179/323/25
2/179/314/25
28 серпня 2025 року селище Магдалинівка
Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області
в складі: головуючого - судді Чорної А.О.,
секретаря судового засідання Голобородько Н.І.,
за участю представника позивача Петренко І.Ф.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 - Мороз В.С.,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Магдалинівська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Магдалинівська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина на майно. На випадок своєї смерті батько залишив заповіт, посвідчений 14.04.2005 секретарем виконавчого комітету Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області Білан Т.П., відповідно до якого зробив таке заповітне розпорядження: будинок з господарськими будовами та земельною ділянкою, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_3 ; земельну ділянку, розміром 5,48 га, яка знаходиться на території Личківської сільської ради і передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та майно згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП серії ДН VІІ № 0298, виданого Личківською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області заповів ОСОБА_1 ; автомобіль марки ИЖ 21251, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , заповів ОСОБА_2 .
Про існування заповіту позивачку ніхто не повідомив та позивач не була обізнана, що батько зробив таке заповідальне розпорядження. Відповідачі по справі приховали від неї факт існування заповіту.
Наприкінці серпня 2024 року позивач випадково дізналася, що батько залишив заповіт. 05.09.2024 позивач отримала дублікат заповіту, після чого звернулася до державного нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Постановою від 17.09.2024 державний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки позивач пропустила строк для прийняття спадщини.
Позивач не мала можливості у визначений законом термін звернутися з заявою про прийняття спадщини за заповітом, оскільки не була обізнана про його існування, окрім цього в зазначений час позивач постійно хворіла.
Просить суд визнати причину пропуску строку для прийняття спадщини поважною, визначити їй додатковий строк у один місяць, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
15.04.2025 від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Кузякова О.В. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просять відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Тривала хвороба не підтверджена належними доказами, позивач надала документи за 2012, 2023 та 2024 роки. Строк на прийняття спадщини минув у листопаді 2006 року, тому хвороба позивачки у 2012, 2023 та 2024 не можуть вважатися підтвердженням поважності причин пропуску строків звернення із заявою про прийняття спадщини, що необхідно було вчинити у 2006 році. Крім того, позивачці було достеменно відомо і про смерть батька, і про існування заповіту, і про волю батька щодо її частки у майні. Позивачка є донькою спадкодавця, відповідно належить до першої черги спадкодавців за законом, але не вчинила активні дії щодо реалізації своїх спадкових справ. Необізнаність про існування заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. Необґрунтоване надання додаткового строку для прийняття спадщини позивачці буде втручанням у право власності інших осіб, порушенням принципу правової визначеності стосовно осіб, які добросовісно реалізували власні цивільні права.
02.05.2025 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Мороз В.С. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просять відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Позивач не прийнявши у встановлений законом строк не прийняла спадщину та вважається такою, що відмовилася від неї та враховуючи ч. 1 ст. 1275 ЦК України частка у спадщині, яку спадкоємець мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. На сьогоднішній час доля частини спадкового майна вже реалізована в законному порядку. Позивачем не надано доказів постійної хвороби та лікування з 2006 року. З дня смерті батька минуло майже 20 років. Позивачем надано докази хвороби за 2024 рік, однак це не завадило їй звернутися в такому стані у вересні 2024 року до нотаріуса. Позивачем не наведено жодної поважної причини, на підставі якої вона не могла вчасно звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.
12.05.2025 надійшли відповіді на відзив, згідно яких зазначено, що позивачка у день поховання дізналася про заповіт. Однак, відповідачі на протязі 6 місяців після похавання батька скривалися, не віддали позивачці заповіт, тому вона не знала про волю померлого. Нотаріус не повідомляв позивачку про наявність заповіту. При вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту, як фундаментальний принцип спадкового права. Лікувальним закладом була втрачена картка хворої позивачки, тому у неї виникли проблеми з відновленням медичних документів. Чоловік позивачки був онкохворим, потребував постійного догляду, позивачка опікувалася ним. У серпні 2023 року позивач випадково дізналася, що заповіт є у Личківській сільській раді, тому після цього вона отримала заповіт. Після смерті батька позивачка перебувала у депресивному стані.
19.05.2025 до суду надійшли заперечення адвоката Мороз В.С. на відповідь на відзив, згідно яких зазначено, що позивачка у відповіді на відзив зазначила, що про заповіт дізналася у день поховання батька. Тобто позивач підтверджує, що вона знала про наявність заповіту, але до нотаріуса звернулася лише у 2024 році. Посилання позивача на те, що після смерті батька вона перебувала в депресивному стані не можуть бути визнанні поважною причиною пропуску прийняття спадщини, адже майже для кожного спадкоємця смерть близької людини спадкодавця є стресом та душевною травмою.
19.05.2025 до суду надійшли заперечення адвоката Кузякова О.В. на відповідь на відзив, згідно яких зазначено, що позивачка мала усвідомлювати, що вона була учасником процесу спадкування, оскільки вона спадкоємиця першої черги спадкування, тому вона мала вчиняти активні дії щодо реалізації своїх спадкових прав.
Ухвалою суду від 13.05.2025 задоволено клопотання представника позивача та витребувано у Магдалинівський державній нотаріальній конторі копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 .
Ухвалою суду від 23.06.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та просила позовні вимоги задовольнити.
Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та суду пояснила, що у неї пропала картка хворої, тому вона не має можливості надати докази того, що вона тривалий час хворіла. Вона отримала заповіт лише через 18 років. Після смерті батька вона не звернулася до нотаріуса, оскільки дуже хворіла. У день поховання батька вона дізналася від матері, що її батько зробив заповіт. Однак заповіт їй ніхто не показав та не надав. Вона до батька на кладовище приїздили і на 9 діб, і на 40 діб. Вона не могла наполягти щоб мати їй віддала заповіт. Оскільки у неї не було заповіту та вона дуже хворіла і боялася їхати самостійно, то вона і не звернулася до нотаріуса у встановлений законом строк.
Представник відповідача - адвокат Кузяков О.В. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача - адвокат Морозова В.С. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі.
Вислухав пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Як передбачено ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_6 , батьками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 23)
Згідно свідоцтва про укладання шлюбу вбачається, що ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 та після укладання шлюбу прізвище дружині змінено на ОСОБА_9 (а.с. 24)
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_5 .
Згідно свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 22)
14.04.2005 за життя ОСОБА_5 залишив заповіт, посвідчений 14.04.2005 секретарем виконавчого комітету Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області Білан Т.П., відповідно до якого зробив таке заповітне розпорядження:
- будинок з господарськими будовами та земельною ділянкою, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_3 ;
- земельну ділянку, розміром 5,48 га, яка знаходиться на території Личківської сільської ради і передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та майно згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП серії ДН VІІ № 0298, виданого Личківською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області заповів ОСОБА_1 ;
- автомобіль марки ИЖ 21251, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , заповів ОСОБА_2 (а.с. 29)
Після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно.
Згідно спадкової справи № 515/2006 вбачається, що з заявою про прийняття спадщини до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_7 (дружина померлого), яка 18.11.2006 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (а.с. 159)
Також з заявою про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 160)
17.09.2024 позивач ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 165).
Постановою державного нотаріуса Магдалинівської державної нотаріальної контори від 17.09.2024 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини, не підтвердженим фактом постійного сумісного проживання разом зі спадкодавцем по день смерті (а.с. 166)
Згідно рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12.11.2007 визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/6 частину житлового будинку з господарськими будовами, розташованими на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , що належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Визнано за ОСОБА_7 право власності на 4/6 частину житлового будинку з господарськими будовами, розташованими на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , що належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Визнано за ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку, площею 5,480 га в межах згідно з планом, розташовану на території Личківської сільської ради Магдалинівського району, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала на підставі розпорядження голови Магдалинівської районної державної адміністрації № 475-р від 23.07.2002, згідно державного акту серія 11-ДП № 130602, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за МД № 9472, громадянину України ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_7 право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства свідоцтво про право власності від 20.03.2003, серія ДН У11 № 0298, виданий Личківською сільською радою Магдалинівського району ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має право на пайовий фонд майна сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Личкове», який являється правонаступником колективно -дольового сільськогосподарського підприємства ім. Суворова і знаходиться в с. Личкове Магдалинівського району відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 05.04.2001.
Визнано за ОСОБА_7 право власності на внески в Ощадбанку № 2997/015, відсотки і компенсаційні нарахування, які належали померлому ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки ИЖ 21251, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належав померлому ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 60-61)
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку на підставі рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12.11.2007 ОСОБА_7 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 5,779 га, розташовану на території Личківської сільської ради Магдалинівського району, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 52)
18.01.2008 ОСОБА_7 заповіла усе належне їй майно ОСОБА_3 (а.с. 55)
ОСОБА_7 (мати позивачки) померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
10.08.2016 ОСОБА_3 отримала на підставі спадщини право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (а.с. 59)
14.08.2009 державним нотаріусом Магдалинівської державної нотаріальної контори видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 5,779 га, розташовану на території Личківської сільської ради Магдалинівського району, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 63)
Позивачем надано копії медичних документів за 2024 - 2025, 2019, 2018 роки (а.с. 7-18, 119-133, 178-189)
Згідно зі ст. 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1222 Цивільного кодексу України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. ст. 1220-1221,1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно із ст.ст. 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ст. 1272 ЦК України).
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ суд перевіряє наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Отже, позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.01.2020 № 487/2375/18, від 17.02.2020 № 357/732/19, від 27.02.2020 у справі № 419/3788/17, від 21.05.2020 у справі № 404/251/17 судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
У позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначила, що нею пропущений строк для прийняття спадщини з причини тривалої хвороби, необізнаність про наявність заповіту.
Предметом спору у цій справі є вимога про надання додаткового строку для прийняття спадщини у зв'язку з тим, що, як стверджує позивач, вона не знала про складення спадкодавцем на її користь заповіту, тривала хвороба позивача, що й є поважною причиною пропуску такого строку.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 дійшла переконання про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:
- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;
- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;
- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;
- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).
Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі N 755/10947/17, від 10 листопада 2021 року у справі N 825/997/17, від 04 жовтня 2023 року у справі N 906/1026/22).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Судом встановлено, що 14.04.2005 ОСОБА_5 (батько позивачки) склав заповіт, відповідно до якого земельну ділянку, розміром 5,48 га, яка знаходиться на території Личківської сільської ради і передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та майно згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП серії ДН VІІ № 0298, виданого Личківською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області заповів ОСОБА_1 , заповів донці ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, у зв'язку із чим відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема й на зазначену земельну ділянку та майно згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП.
На день смерті ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за цією адресою була зареєстрована його дружина ОСОБА_7 .
Позивач ОСОБА_1 (донька ОСОБА_5 ) звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Постановою державного нотаріуса Магдалинівської державної нотаріальної контори від 17.09.2024 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини, не підтвердженим фактом постійного сумісного проживання разом зі спадкодавцем по день смерті.
Отже, за обставинами справи позивач є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_5 за заповітом та за законом як спадкоємець першої черги.
Тож навіть у разі незнання про існування заповіту позивач, як спадкоємець за законом першої черги, повинен був вчинити активні дії для прийняття спадщини - подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк.
Разом з цим, в судовому засіданні встановлено, що активні дії щодо прийняття спадщини позивач ОСОБА_1 почала вчиняти після спливу шестимісячного строку, отримавши у вересні 2024 року дублікат заповіту та звернувшись до нотаріуса 17.09.2024 з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, тобто через 18 років після відкриття спадщини. Надалі, лише 18 березня 2025 року, ОСОБА_1 подала до суду позов про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Суд констатує, що факт усвідомлення позивачем її права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги спадкування поряд із незнанням про існування заповіту, складеного на її ім'я, за умови невжиття нею жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення в неї об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили їй своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.
Крім викладеного, у цій справі потрібно враховувати ту обставину, що існує спір між трьома спадкоємцями, а не з територіальною громадою. Відповідач ОСОБА_3 , яка також є спадкоємцем першої черги, прийняла спадщину у встановленому ЦК України порядку, тому поновленням порушених, на переконання позивача, прав відбудеться втручання у право власності відповідача, що не відповідатиме принципу пропорційності, а також це призведе до порушення принципу правової визначеності стосовно іншого спадкоємця, який добросовісно реалізувала власні цивільні права.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, суд приходить до висновку, що необізнаність позивача про наявність заповіту, складеного на її ім'я, не є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_5 , оскільки позивач є донькою спадкодавця, тобто спадкоємцем першої черги. Тож незалежно від наявності заповіту на її ім'я вона у тому разі, якщо бажала би прийняти спадщину після смерті батька, мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, оскільки спадщина приймається повністю, а не частинами.
Посилання позивача на необізнаність про наявність заповіту на її ім'я як на поважну причину пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 суд відхиляє, оскільки позивач є спадкоємцем першої черги. Тож, незалежно від наявності заповіту на її ім'я, вона у разі якби бажала прийняти спадщину після смерті батька, мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.
Суд зауважує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з незнанням спадкоємця про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.
Суд враховує, що позивач є донькою померлого ОСОБА_5 та його спадкоємцем першої черги і була обізнана про смерть батька.
Крім того, суд враховує, що позивач у судовому засіданні зазначила, що про наявність заповіту дізналася у день поховання батька. Вказана обставина підтверджує обізнаність позивача ОСОБА_1 про факт складення на її користь заповіту станом на день смерті ОСОБА_5 .
Посилання позивача на тривалу хворобу, суд також не бере до уваги, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо тривалої хвороби від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Медичні документи за 2018, 2019, 2024 та 2025 рік (а.с. 7-18, 119-133, 178-189), надані позивачем, не підтверджують тривалість хвороби позивача з моменту відкриття спадщини - 26.05.2006 та до спливу шестимісячного строку - 26.11.2006.
Доказів тривалої хвороби, яка почалася у 2006 році, а завершилася лише у 2025 році матеріали справи не містять. Позивачем не надано суду належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що хвороба ОСОБА_1 об'єктивно перешкоджала їй вчинити дії, спрямовані на прийняття спадщини.
Крім цього, суд враховує, що позивачем не надано доказів перебування на стаціонарному лікуванні, що вона була обмежена у пересуванні і потребувала постільного режиму. При цьому суд враховує і ту обставину, що ОСОБА_1 самостійно прибувала в поліклініку для того, щоб потрапити на прийом до лікаря на огляд.
Крім того, суд зазначає, що позивач могла реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини за допомогою засобів поштового зв'язку, а також через орган місцевого самоврядування.
Згідно позиції Верховного суду у справі №755/14798/18 від 19 грудня 2019 року, хвороба спадкоємця не є беззаперечно поважною причиною, пов'язаною з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкодавця.
В постанові Верховного суду від 17 лютого 2022 року справа № 953/15603/20 провадження № 61-12451св21, вказано, що при оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об'єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров'я у всіх випадках не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання. Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову та відхиляє доводи касаційної скарги про те, що тривала хвороба спадкоємця та складні умови праці, які зокрема пов'язані з тривалими відрядженнями, є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, адже як правильно зазначав місцевий суд, позивач не був позбавлений можливості звернутись із заявою про прийняття спадщини за допомогою засобів поштового зв'язку в межах строку звернення із такою заявою.
Також, суд враховує, що позивач 18 років, з часу відкриття спадщини, не вживала ніяких дій спрямованих на прийняття спадщини.
Із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини позивачка звернулася лише 18.03.2025, більш, ніж через 18 років з моменту смерті спадкодавця ОСОБА_5 , що є досить тривалим проміжком часу та суперечить принципу правової визначеності.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження об'єктивних, непереборних та істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_5 .
Щодо доводу представника позивача про неповідомлення нотаріусом про наявність заповіту суд вважає за неодмінне зазначити таке.
Статтею 63 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
Отже, наведеними правилами передбачено обов'язок нотаріуса після заведення спадкової справи перевіряти наявність заповіту, вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому/їй є відомим, а також право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. До того ж, з метою дотримання строку для прийняття спадщини нотаріус повинен роз'яснити спадкоємцям, які звернулися з приводу такої спадщини, право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Наведені правила не передбачають для нотаріуса обов'язку у всіх випадках подавати оголошення у пресі про відкриття спадщини та закликання до спадкування; нотаріус не повинен здійснювати розшук спадкоємців, місце проживання яких йому не є відомим.
В судовому засіданні не встановлено факту повідомлення нотаріусом Сушко В.Б. про наявність заповіту, складеного на ім'я позивача. Проте це, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, не може слугувати підставою для задоволення позову та визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , оскільки позивач, знаючи про смерть батька, будучи спадкоємцем першої черги спадкування за законом, яка не проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та маючи на меті реалізувати свої спадкові права, мала обов'язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк як спадкоємець першої черги за законом й незалежно від її обізнаності про наявність заповіту, складеного на її ім'я, оскільки спадщину спадкоємець може прийняти лише повністю, а не частинами. Тож за наведених обставин невчинення нотаріусом певних дій стосовно позивача саме собою не створило перешкоди позивачу у прийнятті спадщини та не унеможливлювало подання ним заяви про прийняття спадщини у строк, визначений статтею 1270 ЦК України.
Таким чином, враховуючи тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, а також встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позивачка не довела існування об'єктивних та неподоланних перешкод для прийняття спадщини.
З огляду на те, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність суб'єктивних, непереборних істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини, а наведені позивачем причини пропуску строку визнано судом неповажними, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до ч.2 ст.141 ЦК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Магдалинівська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Третя особа - Магдалинівська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02890819, юридична адреса: вул. Центральна, 32, селище Магдалинівка, Самарівський район, Дніпропетровська область.
Датою ухвалення рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України та правової позиції ОП КЦС ВС у справі 1519/2-5034/11 від 05.09.2022, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 28.08.2025.
Суддя А.О. Чорна