Справа №953/8079/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/1829/25
Категорія: ч.3 ст.289 КК України
26 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 25 липня 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Київської окружної прокуратури м. Харкова та продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , 1990 року народження, на 60 днів, тобто до 22 вересня 2025 року включно, визначено суму застави у розмірі 211 960 грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить змінити йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту або домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційної скарги послався на відсутність передбачених ст. 177 КПК України ризиків:
-переховування від органів досудового слідства та суду, оскільки він не збирається переховуватись та перешкоджати слідству, при затриманні активно сприяв слідству та розкриттю правопорушення;
-незаконного впливу на свідків та понятих у даному кримінальному провадженні, оскільки вони вже допитані в суді;
-вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки він не має намірів вчиняти такі дії, а також усвідомлює протиправність своїх дій.
Наголосив, що має постійне місце проживання в м. Харкові, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, працевлаштований, на обліку у наркодиспансері чи алкодиспансері не перебуває.
Зазначив, що у 2022-2023 роках був військовослужбовцем (ВЧ НОМЕР_1 ) та захищав Україну від збройної агресії рф.
Вказав, що інкримінований йому злочин він не вчиняв.
Позиції учасників апеляційного провадження
Захисник, прокурор, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явились, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання не подавали.
Обвинувачений, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що ОСОБА_6 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, за який останньому може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна або без такої, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 обвинувачується у незаконному заволодінні транспортним засобом, поєднане з насильством, що є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, вчинене повторно, на думку колегії суддів у цьому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, а також у збереженні життів громадян України, військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на території України.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Посилання обвинуваченого про те, що він не збирається переховуватись та перешкоджати слідству, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки це не підтверджено доказами і в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про можливість належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
До того ж, судом першої інстанції встановлено, що відносно ОСОБА_6 розглядається обвинувальний акт у кримінальному провадженню № 12021221170000346 від 09.04.2021 за ч. 2 ст. 186 КК України Шевченківським районним судом м. Полтави, що також підвищує ризики можливого переховування обвинуваченого від правоохоронних органів та суду, а також свідчить про схильність обвинуваченого до протиправної поведінки, що, в свою чергу, підтверджує наявність ризику вчинення ОСОБА_6 інших кримінальних правопорушень.
Ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення знаходить своє підтвердження і в тому, що ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, а отже не має офіційних джерел отримання прибутку, а доводи стосовно відсутності даного ризику колегія суддів не бере до уваги, оскільки суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження факту працевлаштування обвинуваченого.
Слід відзначити, що суд першої інстанції не обґрунтовував своє рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наявністю ризику незаконного впливу на свідків і потерпілого, а тому посилання обвинуваченого в цій частині є безпідставними.
Посилання обвинуваченого, що він має постійне місце проживання в м. Харкові, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працевлаштований, на обліку у наркодиспансері чи алкодиспансері не перебуває, був військовослужбовцем, в давному випадку не можуть бути визнані такими, що істотно знижують ризики, встановлені судом, та слугувати підставою для застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики, передбачені п.п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Посилання обвинуваченого на те, що він не вчиняв інкримінований йому злочин, колегія суддів не бере до уваги, оскільки зазначені обставини, повинні бути оцінені судом при ухваленні остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 і відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 25 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: