Справа № 761/24460/22
Провадження № 2/761/881/2025
(Заочне)
25 серпня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Матвєєвій Ю.О.
при секретарі: Каніковського Б.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів солідарно на користь позивачів у розмірі 150000,33 грн. та судових витрат.
Свої вимоги обґрунтовують тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були власницями квартири за адресою АДРЕСА_1 , право спільної часткової власності на яку зареєстровано за позивачками в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.08.2021 року. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28.01.2022 року, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мошківською О.Л., зареєстрованого в реєстрі під №13, продали квартиру, відповідно, з 28.01.2022 року вони не являються власницями вказаної квартири. Відповідач, до звернення стягнення 1/2 частини квартири, що належала йому, проживав у квартирі, що належала ОСОБА_2 . Після звернення стягнення на квартиру та набуття 1/2 частини квартири у власність ОСОБА_1 і на момент продажу квартири позивачками, відповідач продовжував безкоштовно користуватися квартирою у період з 30.03.2021 року по 28.05.2022 року, використовуючи її для власного проживання, не сплачуючи позивачкам кошти за користування. Договірні відносини між сторонами щодо оплатного або безоплатного користування квартирою відсутні. На підставі вищевикладеного позивачі вимушені звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
04.11.2022 року до суду надійшла зазначена цивільна справа та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2022 року була передана до провадження судді Макаренко І.О.
Згідно розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О. щодо повторного автоматизованого розподілу справи №01-08-1117 від 15.04.2025 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2025 року в провадження судді Матвєєвої Ю.О. надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Ухвалою суду від 16.04.2025 року вищевказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
18.04.2025 року недоліки усунуто.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025р. відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 17.06.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позивачі та їх представник в судове засідання не з'явилися, але подали до суду заяву про слухання справи за їхньої відсутності.
Відповідач, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, в судове засідання не з'явився, поважності причин неявки суду не повідомив, у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження строк, відповідач відзив на позов не подав.
Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з'явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Враховуючи те, що відповідачі у встановлений строк відзив на позовну заяву не надали, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.
Суд, керуючись вимогами ст.ст.130, 280 ЦПК України вважає за можливим заслухати справу у відсутності відповідача та постановити заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були власницями квартири за адресою АДРЕСА_1 , право спільної часткової власності на яку зареєстровано за позивачками в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.08.2021 року.
За ОСОБА_2 право власності зареєстровано на 1/1 частини квартири за реєстраційним номером майна №35590935, номер запису №2995 в книзі: 455-240, дата внесення запису 04.01.2012 року. ОСОБА_2 квартиру придбала на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2011 року, що посвідчений Горобинською Г.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №2043, і здійснила державну реєстрацію права власності 04.01.2012 року, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав номер 32773150
За ОСОБА_1 право власності зареєстровано на 1/2 частини квартири, за номером запису про право власності/довірчої власності: 41252592 від 30.03.2021 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1429639480000. Підставою для державної реєстрації права власності на 1/2 частини квартири за ОСОБА_1 визначено Свідоцтвом про придбання майна з електронних торгів, серія та номер: 65, виданий 30.03.2021 року, видавник Глей Ю.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Із вказаного свідоцтва випливає, що ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з 1/2 частини квартири, що раніше належала ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору дарування 1/2 частки у праві спільної часткової власності на квартиру, посвідченого 06.12.2017 року Горобинською Г.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №59, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки №180137098 від 06.09.2019 року.
Позивачки на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28.01.2022 року, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мошківською О.Л., зареєстрованого в реєстрі №13, продали квартиру, відповідно, з 28.01.2022 року вони не являються власницями вказаної квартири.
Відповідач, до звернення стягнення 1/2 частини квартири, що належала йому, проживав у квартирі, що належала ОСОБА_2 . Після звернення стягнення на квартиру та набуття 1/2 частини квартири у власність ОСОБА_1 і на момент продажу квартири позивачками, відповідач продовжував безкоштовно користуватися квартирою, використовуючи її для власного проживання, не сплачуючи позивачкам кошти за користування. Договірні відносини між сторонами щодо оплатного або безоплатного користування квартирою відсутні.
Як вбачається із відомості відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб у Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації, відповідач знятий з реєстрації з адреси АДРЕСА_1 з 24.05.2021 року.
Згідно із положеннями статті 319 ЦПК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише з підстав і в порядку, встановленими законом.
Власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб (ч.1 ст. 383 ЦК України). Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе (ст. 397 ЦК України). Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним (ст. 390 ЦК України).
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав.
Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України), (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2024 у справі №628/1203/19).
Положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, тобто отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Суть кондикційного зобов'язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов'язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст.1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості користуватися його майном за призначенням, шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли він дізнався або міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (ст. 1214 ЦК України).
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 382/1097/17).
Для кондикційних зобов'язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав, а предметом доказування у цьому випадку є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
До безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, яким користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення (постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 759/9443/17).
Верховний Суд зазначив, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19).
Предметом спору у цій справі є вимоги позивачів про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Підставою позову є безпідставне користування відповідачем чужим майном - квартирою позивача.
Право розпорядження житловим приміщенням - це право власника житла, яке дає йому можливість самостійно вирішувати питання щодо розпорядження своєю власністю, у тому числі передавати право на її використання, в тому числі в оренду.
Право користування житловим приміщенням - це право жити у такому приміщенні, користуватися комунальними послугами на законодавчих підставах.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), та від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) та від 16.03.2021 року у справі № 910/10233/20 зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права».
Матеріалами справи підтверджується, що позивачі на момент виникнення спірних правовідносин були власниками квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач, як фактичний користувач квартири, будучи знятим з реєстрації у квартирі з 24.05.2021 року, у період з 30.03.2021 року по 28.01.2022 року без достатньої правової підстави проживав в ній за рахунок власників цієї квартири зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею.
Враховуючи відсутність договірних правовідносин між позивачами та відповідачем, що передбачали право відповідача розпоряджатися та користуватися квартирою позивачів, суд доходить висновків, що до правовідносин, що виникли між сторонами спору, у зв'язку з безпідставним збереженням відповідачем грошових коштів, які відповідач мав заплатити власнику за користування квартирою за наявності договірних правовідносин, слід застосовувати положення статті 1212 ЦК України.
За наведених обставин суд доходить висновків, що відповідач, за відсутності достатніх правових підстав, з 30.03.2021 року по 28.05.2022 року утримував майно, що належить позивачкам, останнім завдано збитків, оскільки вони могли б отримувати дохід - орендну плату за використання свого нерухомого майна.
Згідно наданого висновку суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна викладених у звіті про оцінку ринкової вартості нематеріального активу, а саме: право на отримання доходу від передачі нерухомого майна в строкове платне користування на умовах оренди з «30» березня 2021 року по «28» січня 2022 року, виконаний ТОВ «ІНЖИНІРИНГОВИЙ ЦЕНТР «ЕКСКОН», вартість права на отримання доходу від передачі нерухомого майна в строкове платне користування на умовах оренди за період з 30.03.2021 року по 28.01.2022 року становить 150 000,33 грн без врахування ПДВ.
Доказів того, що відповідач вносив оплату за користування квартирою, матеріали справи не містять.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення солідарно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 150000,33 грн.
Згідно ч.1 ст. 542 ЦК України у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
Згідно з положеннями ч. ч. 1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 07.12.2020 у справі № 922/3708/19, а також, від 01.10.2021 у справі № 607/14338/19-ц, проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов'язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт, а також суд не вправі зменшувати розмір витрат на професійну допомогу адвоката.
В матеріалах справи відсутнє клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачів підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3100,00 грн., витрати на проведення оцінки вартості об'єкта оренди у розмірі 2500,00 грн., а також стягнути на користь позивачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 2500,00 грн.
Керуючись ст. 77-83, 89, 95, 259, 263-265, 268,280-282, 352, 354, 355 ЦПК України суд,
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошові кошти у розмірі 150 000,33 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1550,00 грн., витрати на проведення оцінки вартості об'єкта оренди у розмірі 2500,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 2500,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1550,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ю.О. Матвєєва
25 серпня 2025 року