Справа № 166/1299/24 Провадження №11-кп/802/416/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
27 серпня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження № 12024030570000225 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Баку, Республіки Азербайджан, азербайджанець, особа без громадянства, житель АДРЕСА_1 , не працевлаштований, не одружений, з середньою освітою, раніше не судимий,
засуджений за ч.1 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років,
Строк відбування покарання ОСОБА_8 постановлено обчислювати з дня затримання, тобто з 04 червня 2024 року.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 продовжити до вступу вироку в законну силу.
Вироком вирішено питання речових доказів, процесуальних витрат та арештованого майна.
За вироком суду ОСОБА_8 визнаний винний та засуджений за те, що він 04 червня 2024 року близько 23 години, будучи в стані алкогольного сп'яніння, прийшов на територію домогосподарства за місцем проживання ОСОБА_11 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , де знаходячись на порозі вказаного житлового будинку, на ґрунті ревнощів щодо колишньої співмешканки ОСОБА_11 , вступив у словесний конфлікт з ОСОБА_12 , в ході якого, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи на меті заподіяти смерть потерпілому ОСОБА_12 , утримуючи в руках ніж, з прикладанням фізичної сили наніс лезом ножа ОСОБА_12 шість ударів в ділянку тулуба. Від спричинених ножових поранень ОСОБА_12 помер на місці події. Своїми умисними діями ОСОБА_8 спричинив ОСОБА_12 тілесні ушкодження у вигляді шести колото-різаних ран грудної клітки. Рана № 1 проникає в грудну порожнину, без пошкодження внутрішніх органів, напрямок спереду-назад, перпендикулярно до поверхні грудної клітки, глибина раневого каналу 4,0 - 6,0 см. Рана № 2 проникає в грудну порожнину з пошкодженням верхньої долі лівої легені, напрямок спереду-назад, дещо зверху-вниз глибина раневого каналу 6,0 - 8,0 см. Рана № 3 проникає в грудну порожнину з пошкодженням діафрагми, селезінки, напрямок дещо зверху-вниз глибина раневого каналу 8,0 - 10,0 см. Рана № 4 не проникає в грудну порожнину, рана проходить підшкірно до переду, глибиною 2,8 см. Рани № 5 та № 6 - проникаючі з пошкодженням нижньої долі лівої легені, напрямок спереду-назад, глибина раневих каналів 8,0 - 10,0 см. Вказані тілесні ушкодження виникли в короткій послідовності одне за одним та в короткий проміжок часу перед смертю потерпілого. Згідно з п. 21.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 від 17.01.1995, тілесні ушкодження у вигляді проникаючих поранень грудної клітки з пошкодженням легень, діафрагми, селезінки, рани № 1, № 2, № 3, № 5, № 6 - кожне окремо належать до тяжких як небезпечних для життя в момент спричинення і в даному конкретному випадку викликали смерть потерпілого ОСОБА_12 ..
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 вважає вирок суду необґрунтованим. Вказує на те, що місцевий суд безпідставно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.1 ст.115 КК України. Посилається на те, що саме потерпілий здійснив перший фізичний контакт в ході конфлікту з обвинуваченим, при цьому потерпілий сказав до обвинуваченого, що вб'є його та почав душити за шию. Зазначає, що ОСОБА_8 не бажав смерті потерпілому, а тому місцевий суд безпідставно кваліфікував дії обвинуваченого як умисне вбивство, а не перевищення меж необхідної допомоги. Також вказує на те, що при призначенні покарання судом не враховано, що ОСОБА_8 не бажав смерті потерпілого, жаліє що перевищив межі необхідної оборони, неодноразово вибачився перед потерпілим, до кримінальної відповідальності притягується вперше. Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч.1 ст.115 КК України на ст.118 КК України та призначити покарання в межах санкції даної норми закону.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які подану апеляційну скаргу підтримували, думку прокурора та потерпілого, які заперечували апеляційну скаргу і просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх та дати остаточну оцінку кожному доказу з точки зору його належності, допустимості, достовірності, і достатності, у їх сукупності оцінки з точки зору достатності для висновку про доведеність вини.
Ці вимоги закону при постановленні вироку щодо ОСОБА_8 , судом першої інстанції були дотримані.
Приписами статті 392 КПК України регламентовано, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені наявними в матеріалах справи та наведеними у вироку доказами, дослідженими в судовому засіданні, яким дана належна оцінка.
Винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, тобто у умисному вбивстві, за обставин, викладених у вироку, суд обґрунтував доказами, які містяться у матеріалах кримінального провадження і які досліджені місцевим судом відповідно до ст.94 КПК України.
Тому твердження сторони захисту про те, що місцевим судом справу розглянуто не повно та з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, на переконання апеляційного суду, є необґрунтованими.
Так, у судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений та його захисник стверджували, що ОСОБА_8 не мав умислу вбивати потерпілого, а тому дії обвинуваченого слід перекваліфікувати з ч.1 ст.115 КК України на ст.118 КК України, однак такі доводи не заслуговують на увагу з таких мотивів.
Винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України підтверджується дослідженими в ході судового розгляду.
Будучи допитаним під час розгляду кримінального провадження місцевим судом обвинувачений свою вину у вчиненні умисного вбивства не визнав і пояснив, що не мав умислу вбивати ОСОБА_12 .. Зазначив, що ОСОБА_12 першим наніс йому кулаком правої руки удар під око, а у лівій руці останній тримав ніж, при цьому кричав «Уб'ю …», а також вхопив його рукою за кадик, і тримаючи, почав душити його, та вони у подальшому боролися між собою. Він після нанесення ОСОБА_12 йому удару під око, тримав руку останнього, а той схопив його за горло і накинувся на нього, після чого і він накинувся на ОСОБА_12 .. В один з моментів ОСОБА_12 схопив його за кофту і мав намір нанести йому удар ножем, але не встиг це зробити, бо він вхопив ОСОБА_12 за руку, у якій був ніж. Він пробував втекти з місця події, але ОСОБА_12 вхопив його за кофту, розірвав її. Він не може пояснити, яким чином він забрав ніж у ОСОБА_12 , як ніж опинився у його руках. Нанесення першого удару ОСОБА_12 він не пам'ятає, почув тепло по руці, то, мабуть кров, пішла. ОСОБА_12 тримав його за кадик. Його кадик був у жмені ОСОБА_12 , вони стояли одне до одного обличчям. Він наносив удари ОСОБА_12 , поки той не відпустив його, скільки він наніс ударів не пам'ятає. Для нього то була стресова ситуація, адже його намагалися «два рази зарізати і три рази задушити». Він оборонявся від дій ОСОБА_12 .. Останній тримав його за кадик і не відпускав, поки він не поклав його на землю. Внаслідок стресової для нього ситуації він пам'ятає, що наніс ОСОБА_12 лиш один удар. Він не може зрозуміти, чому ОСОБА_11 та її син ОСОБА_13 кажуть, що у них у господарстві не було зазначеного ножа. Він не пам'ятає чи писав він ОСОБА_11 смс-повідомлення «якщо я прийду і він вдома, він 200». Ніж він викинув, бо, мабуть, злякався. Місце події він залишив тому, що захотів пити і курити, після зазначених подій він пішов додому, взяв пити, покурити і повернувся, на місці події він був відсутній 5 хв., його помешкання від місця події розташоване на відстані 150 м. Повернувшись на місце події він показував поліцейським, де може знаходитися ніж. Зазначений ніж був у господарстві ОСОБА_11 , він особисто ще раніше, коли проживав у неї, переніс його з вулиці до будинку, і ніж знаходився на кухні. Коли ОСОБА_12 вже був поранений, то він закривав йому рани, просив у нього пробачення, ОСОБА_11 викликала швидку допомогу.
Таким чином, обвинувачений не заперечував той факт, що саме він завдав ударів ножем потерпілому, внаслідок чого останній помер.
Будучи допитана місцевим судом свідок ОСОБА_11 суду показала, що з ОСОБА_8 вона до трьох років проживала однією сім'єю, після чого розійшлися. З ОСОБА_12 вона була знайома 8 днів, на 8 день ОСОБА_8 його зарізав. 04 червня 2024 року біля 22 год. 40 хв. вона за місцем свого проживання по АДРЕСА_2 сиділа з ОСОБА_12 за столом. В цей час ОСОБА_8 писав їй смс-повідомлення, запропонував їй прийти на каву, але вона відмовила йому. ОСОБА_12 казав їй, мовляв може не пиши йому, бо ти його зачіплюєш. Однак вона йому пояснила, якщо не буде писати ОСОБА_8 , то він може прийти. ОСОБА_8 написав їй одне смс-повідомлення про те, що запрошує на каву, через декілька хвилин друге повідомлення також змісту, а потім написав, якщо вона не сама, то вб'є. Потім ще якесь смс-повідомлення прийшло з віршиками. Потім ОСОБА_8 прийшов до будинку, тихенько взяв за ручку дверей, вона запитала: «хто», на що він смикнув за ручку, та вона зрозуміла, що це ОСОБА_8 . Останній щось крикнув. Потім ще й другий раз щось крикнув і потягнув за ручку дверей. Під час листування шляхом смс-повідомлень вона його до свого будинку не запрошувала. Він завжди її ревнував, вже й як вони розлучилися, то він їй двері вибивав. Її діти вийшли на кухню. Вона пішла до дверей щоб їх зачинити у кімнаті. ОСОБА_12 вийшов із-за столу, і коли вона поверталася, то побачила, що ОСОБА_8 вже наніс ОСОБА_12 поранення, а саме ножем, який тримав у правій руці, наніс удар у лівий бік ОСОБА_12 . Як ОСОБА_8 прийшов, то ОСОБА_12 швидко вийшов на вулицю, у будинок ОСОБА_8 не заходив. ОСОБА_12 та ОСОБА_8 билися на вулиці, після першого заподіяного ОСОБА_12 поранення, ОСОБА_8 хаотично розмахував ножем. Коли ОСОБА_8 заподіяв ОСОБА_12 перше поранення, то останній не впав, а бився кулаками, а ОСОБА_8 махав ножем, ОСОБА_12 оборонявся від обвинуваченого. ОСОБА_12 просто вийшов до ОСОБА_8 , а останній, як тільки двері відкрилися, зразу ж наніс йому поранення ножем. Ніякої словесної перепалки перед цими подіями не було. Після того, як ОСОБА_8 наніс ОСОБА_12 один удар ножем, то останній ударив ОСОБА_8 під око з лівої сторони, і перед тим як нанести цей удар сказав : « … ти меня рєжеш», і між ними почалася бійка, під час якої ОСОБА_8 наніс ще декілька ударів у тулуб ОСОБА_12 , останній намагався оборонятися, але через кровотечу не мав сил та впав на землю. Після цього ОСОБА_8 каже до нього: «Не вмирай», ще другом його назвав. Вона ніяк не могла завадити ОСОБА_8 , бо він так розмахував тим ножем, що якби вона втрутилася, то було б два трупа. ОСОБА_12 протягом конфлікту спричинив ОСОБА_8 лише один удар. ОСОБА_12 ще казав їй, щоб швидку викликала. Ці події мали місце на порозі та біля порогу на відстані 1-1,5 метри. Після того як ОСОБА_12 впав, то ОСОБА_8 ще його по обличчю похлопав. Мовляв не вмирати, і до неї сказав, що це через неї трапилося і пішов. Потім вийшов її син ОСОБА_14 і вона йому сказала принести рушники та закривала ОСОБА_12 рани, останній ще дихав півтори-дві хвилини, і все. Вона викликала швидку зі свого мобільного телефону. Ніж, яким ОСОБА_8 наніс удари, вона бачила вдома у ОСОБА_8 і бачила як ніж в його руках виблискував на місці події. У той вечір ОСОБА_8 був у стані алкогольного сп'яніння, він досить часто у стані сп'яніння. Вона з ним до трьох років спільно проживала і знає який він є у стані алкогольного сп'яніння. Коли ОСОБА_8 у стані алкогольного сп'яніння, то він емоційний, ініціює бійку. Він і до неї дуже часто застосовував фізичну силу. Вона двічі зверталася з заявами до поліції про вчинення ОСОБА_8 щодо неї домашнього насильства. Діти під час конфлікту були у кімнаті, проте вони її не слухали, і син ОСОБА_15 вискочив і тримав двері у кімнату, щоб менший син не бачив, що відбувається. Конфлікт між ОСОБА_8 та ОСОБА_12 тривав до 5 - 7 хв. Її син ОСОБА_15 вибіг, бо вона йому сказала бігти на дорогу, оскільки мала приїхати швидка медична допомога. Максим зустрів швидку медичну допомогу і побіг у кімнату. ОСОБА_12 помер у неї на руках. ОСОБА_8 спочатку втік з місця події, а потім прийшов зі своєю мамою, та на той час вже приїхала поліція.
