Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/385/25 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 398/4875/25 Доповідач в колегії апеляційного суду
ОСОБА_1
21.08.2025 року м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_7 ,
підозрюваної ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2025 року, в кримінальному провадженні, внесеного 02 серпня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025121060001276, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, якою стосовно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Косівка Олександрійського району Кіровоградської області, громадянки України, з середньою освітою, не заміжньої, не працюючої, маючої на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту,
З представлених матеріалів кримінального провадження вбачається, що 04 серпня 2025 року старший слідчий СВ Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_10 за погодженням з прокурором Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_9 звернулася до слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, з клопотання про застосування підозрюваній ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, вказуючи про наявність ризиків, передбачених п.1,3 ч.1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування ОСОБА_8 інших, менш суворих видів запобіжного заходу для запобіганню вказаних у клопотанні ризиків та забезпечення виконання підозрюваною процесуальних обов'язків.
За результатами розгляду, ухвалою слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2025 року у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_10 відмовлено, підозрюваній ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, а саме ОСОБА_8 зобов'язано з 04.08.2025 року по 04.10.2025 року включно: прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за першою вимогою; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; утриматись від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні; носити електронний засіб контролю.
Рішення слідчого судді мотивовано обґрунтованістю підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
При цьому слідчий суддя, зазначив, що оцінивши в сукупності всі обставини, а саме тяжкість покарання, міцність соціальних зв'язків ОСОБА_8 прийшов до висновку про недоведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України, у зв'язку з чим вважає, що більш м'які запобіжні заходи, ніж зазначені у ст.176 КПК України зможуть забезпечити належне виконання підозрюваною процесуальних обов'язків, а також запобігти встановленим ризикам та буде забезпечено виконання завдань кримінального судочинства.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу слідчого судді як незаконну та необґрунтовану, постановити нову ухвалу про застосування підозрюваній ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування.
Зокрема зазначає про те, що під час розгляду клопотання, слідчим суддею, в порушення вимог ст. 177 КПК України не враховано, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину у сфері кримінальних правопорушень проти життя і здоров'я особи, а саме умисне вбивство, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.
Окрім того, перебуваючи на свободі, під тяжкістю покарання, яке їй загрожує у разі ухвалення обвинувального вироку, ОСОБА_8 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, перешкодити встановленню істини у справі, шляхом незаконного впливу на свідків, схиляння їх до зміни показань.
Вважає, що застосування менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить запобіганню вказаним ризикам та належної процесуальної поведінки підозрюваної ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідача, в дебатах думку прокурора, який повністю підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, підозрювану ОСОБА_8 та її захисника-адвоката ОСОБА_7 , які заперечували проти її задоволення, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає за таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку прокурора, на даний час існують ризики переховування підозрюваної ОСОБА_8 від органу досудового розслідування та суду та вплив на свідків.
Разом із цим, надаючи на момент апеляційного розгляду заявленого клопотання оцінку можливості підозрюваної ОСОБА_8 переховуватися від слідства, колегія суддів враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв'язків з державою, у якій його переслідують.
25 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами заінтересованих осіб щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п'ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким констатував, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод .
Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.
Відповідно Суд стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду стосовно ОСОБА_8 буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Так, у справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією.
Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
У той же час, Європейський суд зазначає, що національний суд, який вирішує питання про взяття особи під варту, повинен визначити, чи виправдовують інші підстави, наведені органом досудового розслідування, позбавлення особи свободи.
Суд у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов'язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Так, відповідно до п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зенцов і інші проти Російської Федерації» до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим.
Особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, має бути завжди звільнена до суду, за винятком випадків, коли Держава може довести, що існують «істотні і достатні» причини для обґрунтування безперервного утримання під вартою».
Згідно з п. 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов'язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правил статті 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.
Національні судові органи повинні розглядати всі факти, які свідчать за і проти наявності суспільного інтересу, що виправдовує, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відступ від принципу поваги свободи особистості, і викладати їх в своїх рішеннях про відмову в задоволенні клопотань про звільнення осіб з під варти.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
На спростування доводів прокурора про необхідність та доцільність тримання ОСОБА_8 під вартою, колегія суддів апеляційного суду вважає, що не може бути підставою для тримання підозрюваної ОСОБА_8 під вартою, очікування призначення їй покарання у виді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».
Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ викладена у п. 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні: а) ризик того, що підсудний не з'явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (справи: «Смирнова проти Росії» «Пірузян проти Вірменії». «Тирон проти Румунії»).
Ризик втечі обвинуваченого (підозрюваного) не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.
Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що такий ризик маловірогідний і необхідність в утриманні особи під вартою відсутня (рішення «Панченко проти Росії»).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення «Бекчиєв проти Молдови»).
Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (рішення ЄСПЛ «Сулаоя проти Естонії»). При цьому, ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою (п. 64 рішення ЄСПЛ «Ноймайстер проти Австрії»).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Однак, як вбачається з матеріалів, слідчий ОСОБА_10 у своєму клопотанні від 04.08.2025 року, необхідність тримання ОСОБА_8 під вартою та неможливість застосування інших більш м'яких запобіжних заходів обґрунтовує: тяжкістю вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, можливістю переховування від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення відповідальності, незаконного впливу на свідків, з метою зміни ними показань.
При цьому, колегія суддів відмічає, що клопотання слідчого про обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою обмежено лише загальними фразами про тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній, ризик переховування та ризик незаконного впливу на свідків, при тому, що конкретних даних або іншої інформації такого впливу або намагання ОСОБА_8 переховуватись від слідства, матеріали клопотання взагалі не містять.
Прокурор, під час перегляду справи також не зміг пояснити або навести факти тиску ОСОБА_8 на свідків, у тому числі спроби ОСОБА_8 переховуватись від слідства.
Разом з цим, матеріалами справи підтверджується, що підозрювана ОСОБА_8 має постійне місце проживання та реєстрації, вдова, на утриманні має малолітнього сина, що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків.
З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу на рішенні у справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року, відповідно до якого зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для тримання під вартою.
До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами.
Зазначена правова позиція також викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини по справах «Яблонський проти Польщі», «Іловецький проти Польщі».
Отже, зважаючи на правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», принципи справедливості, рівності та домірності (пропорційності) з метою забезпечення справедливого балансу інтересів особи підозрюваної ОСОБА_8 та суспільства, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді місцевого суду щодо відмови у задоволенні клопотання слідчого та застосування ОСОБА_8 цілодобового домашнього арешту, як альтернативного виду запобіжного заходу, який на переконання суду у повному обсязі забезпечить дотримання підозрюваною ОСОБА_8 належної процесуальної поведінки та цілком нівелює можливість реалізації останньою спроб ухилитися від слідства та суду.
На даному етапі досудового розслідування, колегія суддів не входить в обговорення питань про наявність або відсутність у діях ОСОБА_8 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення, достатності або відсутності зібраних у справі доказів, їх належності та допустимості для доведеності або недоведеності обвинувачення.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, під час розгляду клопотання слідчого, дійшов правильного висновку, про те, що для забезпечення виконання ОСОБА_8 її процесуальних обов'язків та запобігання ризику перешкоджання нею розслідуванню цієї справи, у тому числі шляхом незаконного впливу на свідків сторони обвинувачення, достатньо буде застосувати ОСОБА_8 такий вид запобіжного заходу, як цілодобовий домашній арешт.
Керуючись ст.ст. 309, 370 - 372, 376, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2025 року в кримінальному провадженні № 12025121060001276 від 02 серпня 2025 року стосовно підозрюваної ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду є остаточною та оскарженню касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4