22.08.2025м. СумиСправа № 920/879/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/879/25
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150; код за ЄДРПОУ 40075815),
до відповідача: Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання-Інжиніринг» (вул. Іллінська, буд. 13, м. Суми, 40009; код за ЄДРПОУ 00205618),
про витребування майна з незаконного володіння
установив:
18.06.2025 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить витребувати з незаконного володіння Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково- виробниче об'єднання - Інжиніринг» майно «брухт сталевий (вид 510)» в кількості 12432 кг на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця», а також стягнути з відповідача 2422,40 грн судового збору.
18.06.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №920/879/25 призначено судді Котельницькій В.Л.
23.06.2025 за електронним запитом суду сформований витяг з ЄДРПОУ за яким відповідач - Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання-Інжиніринг», зареєстрований як юридична особа з місцезнаходженням: вул. Іллінська, буд. 13, м. Суми, 40009.
Ухвалою від 23.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №920/879/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.
Відповідно до інформації з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» та із системи «Електронний суд» позивач та відповідач мають зареєстровані електронні кабінети в системі «Електронний суд».
Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
На виконання абз. 1 ч. 7 ст. 6 ГПК України копія ухвали від 23.06.2025 про відкриття провадження у справі №920/879/25 надіслана сторонам відповідно до вимог ч.ч. 6-7 ст. 6 ГПК України до їх електронних кабінетів.
Відповідно до довідок Господарського суду Сумської області про доставку електронного листа копію зазначеної ухвали доставлено до електронних кабінетів позивача та відповідача 23.06.2025 о 19:35.
Таким чином, як позивач, так і відповідач були повідомлені належним чином про розгляд справи №920/879/25.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Відповідно до статті 233 ГПК України за результатами оцінки доказів, поданих сторонами судом ухвалене рішення у даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.
04.03.2022 Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково- виробниче об'єднання - Інжиніринг» (відповідач) в особі головного інженера Отракова В.В. у зв'язку із введенням правового режиму воєнного стану на території України було здійснено вилучення майна «брухт сталевий (вид 510)» в кількості 12432 кг, власником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (позивач), що підтверджується актом про примусове відчуження або вилучення майна від 04.03.2022.
Право власності АТ «Укрзалізниця» на майно «рейковий брухт (вид 510)» в кількості 12 432 кг підтверджується копіями документів: матеріальним звітом за березень 2022 року; актом №049 від 24.02.2022; довідкою №2 від 01.03.2022; бухгалтерською звітністю щодо вартості майна.
Опис майна, достатній для його ідентифікації: «рейковий брухт (вид 510)» в кількості 12 432 кг, за результатами оцінки становить 58 057,44 грн без рахування ПДВ. На момент підписання акту про примусове відчуження або вилучення майна від 04.03.2022 сума коштів попереднього повного відшкодування вартості майна не виплачувалась.
Позивач вважає, що його майно, «рейковий брухт (вид 510)» в кількості 12 432 кг, було набуте відповідачем 04.03.2022 з недотриманням процедури вилучення майна, встановленої Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» № 4765-VI, без належної правової підстави, оскільки: жодних правочинів, направлених на набуття відповідачем за рахунок позивача зазначеного майна сторонами не вчинялось, відповідні адміністративні акти щодо примусового відчуження або вилучення брухту військовим командуванням не приймалися.
24.10.2024 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення безпідставно набутого майна від 24.10.2024 №НГ/НЗІ-34/2326. Станом на дату подання позовної заяви до господарського суду відповідач не виконав вимоги, викладені у зазначеній претензії, відповідь на претензію на адресу позивача не надходила.
Позивач зазначає, що майно АТ «Укрзалізниця», право власності на яке підтверджується відповідними документами, доданими до позовної заяви, безпідставно утримується відповідачем у незаконному користуванні, що порушує майнові права позивача щодо розпорядження своєю власністю.
З метою захисту свого порушеного права, відповідно до статті 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, позивач був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Згідно із частиною п'ятою статті 41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Аналогічні положення містить частина третя ст.321 ЦК України, за якою примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків, установлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Одним із видів примусового відчуження об'єктів права власності є реквізиція, види, правила, умови та підстави проведення якої регламентовані положеннями статті 353 ЦК України. Реквізиція є однією з передбачених законом підстав для припинення права власності (пункт 9 частини першої статті 346 ЦК України).
Частиною 2 статті 353 ЦК України унормовано, що в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (частина друга).
Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду (частини третя та четверта статті 353 ЦК України).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року (який продовжено на цей час).
Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі - Закон № 4765-VІ) примусове відчуження майна позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
Положеннями ст.184 ЦК України унормовано, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з- поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Приписами частин 1, 2 ст. 3 Закону № 4765-VІ визначено, що примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.
Частиною 1 статті 4 Закону № 4765-VІ примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до п1. ч.2 ст.6 Закону № 4765-VІ за рішенням сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад здійснюється передача комунального майна у державну власність.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону № 4765-VІ про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акту про примусове відчуження або вилучення майна (далі акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).
Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів.
Відповідно до ст.3 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підприємства, установи і організації зобов'язані, зокрема: надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом.
Отже, суд погоджується з твердженнями позивача, що за змістом статті 353 ЦК України, статті 1, частини першої статті 21 зазначеного Закону мобілізацією майна слід вважати надання Збройним Силам України чи іншим військовим формуванням України під час проведення мобілізації (часткової або загальної) згідно з мобілізаційними планами майна з наступним відшкодуванням державою його вартості у разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україною.
Так, судом встановлено, що відповідачем за актом про примусове відчуження або вилучення майна від 04.03.2022 у позивача вилучене майно “брухт сталевий (вид 510)» в кількості 12 432 кг. При цьому вказаний акт підписаний представником Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання- Інжиніринг», а з другого представником АТ «Укрзалізниця». З урахуванням положень ст.184 ЦК України вилучене майно, брухт сталевий (вид 510)» в кількості 12 432 кг, не є індивідуально визначеним майном, а є майном, визначеним родовими ознаками. Вилучене майно належить на праві власності позивачу Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", отже не є комунальною власністю відповідної територіальної громади.
Також судом встановлено, що акт про примусове відчуження або вилучення майна від 04.03.2022 не містить наступної інформації:
- назву військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна;
- назву військового командування чи органу, що прийняв таке рішення;
- підпис і печатку уповноважених осіб військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна;
- підпис і печатку уповноважених осіб військового командування чи органу, що прийняв таке рішення;
- зазначення, від якої юридичної особи діє особа, якою проведено оцінку майна;
- зазначення надзвичайної обставини, за якої здійснено примусове відчуження або вилучення майна, що не відповідає вимогам Закону №4765-IV.
Суд погоджується з твердженнями позивача, що Акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання - Інжиніринг» не належить до військового командування у розумінні статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" або військового формування згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а тому не наділено повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.
Рішення військового командування, на підставі якого було вилучено майно у позивача - відсутнє.
Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи вилучення майна “рейковий брухт (вид 510)» в кількості 12 432 кг у позивача та підписуючи акт про примусове вилучення/ відчуження у позивача вказаного майна 04.03.2022, діяв всупереч передбаченим законом положенням, та не маючи повноважень, наданих військовому командуванню в умовах правового режиму воєнного стану, і тому примусове вилучення/ відчуження у позивача відбулося з порушенням встановленої законом процедури.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Так, приписами ч. 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
При цьому, положення глави 83 ЦК України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).
Суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для незаконного збереження майна позивача, а тому у позивача є всі законні підстави вимагати від відповідача повернення безпідставно набутого майна відповідно до вимог ст.1212 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2024 у справі №910/10009/22 сформулювала висновки про те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові (постанова від 04.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18, пункт 144).
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ч.1 ст.75 ГПК України унормовано, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до матеріалів справи суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову, а саме: доведено факт того, що Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання - Інжиніринг» було набуто майно («брухт сталевий (вид 510)») в кількості 12 432 кг Акціонерного товариства «Українська залізниця» без належних правових підстав, з недотриманням процедури вилучення майна, встановленої Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» № 4765-VI, що є підставою для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, суд визнає позовні вимоги щодо витребування з незаконного володіння відповідача та повернення позивачу майна «брухт сталевий (вид 510)» в кількості 12 432 кг правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
У поданому позові позивач просить стягнути з відповідача 2422,40 грн судового збору, сплата якого підтверджена платіжною інструкцією від 17.06.2025 №3995.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2422,40 грн судового збору.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати з незаконного володіння Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання - Інжиніринг» (вул. Іллінська, буд. 13, м. Суми, 40009; код за ЄДРПОУ 00205618) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150; код за ЄДРПОУ 40075815) майно «брухт сталевий (вид 510)» в кількості 12432 кг.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання-Інжиніринг» (вул. Іллінська, буд. 13, м. Суми, 40009; код за ЄДРПОУ 00205618) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150; код за ЄДРПОУ 40075815) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повне рішення складено та підписано 28.08.2025.
Суддя В.Л. Котельницька