Таким чином, свідок ОСОБА_11 підтвердила, що потерпілий вийшов до ОСОБА_8 , а останній, як тільки двері відкрилися, зразу ж наніс йому поранення ножем, при цьому ніякої словесної перепалки перед цими подіями не передувало. Крім того, потерпілий наніс обвинуваченому один удар в ділянку голови тільки після того, як ОСОБА_8 наніс потерпілому удар ножем. Також підтвердила той факт, що ніж, яким ОСОБА_8 наносив удари потерпілому належить саме обвинуваченому, оскільки саме цей ніж вона бачила за місцем його проживання.
Об'єктивність своїх показань свідок підтвердила і під час слідчого експерименту за її участю.
Як слідує зі слідчого експерименту від 05 червня 2024 року, свідок ОСОБА_11 в ході вказаної слідчої дії добровільно відтворила події, які мали місце 05 червня 2024 року та розповіла, що того дня під час конфлікту ОСОБА_16 наніс потерпілому ОСОБА_17 удар ногою в область живота, після чого конфлікт продовжувався на коридорі, однак вона не бачила що саме там відбувалось. (т.2 а.к.п.104-107).
Також під час розгляду справи місцевим судом був допитаний малолітній свідок ОСОБА_18 , який суду показав, що ОСОБА_8 проживав спільно біля 3 років з його матір'ю ОСОБА_11 , відносини з ним у нього погані, оскільки він бив його матір. ОСОБА_12 він знає, з останнім познайомився з його матір'ю, і мама прийшла з ним додому. Десь біля 22 години влітку до них прийшов ОСОБА_8 , вдома були мама і ОСОБА_12 ,. останні сиділи на кухні і пили пиво. Він лежав, почув що хтось йде, а тому встав з ліжка і пішов до дверей. Хтось крикнув відкривати двері, він хотів відкрити, але мама сказала не йти. Мама тримали двері кімнати, в якій він знаходився з братиком, мама сказала щоб він йшов спати. По голосу він зрозумів, що прийшов ОСОБА_8 . Останній крикнув: «Відкривай двері». Він не бачив, хто відчинив двері. У подальшому він вийшов на кухню і бачив, що ОСОБА_8 та ОСОБА_12 билися на дворі. ОСОБА_8 бив ОСОБА_12 , ножа він не бачив. Потім мама, будучи на порозі, викликала швидку. Він виходив по цю швидку на дорогу. Крім того, приносив матері рушники, щоб закривати дірки у тілі ОСОБА_12 . Він бачив кров, знизу біля серця бачив дірку, інших поранень не бачив, бо їх закривала мати. Після того як приїхала швидка, то він заховався у кімнату. ОСОБА_19 був без свідомості, бо у нього були закриті очі. Зображений на фотокартці, що надана судом, ніж, він не бачив, такого у їхньому господарстві немає. У них вдома самий великий ніж з дерев'яною ручкою. ОСОБА_12 у той вечір прийшов до них у звичайному одязі, без амуніції, в останнього була сумочка, а у ній - паспорт, і такий ніж в цю сумочку не помістився б.
