Житомирський апеляційний суд
Справа №285/4765/24 Головуючий у 1-й інст. Васильчук Л. Й.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
25 серпня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Григорусь Н.Й.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №285/4765/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кривицька Валерія Сергіївна
на заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Васильчук Л.Й.
встановив:
У вересні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новий Колектор» заборгованість за кредитним договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 року у розмірі 25 350,00 грн. та суму понесеного позивачем судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що між TOB «Споживчий Центр», правонаступником якого є TOB «Новий Колектор», та ОСОБА_1 21.12.2019 укладено Кредитний договір (оферти) №21.12.2019-100001872 шляхом підписання заявки, що є невід'ємною частиною даного Договору.
Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 13 000,00 грн., що підтверджується електронною квитанцією про переказ коштів від 21.12.2019, зі строком користування 70 календарних днів з дня його надання; період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 70% в процентному значенні 70 днів користування Кредитом.
29 лютого 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Новий Колектор» укладено договір факторингу №290224-11. На виконання умов Договору підписано акт приймання-передачі переліку № 1, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 на залишок основної суми кредиту, відсотків нарахованих за користування кредитом та інших передбачених договором платежів боржником за яким являється ОСОБА_1 . Позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення про відступлення права вимоги за договором факторингу №290224-11 від 29.02.2024 вих. №44, а також вимога про сплату заборгованості від 29.02.2024 за №44.
Станом на дату подання даної позовної заяви позивач є єдиним належним кредитором за кредитним договором № 21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 укладеним між TOB «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 .
Кредитором виконано свої зобов'язання за договором в повному обсязі.
В свою чергу відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 15.05.2024 року утворилась заборгованість у розмірі 25 350,00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту становить 13 000,00 грн., за відсотками - 9 100,00 грн., а також штраф у розмірі 3 250,00 грн., чим порушуються права та інтереси позивача.
Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 лютого 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новий Колектор» заборгованість за кредитним договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 у розмірі 25 350,00 грн. та понесені судові витрати в сумі 2 422,40 грн.
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 лютого 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Кривицької В.С. про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кривицька В.С., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем під час розгляду справи не було надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження перерахування та отримання відповідачем від первісного кредитора кредитних коштів, як і не надано доказів на підтвердження відступлення права вимог за кредитним договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 від ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Новий Колектор», оскільки в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження перерахування позивачем суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги за вказаним договором.
Додає, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 року при цьому долучивши до позовної заяви наступні докази: пропозиція про укладення договору (оферта) та електронна заявка, які містять факсимільне відтворення підпису кредитодавця, без зазначення посади прізвища, ім'я та по батькові уповноваженого працівника; ??паспорт споживчого кредиту, який взагалі не містить підпису кредитодавця; електронну квитанцією про переказ коштів від 21.12.2019.
Зазначає, що додані позивачем до позовної заяви вказані документи не можуть слугувати підтвердженням існування боргу, оскільки вони не є первинними документами, так як не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.62 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України». Тому вважає, що розмір заборгованості зазначений у довідці ТОВ «Новий Колектор» станом на 15.05.2024 року не може бути прийнятий судом до уваги.
ТОВ «Новий Колектор» правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалося.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 21.12.2019 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №21.12.2019-100001872 шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), яка розміщена на сайті кредитора та підписанням заявки після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором, а також підписанням відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які сформовані на сайті кредитора та підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в sms-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
21 грудня 2019 року позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора R9925 підписаний паспорт споживчого кредиту. Відповідач підписавши його підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи з обраних ним умов кредитування. Також підтвердив отримання ним усіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть для нього мати, в тому числі у разі невиконання ним зобов'язань за таким договором.
З матеріалів справи убачається, що позичальник 21.12.2019 року о 12:32:43 год за допомогою одноразового ідентифікатора R9925 підписав заявку до кредитного договору №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 року, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 21.12.2019 року за посиланням https:/sgroshi.com.ua/faq/ згідно ст. 11 Закону України «Про електронну комерції». При цьому, підписанням цієї заявки позичальник підтвердив однозначне та безумовне прийняття (акцепт) пропозиції про укладення кредитного договору (оферти).
Таким чином, 21.12.2019 року о 12:32:43 год відповідно до пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки від 21.12.2019 року, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий Центр» підтвердили укладення електронного кредитного договору.
З договору слідує, що кредитор зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Протягом 3 робочих днів з дати прийняття пропозиції позичальником кредитор надає позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту встановлюється у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; тип кредиту - фінансовий кредит; термін повернення кредиту, встановлюється у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; проценти за користування кредитом (проценти) встановлюються у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; графік платежів міститься в окремому документі, яка є невід'ємною частиною кредитного договору (п.1.1-1.3 пропозиції).
Відповідно до п. 2.1, 2.3 - 2.4, 4.1 пропозиції, кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника. Днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора, а днем погашення кредиту - день зарахування коштів поточний рахунок кредитора, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитора. Позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитора готівкою або перерахування на рахунок кредитора в такі терміни: а) повернення кредиту до дати, вказаній у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) проценти за користування кредитом - в дати, вказані у графіку платежів; в) неустойка, яка може бути нарахована кредитором за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором, негайно з моменту пред'явлення кредитором вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
Відповідно до умов заявки, сума кредиту становить 13 000,00 грн., строк користування кредитом: 70 календарних днів з дати отримання; проценти: 9 100,00 грн., що становить 70% в процентному значенні (фіксована незмінна процентна ставка) за 70 календарних днів користування кредитом; неустойка: 130,00 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов'язань; проценти сплачуються у терміни, встановлені у графіку платежів, який є невід'ємною частиною договору.
Аналогічні положення щодо істотних умов договору містяться в Паспорті споживчого кредиту, який підписано відповідачем 21.12.2019 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором R9925, яким підтвердив, що ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовною загальною вартістю кредиту, наданими, виходячи із обраних Позичальником умов кредитування.
На підтвердження перерахування коштів позивачем надана квитанція від 21.12.2019 року, час платежу 12:39 год., на суму 13 000,00 грн. із призначенням платежу «21.12.2019-100001872», номер карти: НОМЕР_1 .
З карточки субконто ТОВ «Споживчий Центр» за період з 21.12.2019 року по 17.05.2024 року слідує, що товариство свої зобов'язання перед відповідачем ОСОБА_1 виконало у повному обсязі.
29 лютого 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Новий Колектор» укладено договір факторингу №290224-11, відповідно до умов якого ТОВ «Споживчий Центр» передає (відступає) ТОВ «Новий Колектор» за плату, а останнє приймає права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і договором, укладеним з ОСОБА_1 вимоги за кредитним договором вважається відступленим клієнтом факторові з моменту підписання сторонами відповідного Акту приймання-передачі Переліку (Додаток №1).
Відповідно до Акта приймання-передачі Переліку № 1 до Договору факторингу №290224-11 від 29.09.2024 ТОВ «Споживчий Центр» (клієнт) передав в паперовому вигляді, а також в електронному вигляді, шляхом направлення даного файлу захищеними каналами зв'язку, а ТОВ «Новий Колектор» (фактор) прийняв Перелік №1, права грошових вимог за якими відступаються згідно Договору.
З переліку №1 додатку №2 до договору факторингу №290224-11 від 29.09.2024 року слідує, що за кредитним договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 року укладеним з відповідачем заборгованість становить 25 350,00 грн., з яких 13 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9 100,00 грн. - за відсотками: 3 250,00 грн. - штраф.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення про відступлення права вимоги за Договором факторингу №290224-11 від 29.02.2024 вих. №44, а також вимога про сплату заборгованості від 29.02.2024 за №44.
Задовольняючи повністю позов суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 в порушення вимог кредитного договору та норм ЦК України не виконав взяті на себе зобов'язання перед позивачем ТОВ «Новий Колектор», до якого перейшло право вимоги за кредитним договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019, укладеним з ТОВ «Споживчий Центр», а тому прийшов до висновку, що заборгованість за тілом кредиту, відсотками та штрафу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з'ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію (у тому числі сплатити кошти), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20, який є обов'язковим для врахування судом відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Судом першої інстанції правильно встановлено укладення 21.12.2019 року між відповідачем та ТОВ «Споживчий Центр» в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи був укладений кредитний договір №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 про надання споживчого кредиту у розмірі 13 000,00 грн., зі строком користування 70 календарних днів з дня його надання; періодом користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 70% в процентному значенні 70 днів користування Кредитом.
Факт перерахування відповідачу коштів на виконання умов договору позики підтверджується копією квитанції Fondy на суму 13 000,00 грн. 21.12.2019 року о 12:39, що відповідає часу підписання електронним підписом підтвердження укладення кредитного договору та пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), призначенням якої зазначено «21.12.2019-100001872», номер карти: НОМЕР_1 .
Також додано довідку субконто за договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019, з якої вбачається, що 21.12.2019 року ОСОБА_1 згідно платіжного ордеру на списання грошових коштів упр004368917 від 21.12.2019 року було перераховано 13 000,00 грн.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договорами відступлення прав вимоги.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України установлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено суду наявності правонаступництва за договором факторингу №290224-11 від 29.09.2024 щодо вимоги за спірним кредитним договором є необґрунтованими з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись з позовною заявою надав докази, а саме договорів факторингу № 290224-11 від 29 лютого 2024 року укладений між ТОВ «Новий Колектор» та ТОВ «Споживчий Центр», копію акта приймання-передачі Переліку № 1 до Договору факторингу №290224-11 від 29.09.2024, переліку №1 додатку №2 до договору факторингу №290224-11 від 29.09.2024 року.
