Справа № 156/827/24 Провадження №11-кп/802/153/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
28 серпня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження № 12023030520001123 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Жвирка, Сокальського району Львівської області, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, одружений, має на утриманні одну неповнолітню дитину, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працює електрозварювальником на ДП «Луга Нова» ПП Універсам, раніше не судимий,
засуджений за ст.336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Вироком вирішено питання речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він перебуваючи з 10.10.2019 на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - РТЦК та СП) як військовозобов'язаний, будучи визнаним військово-лікарською комісією придатним до проходження військової служби, не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, 31.10.2023 особисто відмовився отримувати повістку, зміст якої йому було оголошено, про необхідність прибуття на 17 год. 00 хв. 01.11.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки і подальшого призову за мобілізацією в розпорядження командира військової частини в складі команди НОМЕР_1 , для проходження військової служби під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію».
Проте, ОСОБА_8 , всупереч вимогам ст.65 Конституції України, ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином попередженим про необхідність прибуття, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби та не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, ухилився від призову за мобілізацією та не прибув на 17 год. 00 хв. 01.11.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для відправлення у команді НОМЕР_1 до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації.
В поданій апеляційній скарзі захисник, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду в частині призначеного покарання незаконним. Вказує на те, що при обранні міри покарання обвинуваченому суд не врахував те, що ОСОБА_8 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні неповнолітню дитину, працює, позитивно характеризується за місцем роботи, тобто зазначені обставини можуть бути враховані судом як такі, що пом'якшують вину обвинуваченого та, що його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства. Просить вирок суду змінити та відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням.
Заслухавши доповідача, який виклав суть обвинувачення, доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які подану апеляційну скаргу підтримували та просили змінити вирок суду, застосувавши до ОСОБА_8 положення ст.75 КК України, думку прокурора, який апеляційну скаргу заперечував і просив вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до часткового задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Кваліфікація дій ОСОБА_8 за ст.336 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності винуватості останнього у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, учасниками судового розгляду не оспорюється, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині - відсутні.
Що стосується тверджень сторони захисту про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок тяжкості, то апеляційний суд вважає, що вони є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу із врахуванням такого.
Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У свою чергу, згідно правил ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
На переконання апеляційного суду, вказані вимоги закону при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , місцевим судом були дотримані не в повній мірі.
Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно роз'яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
За змістом ч.1 ст.69 КК України при наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків визначених випадків, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Тлумачення цієї норми свідчить, що така надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
Відповідно до положень ч.1 ст.66 КК України, при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються в тому числі щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Відповідно до оскаржуваного вироку місцевий суд не знайшов обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_8 ..
Між тим, під час розгляду кримінального провадження апеляційним судом встановлено декілька відомих обставин, які не можна знехтувати при призначенні обвинуваченому покарання та які належить визнати такими, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 , а саме: повне визнання вини, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, встановлення об'єктивної істини в суді.
Так, під час розгляду справи апеляційним судом обвинувачений ОСОБА_8 вину визнав повністю, щиро розкаявся, просив не позбавляти його волі, оскільки в нього на утриманні знаходиться неповнолітній син та четверо малолітніх внуків, матір яких за кордоном.
Тому, слід визнати обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , повне визнання вини, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, встановлення об'єктивної істини в суді.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , не встановлено.
Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_8 після викриття його у скоєнні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, ніяких правопорушень не скоював, вину визнав, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітнього сина та малолітніх внуків.
Також апеляційний суд бере до уваги особу винного, який раніше не судимий, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, вину визнав повністю, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання та роботи, за якими характеризується виключно позитивно.
Враховуючи наявність обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину: повне визнання вини, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, встановлення об'єктивної істини в суді, враховуючи особу винного, який вину визнав повністю, раніше не судимий, має постійне місце проживання, працює, на його утриманні перебувають неповнолітній син та четверо малолітніх внуків, за місцем роботи характеризується виключно позитивно, апеляційний суд на підставі ч.1 ст.69 КК України вважає за можливе зменшити ОСОБА_8 призначене йому судом покарання за ст.336 КК України, перейшовши до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції зазначеної статті, а саме пробаційного нагляду на строк три роки.
Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
На думку апеляційного суду, саме покарання у виді апробаційного нагляду відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
У свою чергу, враховуючи, що ОСОБА_8 є військовозобов'язаним, в період воєнного стану, при оголошенні загальної мобілізації, вчинив умисний нетяжкий злочин, який свідчить про підвищену суспільну небезпечність, оскільки відмова від захисту Батьківщини є недотриманням конституційного обов'язку, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, апеляційний суд не знаходить переконливих підстав для застосування щодо обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням. А тому апеляційна скарга захисника в цій частині до задоволення не підлягає.
Таким чином, визначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також не є надто суворим чи м'яким.
Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд вважає, у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
В силу приписів п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
За змістом вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що вирок місцевого суду підлягає зміні в частині призначеного ОСОБА_8 покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання - змінити.
Призначити ОСОБА_8 за ст.336 КК України із застосуванням ст.69 КК України покарання у виді 3 (трьох) років пробаційного нагляду.
На підставі ч.2 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обв'язки:
-періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 обчислювати з дня його постановки на облік до уповноваженого органу з питань пробації.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: