28 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/8316/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Жукова С.В.
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025
у справі
за заявою 1) Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк", 2) Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Захід-Резерв"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проект Майстер"
про банкрутство,-
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 грудня 2024 року відмовлено Головному управлінню ДПС у м. Києві, як відокремленому підрозділу ДПС, у визнанні кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Проект Майстер" на суму 688833,03 грн.
Зобов'язано ліквідатора банкрута - арбітражну керуючу Петровську Наталію Андріївну (свідоцтво №1910 від 15.04.2019) вчинити всю повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів банкрута у ліквідаційній процедурі (вичерпний перелік заходів), завершити ліквідаційну процедуру та подати на затвердження суду звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, складений у відповідності до норм Кодексу України з процедур банкрутства.
Не погоджуючись із вищевказаною ухвалою суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу в частині відмови ГУ ДПС у м. Києві у визнанні кредитором скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити грошові вимоги ГУ ДПС у м. Києві на загальну суму 688833,03 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 23 грудня 2024 року залишено без змін.
До Верховного Суду від Головного управління ДПС у м. Києві надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі №910/8316/20 в частині відмови у визнанні кредитором.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/18384/15 визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2025.
За результатами розгляду матеріалів цієї скарги Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення її без руху, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, перед-бачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу). Cкаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.
Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу приз-вело до прийняття незаконного судового рішення.
При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
У касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, скаржником взагалі не обґрунтовано пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України належним чином, а тому скаржнику необхідно надати письмові пояснення в яких конкретизувати визначені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, а саме зазначити норму права (пункт, абзац, частина тощо) щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення цієї справи.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності.
Отже ГУ ДПС у м. Києві не дотримався вимог пункта 5 частини 2 статті 290 ГПК України.
Крім того, відповідно до пункту 6 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено вимоги особи, яка подає скаргу.
Верховний Суд зазначає, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію не лише про те, які судові рішення оскаржуються, а й про те, які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень.
Повноваження суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, передбачені статтею 308 ГПК України, а саме:
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;
4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині;
5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині;
6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
У резолютивній частині касаційної скарги, ГУ ДПС у м. Києві просить суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі №910/8316/20.
Таким чином, вищевказана вимога касаційної скарги не може бути визнана такою, що відповідає пункту 6 частини другої статті 290 ГПК України, не містить чітких та однозначних вимог щодо оскаржуваних рішень з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 308 ГПК України.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати вимоги особи, яка подає скаргу.
Оскільки правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на заявника касаційної скарги, суд звертає увагу скаржника на необхідність уточнити/конкретизувати вимоги касаційної скарги у справі №910/8316/20 та викласти їх повно та однозначно.
Також, відповідно до статті 291 Господарського процесуального кодексу України, особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Учасниками у справі про банкрутство згідно ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір. Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).Виходячи зі змісту наведеної норми, особа, яка оскаржує судове рішення, повинна надавати суду прямий доказ, який однозначно свідчив би про повідомлення сторін про оскарження особою судових рішень.
Не повідомлена належним чином сторона у справі, як учасник господарського процесу, позбавлена можливості володіти об'єктивною інформацією стосовно руху господарського процесу.
Судом встановлено, що матеріали касаційної скарги не містять доказів надсилання копії касаційної скарги Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк», Страховому товариству з додатковою відповідальністю «Захід-Резерв» та LINKENFORD MANAGEMENT LIMITED.
Згідно з частиною 2 статті 292 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно частини 2 статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Таким чином, Скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме:
- надати письмові пояснення в яких конкретизувати визначені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження;
-уточнити/конкретизувати вимоги касаційної скарги у справі №910/8316/20 та викласти їх повно та однозначно;
- надати суду докази надсилання копії касаційної скарги всім учасникам справи.
З огляду на викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, тому підлягає залишенню без руху на підставі частини 2 статті 292 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 174, 234, 235, 288, 290, 291, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -
1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі №910/8316/20 залишити без руху.
2. Надати Головному управлінню ДПС у м. Києві строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
3. Головному управлінню ДПС у м. Києві усунути недоліки, встановлені в цій ухвалі у такий спосіб:
- надати письмові пояснення в яких конкретизувати визначені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження;
-уточнити/конкретизувати вимоги касаційної скарги у справі №910/8316/20 та викласти їх повно та однозначно;
- надати суду докази надсилання копії касаційної скарги всім учасникам справи.
4. Роз'яснити Головному управлінню ДПС у м. Києві, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, до касаційної скарги будуть застосовані наслідки, які передбачені положеннями ч. 2 ст. 292 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.В. Жуков