Відповідно до договору факторингу №290224-11 від 29 лютого 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» (клієнт) та ТОВ «Новий Колектор» (фактор) укладено договір, у пункті 5.1.1 якого зазначеного, що фактор має право набувати право вимоги до боржника на всі суми, відступлені йому клієнтом згідно цього договору.
Згідно з п. 2.1. договору факторингу в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту загальну ціну продажу в сумі, передбаченій п.3.2. цього договору, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові права вимоги за кредитним договором в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. З дати відступлення права вимоги, клієнт перестає бути стороною за кредитним договором, а фактор стає виключним та єдиним кредитором за кредитним договором та набуває всіх прав за ним.
За цим договором клієнт відступає право вимоги до боржника за кредитним договором факторові, внаслідок чого клієнт передає, а фактор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за кредитним договором. Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання вимоги боржником (п.2.3. договору факторингу).
Відповідно до п. 2.4.-2.6. договору факторингу сторони домовились, що право вимоги за кредитним договором вважається відступленим клієнтом факторові з моменту підписання сторонами відповідного Акту приймання-передачі Переліку (Додаток №1). Після підписання Акту приймання-передачі Переліку, до фактора переходять всі права та обов'язки клієнта, як сторони, які виникли на підставі кредитного договору в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення цього договору. Клієнт зобов'язаний після переходу до Фактора права вимоги повідомити у належній формі Боржників, згідно Переліку, про відступлення Права вимоги Факторові у строки та порядку передбаченому в п.6.2.1 даного Договору.
Відповідно до Акта приймання-передачі Переліку № 1 до Договору факторингу №290224-11 від 29.09.2024 ТОВ «Споживчий Центр» (клієнт) передав в паперовому вигляді, а також в електронному вигляді, шляхом направлення даного файлу захищеними каналами зв'язку, а ТОВ «Новий Колектор» (фактор) прийняв Перелік №1, права грошових вимог за якими відступаються згідно Договору.
З переліку №1 додатку №2 до договору факторингу №290224-11 від 29.09.2024 року слідує, що за кредитним договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 року укладеним з відповідачем заборгованість становить 25 350,00 грн., з яких 13 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9 100,00 грн. - за відсотками: 3 250,00 грн. - штраф.
Клієнт зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення фактору права вимоги за даним договором, повідомити боржника у спосіб визначений ч. 1 ст. 25 Закону України «Про споживче кредитування» та передбачений кредитним договором, про факт та про передачу персональних даних боржника, а також надати інформацію про фактора відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв'язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Зазначений обов'язок зберігається за фактором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором (п.6.2.1 вищевказаного договору факторингу).
З повідомлення про відступлення права вимоги за договором факторингу №290224-11 від 29.02.2024 вих. №44 та вимоги про сплату заборгованості від 29.02.2024 за №44 вбачається, що 29 лютого 2024 року позивач склав зазначені документи, адресовані ОСОБА_1 , у яких повідомив про укладення між ТОВ «Новий Колектор» та ТОВ «Споживчий Центр» договору факторингу №290224-11, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 року та вимагав у відповідача сплатити заборгованість на користь нового кредитора шляхом перерахування коштів в розмірі 25 350,00 грн.
Як слідує із списку №19882-15-4 згрупованих поштових відправлень ТОВ «Дірект Технолоджі» рекомендованих листів, номер відправлення 0600254129213, товариство повідомило боржника про відступлення право вимоги за кредитним договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 року.
Таким чином, після підписання сторонами відповідного Акта приймання-передачі Переліку (Додаток №1) до фактора перейшли всі права та обов'язки клієнта, як сторони, які виникли на підставі кредитного договору в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення договору факторингу.
Договір факторингу на вимогу сторін чи зацікавлених осіб не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована.
Отже внаслідок укладення вказаного договору відбулася зміна кредитора, а саме ТОВ «Новий Колектор» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_1 , прийнявши умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, у порушення умов вказаного договору не виконав своїх зобов'язань щодо повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених укладеним правочинам, презумпція правомірності якого не спростована.
Згідно з довідки про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором №21.12.2019-100001872 від 21.12.2019 року, наданої позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 15.05.2024 року становить 25 350,00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту - 13 000,00 грн., за відсотками - 9 100,00 грн., а також штраф у розмірі 3 250,00 грн. Натомість відповідачем визначений у довідці розрахунок заборгованості не спростовано, будь-яких доказів щодо погашення ним боргу за кредитним договором суду не надано.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за кредитними договорами, а тому з нього на користь ТОВ «Новий Колектор» слід стягнути заборгованість в загальному розмірі 25 350,00 грн.
Отже доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кривицька Валерія Сергіївна, залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 28 серпня 2025 року.
Головуючий Судді