Отже свідок підтвердив той факт, що ніж, яким обвинувачений наносив ударі потерпілому, їм не належить.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 № 92 від 05.06.2024-1207.2024, при проведенні судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_12 виявлено наступні тілесні ушкодження: колото-різані рани грудної клітки в загальній кількості шість. Рана №1 проникає в грудну порожнину, без пошкодження внутрішніх органів, напрямок спереду-назад, перпендикулярно до поверхні грудної клітки, глибина раневого каналу 4,0-6,0 см. Рана № 2 проникає в грудну порожнину з пошкодженням верхньої долі лівої легені, напрямок спереду-назад, дещо зверху-вниз глибина раневого канапу 6,0-8,0 см. Рана № 3 проникає в грудну порожнину з пошкодженням діафрагми, селезінки, напрямок спереду-назад, дещо зверху-вниз глибина раневого канату 8,0-10,0 см. Рана № 4 не проникає в грудну порожнину, рана проходить підшкірно до переду, глибиною 2,8 см. Рани №5 та №6 - проникаючі з пошкодженням нижньої долі лівої легені, напрямок спереду-назад, глибина раневих каналів 8,0-10 см. Морфологічні особливості ран свідчать, що вони являються колото-різаними. Утворилися від дії плаского колюче-ріжучого предмета типу клинка ножа з лезом і обушком, максимальна ширина клинка в межах його поринення не менше 3,5 см, обушок в межах 2,0 мм (Акт судово-криміналістичного дослідження № 68\69-МК від 01.07.2024). Дані ушкодження виникли в швидкій послідовності одне за одним та в короткий проміжок часу перед смертю потерпілого. Згідно з п.2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом від 17 січня 1995 року № 6 тілесні ушкодження у вигляді проникаючих поранень грудної клітки з пошкодженням легень, діафрагми селезінки, рани №1, №2, №3, №5, №6 - кожне окремо належать до тяжких, як небезпечних для життя в момент спричинення, і в даному конкретному випадку викликали смерть потерпілого. Причиною смерті ОСОБА_12 , 1979 року народження, є проникаючі колото-різані поранення грудної клітки із пораненням легені, діафрагми, селезінки що супроводжувались гострою крововтратою, на що вказують характерні патоморфологічні ознаки характерні для даного виду смерті, виявлені при дослідженні та відображені в його описовій частині. Згідно з Актом судово-токсикологічного дослідження № 594 від 20.06.2024 в крові від трупа ОСОБА_12 виявлено етиловий спирт в кількості кров - 0,38%о. Зазначена концентрація етилового спирту в крові трупа, згідно з методичними рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я України («Судово-медична діагностика смертельних отруєнь етиловим алкоголем, Київ 2004), свідчить про те, що на момент смерті ОСОБА_12 був тверезий (т.2 а.к.п.40-42).
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_8 від 05.06.2024-05.06.2024., що проведена завідувачем Ковельського районного відділу судово-медичної експертизи ОСОБА_20 , при проведені судово-медичної експертизи в ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження у вигляді синця в ділянці обличчя. Дане тілесне ушкодження уторилося внаслідок травматичної дії тупого предмету (предметів) з обмеженою травматичною поверхнею, можливо при обставинах, вказаних в описовій частині постанови, при нанесення ударів кулаками рук, терміном утворення не більше однієї доби до моменту обстеження. Тілесні ушкодження в ОСОБА_8 у вигляді синця в ділянці обличчя по ступені тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень ( п. 11.2.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», наказ №6 МОЗ України від 17.01.1995) (т.2 а.к.п.45).
Згідно вказаного висновку експерта в ОСОБА_8 виявлено тілесне ушкодження у вигляді синця в ділянці обличчя, і дане тілесне ушкодження уторилося внаслідок травматичної дії тупого предмету.
Однак, таке тілесне ушкодження жодним чином не підтверджує версію сторони захисту про те, що потерпілий намагався вбити ОСОБА_8 , а останній змушений був, захищаючись, нанести потерпілому декілька проникаючих ударів ножем в життєво важливий орган - грудну клітку.
Надаючи оцінку наведеним доказам у своїй сукупності, у апеляційного суду відсутні сумніви у їх належності та допустимості. Ці докази суд вважає достатніми для доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Висновки суду першої інстанції про доведеність висунутого ОСОБА_8 обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів та про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.1 ст.115 КК України апеляційний суд вважає обґрунтованими, оскільки вони відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються зібраними, перевіреними та належно оціненими судом першої інстанції доказами.
Наведені місцевим судом у вироку докази зібрані у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, обґрунтовано визнані належними, достатніми та допустимими. Правильність висновків суду щодо наведених доказів у суду апеляційної інстанції сумнівів не викликає та не спростовується доводами апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Доводи сторони захисту про перекваліфікацію дій обвинуваченого на ст.118 КК України, апеляційний суд вважає безпідставними з огляду на таке.
На відміну від умисного вбивства, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. При цьому стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Слід зазначити, що обов'язковою умовою кваліфікації вбивства за ст.118 КК України є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст.115 КК України.
Приписами ст.36 КК України визначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Критеріями визначення правомірності необхідної оборони є: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Слід відмітити, якщо у поведінці особи визначальним було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), то такі дії особи за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, а вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах (постанова Верховного суду від 16.12.2020 у справі №739/1883/19).
З фактичних обставин та матеріалів провадження вбачається, що між обвинуваченим ОСОБА_8 та потерпілим ОСОБА_12 виник конфлікт, при цьому відповідно до показань обвинуваченого, в ході якого останній схопив обвинуваченого за горло.
Разом з тим, в обвинуваченого ОСОБА_8 виявлено лише тілесне ушкодження у вигляді синця в ділянці обличчя, а тому даний факт свідчить про відсутність реального суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_12 , яке б обумовило з боку ОСОБА_8 необхідність в захисті та в заподіянні шкоди із застосуванням ножа, для негайного відвернення чи припинення суспільно небезпечного посягання на нього.
Більше того, кількість нанесених ударів ножем у ділянку життєво важливих органів потерпілого свідчить про те, що ОСОБА_8 при нанесенні ушкоджень ножем міг допустити, що його дії можуть спричинити смерть потерпілого.
Виявлені у потерпілого тілесні ушкодження, їх кількість, локалізація та механізм їх заподіяння, на погляд апеляційного суду, свідчать про те, що удари ОСОБА_8 ножем по тілу потерпілого в ході конфлікту з останнім, були спрямовані не на припинення нападу чи захисту від дій потерпілого, а були спрямовані саме на спричинення шкоди життю та здоров'ю потерпілого, а саме на заподіяння смерті ОСОБА_12 ..
Крім того, як убачається із висновку комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 234 від 20 червня 2024 року, у ОСОБА_8 ознак будь-якого психічного захворювання, а рівно-тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності в період, що відноситься до часу вчинення інкримінованого йому правопорушення чи в даний час не виявлялося і не виявляється. Він міг і може усвідомлювати свої дії /бездіяльність/ і керувати ними. На період вчинення правопорушення у поведінці підекспертного ОСОБА_8 діагностичних ознак фізіологічного афекту чи іншого емоційного стану, котрий би міг суттєво вплинути на його свідомість та діяльність, не виявлялось (т.2 а.к.п.98-100).
Судом першої інстанції перевірялись доводи обвинуваченого та його захисника про те, що обвинувачений не мав умислу на вбивство потерпілого, однак такі обставини не знайшли свого належного підтвердження в суді і спростовується дослідженими доказами у кримінальному проваджені та не узгоджуються із іншими доказами по справі.
Таким чином, є безпідставними та не відповідають обставинам кримінального провадження доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що у нього не було умислу на умисне вбивство, оскільки він лише захищався від агресивних дій потерпілого, такі показання обвинуваченого суд розцінює як спосіб захисту та намагання уникнути відповідальності за фактично вчинене ним кримінальне правопорушення чи спроба пом'якшити покарання.
Незгода обвинуваченого та його захисника з оцінкою судом першої інстанції доказів у кримінальному провадженні не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання їх недопустимими, а є лише способом захисту і намаганням спростувати ці докази, які об'єктивно вказують на вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення.
Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов'язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції ЄСПЛ про неможливість тлумачення п.1 ст.6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа «Салов проти України»), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.
Суд першої інстанції надав обґрунтовані відповіді на основні сторони захисту доводи, навів переконливі аргументи на їх спростування, вказав підстави, з яких визнав їх необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію.
Також апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у вищезгаданій Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування вироку, про що йдеться в апеляційній скарзі, апеляційний суд не встановив.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, місцевий суд у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності.
Так, місцевим судом взято до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, яке згідно ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
При цьому місцевий суд обґрунтовано визнав обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_8 , вчинення кримінального правопорушення особою в стані алкогольного сп'яніння.
На підставі вказаних обставин місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень є призначення покарання у виді позбавлення волі, в межах передбаченої санкцією ч.1 ст.115 КК України.
Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд вважає, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.
Підстав для зміни, скасування вироку суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_8 , який тримається під вартою - у той самий строк з моменту вручення копії даної ухвали.
Головуючий
Судді: