79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
14.08.2025 Справа № 914/1677/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі
позивача-1 Міністерства оборони України
позивача-2 Військової частини НОМЕР_1
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СЕНС"
про стягнення 613584,16 грн
за участю представників:
від прокуратури Желізняк З.Р.
від позивача-1 не з'явився
від позивача-2 не з'явився
від відповідача Дзюпин О.Р.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Керівником Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі: позивача-1 Міністерства оборони України, позивача-2 Військової частини НОМЕР_1 до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СЕНС" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 613584,16 грн.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
22.07.2025 відповідачем подано заяву (вх.№3102/25) про визнання позовних вимог та часткове розстрочення виконання рішення суду.
30.07.2025 прокурором подано додаткові пояснення (вх.№20183/25) у справі, у яких просить вирішити питання про повернення прокуратурі половину суми сплаченого судового збору.
12.08.2025 відповідачем подано додаткові пояснення (вх.№21127/25) до заяви про визнання позовних вимог та часткове розстрочення виконання рішення суду.
У підготовче засідання 14.08.2025 з'явились прокурор і представник відповідача. Позивачі 1, 2 явку представників в судове засідання не забезпечили. Явка сторін в судове засідання судом не визнавалась обов'язковою.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.
Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №188740 від 28.03.2012 року 1 Об'єднаний загін Державної спеціальної служби транспорту є постійним користувачем земельної ділянки площею 5,5926 га, на якій розташоване військове містечко № НОМЕР_2 за адресою м. Львів, вул. Генерала В. Курмановича, 1а.
18.11.2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівські області (орендодавець) та ТзОВ «НВП «СЕНС» (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №209, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення № 1 одноповерхової будівлі складу (літ. У-1) (реєстровий номер 3325267242) загальною площею 149,5 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі 1-го об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту.
18.11.2010 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівські області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «СЕНС» за погодженням Балансоутримувача складено та підписано Акт приймання-передачі нерухомого державного майна №209, загальною площею 149,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №11-20к від 15 січня 2019 року доручено здійснити державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки при використанні земельної ділянки ТзОВ «НВП «Сенс», кадастровий номер 4610136300:05:005:0154 площа 0,5870 по АДРЕСА_1 .
За результатами такої перевірки складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкту - земельної ділянки від 15 лютого 2019 року та акт обстеження земельної ділянки від 15 лютого 2019 року, якими встановлено факт використання ТзОВ «НВП «СЕНС» прилеглої до орендованої будівлі земельної ділянки площею 0,5870га (кадастровий номер 4610136300:05:005:0154) без зареєстрованих у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно документів.
До того ж, до матеріалів справи долучено висновок будівельно-технічного експертного дослідження №4623 від 17.09.2018, яким підтверджується використання будівлі Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СЕНС".
Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 №80 від 12.04.2019 року доручено поставити на бухгалтерський облік встановленим порядком покриття нежорсткого типу загальною площею 0,587 га дійсною вартістю 340830,00 грн та присвоїти інвентаризаційний номер.
Відповідно до долученого висновку експерта №26/21 від 07.02.2022 року, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у справі №914/1589/21, вартість наявного замощення на земельній ділянці площею 0,5870 га з кадастровим номером 4610136300:05:005:0154, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , станом на дату проведення експертизи, становить 1073531,00 грн без урахування ПДВ.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, зокрема, що рішеннями Господарського суду Львівської області у справах №914/1589/21 від 26.09.2022 та №914/1664/23 від 02.10.2023 задоволено позови Львівської спеціалізованої прокуратури та стягнуто з ТзОВ «НВП «СЕНС» на користь військової частини НОМЕР_1 кошти за користування вказаною виробничою площадкою (покриттям нежорсткого типу) за періоди з квітня 2019 по травень 2022 року та з червня 2022 по квітень 2023 року відповідно. Обидва рішення набрали законної сили та виконані відповідачем у повному обсязі.
До матеріалів справи долучено лист Військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2025 №43/303 до Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про надання розрахунку орендної плати за використання замощення (покриття нежорсткого типу) ТОВ «Сенс» (період з 01.05.2023 по 31.03.2025).
Втім, як зауважив прокурор, після завершення виконання рішення суду у справі №914/1664/23 ТзОВ «НВП «СЕНС» продовжило користуватися покриттям нежорсткого типу. Проте, починаючи з травня 2023 року і до теперішнього часу, відповідач не сплачує коштів за використання цього майна.
До того ж, прокурор зазначив, що відповідач своїми діями висловлював готовність в подальшому сплачувати кошти, однак, в силу відсутності юридичних підстав військова частина НОМЕР_1 , як бюджетна установа, немає змоги прийняти такі кошти.
У зв'язку з цим прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів у розмірі 613584,16 грн, які мали бути сплачені за користування державним майном відповідно до розрахунку орендної плати, наданого військовою частиною.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, однак подав заяву (вх.№3102/25 від 22.07.2025), у якій просив:
- прийняти визнання позовних вимог щодо стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 613584,16 грн;
- розстрочити виконання рішення про стягнення щодо стягнення частини безпідставно збережених коштів в розмірі 396000,00 грн, стягнення яких розстрочити строком на 12 місяців рівними частинами в сумі по 33000,00 грн щомісяця до 30 числа кожного місяця з дня прийняття відповідного рішення суду;
- вирішити питання про повернення прокуратурі з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в розмірі 3681,50 грн.
До того ж, відповідач у додаткових поясненнях (вх.№21127/25 від 12.08.2025) просить задовольнити заяву про часткове розстрочення виконання рішення на суму 396000 грн, посилаючись на відсутність достатніх коштів і майна, складну економічну ситуацію в деревообробній галузі через воєнний стан, а також з метою досягнення балансу інтересів сторін. Зазначає свою добросовісність і належне виконання попередніх судових рішень у справах №914/1589/21 та №914/1664/23, виконання яких також було розстрочено.
Як зазначив відповідач у додаткових поясненнях, на підтвердження своєї добросовісності він долучає докази добровільного перерахування 32000 грн за користування покриттям нежорсткого типу, проте ці кошти були повернуті у зв'язку з відсутністю правових підстав для їх зарахування.
Крім того, у додаткових поясненнях (вх.№20183/25 від 30.07.2025), прокурор повідомляє, що не заперечує щодо заяви відповідача про часткове розстрочення виконання рішення суду, за умови одноразового внесення відповідачем означеної ним суми заборгованості на користь Військової частини НОМЕР_1 та подальшого дотримання строків платежів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи учасників справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді щодо визначення поняття "інтереси держави" висловлено позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів (пункт 4 мотивувальної частини).
Верховний Суд у справі №804/4585/18 (постанова від 05.11.2019) сформулював правову позицію, відповідно до якої "інтереси держави" є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття "інтереси держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17).
Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.
На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №912/2385/18 від 26.05.2020 прийшла до висновку про те, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як вказав прокурор у позовній заяві, безпідставне та безоплатне використання відповідачем державного майна, а саме виробничою площадкою з покриттям нежорсткого типу Військової частини НОМЕР_1 безпосередньо зачіпає майнові та економічні інтереси держави, спричиняє пряму матеріальну шкоду у вигляді недоотримання державою в особі позивачів грошових коштів, які могли б бути використані на потреби оборони. Це у свою чергу негативно впливає на боєздатність як цього окремого підрозділу - військової частини НОМЕР_1 так і обороноздатність країни в цілому, що в умовах повномасштабного збройного вторгнення на територію країни становить безумовний загальнодержавний інтерес забезпечення якого покладено Конституцією та законами України на Міністерство оборони України.
Військова частина НОМЕР_1 є складовою частиною Державної спеціальної служби транспорту, яка є спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства оборони України, призначеним для стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану.
Прокурор, посилаючись на статтю 19 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» зазначає, що майно, закріплене за військовою частиною НОМЕР_1 є державною власністю, перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, і належить їй на правах оперативного управління. Фінансування зазначеної військової частини здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 є органами, уповноваженими здійснювати функції у даних спірних відносинах та захищати порушені інтереси держави.
Разом з тим, прокурор зауважив, що зазначені кошти відповідачем у добровільному порядку не сплачуються, позивачами заходи щодо стягнення вказаних коштів не вжито, що підтверджується відповідною перепискою з позивачами та відсутністю відповідного позову на розгляді у суді. Про факт безкоштовного використання виробничої площадки позивачу 2 відомо з квітня 2019 року, а позивачу 1 з квітня 2021 року, що доводить невжиття суб'єктом владних повноважень упродовж розумного строку належних заходів з метою захисту інтересів держави у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Листами віл 09.04.2025 у порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» позивачів повідомлено про намір прокурора звернутися до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.
Як зазначено у позовній заяві, позивачами заходів по захисту інтересів держави не вжито.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що прокурор діяв у межах своїх повноважень та у відповідності до встановленої законом процедури, обґрунтовано представляючи інтереси держави в суді.
При прийнятті рішення суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частина 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період.
Згідно із статтею 19 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» майно, що закріплене за Державною спеціальною службою транспорту, є державною власністю, що перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, і належить їй на правах оперативного управління.
Прокурор зазначив про безпідставне та безоплатне користування відповідачем виробничою площадкою військової частини НОМЕР_1 , яке завдає державі матеріальної шкоди через недоотримання коштів, які могли б бути спрямовані на потреби оборони. Це негативно впливає на боєздатність підрозділу та загальну обороноздатність країни, що є питанням загальнодержавного інтересу.
Частинами 1 і 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Як було встановлено судом, ТзОВ «НВП «Сенс» передано в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення №1 одноповерхової будівлі складу (літ. У-1) загальною площею 149,5 кв.м, розміщене за адресою: м.Львів, вул. Курмановича, 1а, на підставі Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №209 від 18.11.2010 року.
Водночас у господарській діяльності товариства, крім вищезазначеного майна площею 149,5 кв.м, також використовувалася земельна ділянка з покриттям нежорсткого типу площею 0,587 га, яку ТзОВ «НВП «Сенс» використовує без належних правових підстав та без здійснення будь-яких платежів за її використання.
Згідно із частинами 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №646/4738/19, що стосується застосування статті 1212 Цивільного кодексу України та визначення розміру безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, було викладено таку правову позицію.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).
За змістом ст. 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Якщо тлумачити приписи ст. 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, від 9 листопада 2021 року у справі № 9051680/20.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували сплату відповідачем коштів за користування об'єктом нерухомого майна - покриття нежорсткого типу розташованого на земельній ділянці площею 0587 га - з травня 2023 року.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі 613584,16 грн.
Разом з тим, беручи до уваги те, що у даній справі відповідач визнає позовні вимоги у повному обсязі, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
За змістом частин 3, 4 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.
Так, згідно з частиною 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Частино 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
За таких обставин, оскільки відповідач визнає позов у даній справі і таке визнання не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд вважає за можливе прийняти визнання позову відповідачем та ухвалити рішення.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, беручи до уваги визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку, що позов про стягнення безпідставно збережених коштів є обґрунтований, підтверджений матеріалами справи, з огляду на що підлягає задоволенню. Заява (вх.№3102/25 від 22.07.2025) відповідача про визнання позовних вимог приймається судом.
Щодо заяви відповідача про часткове розстрочення виконання рішення суду у даній справі суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Частиною 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно із частино 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.
Тобто, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. При цьому, розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем обставини впливають на його здатність своєчасно здійснювати розрахунки та обмежують безперешкодне ведення господарської діяльності. З урахуванням фінансового стану відповідача, дії воєнного стану в країні, а також відсутності заперечень з боку сторін, суд вважає за доцільне задовольнити подану відповідачем заяву та розстрочити виконання рішення суду у даній справі зі щомісячною сплатою Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СЕНС" частини суми стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 396000,00 грн рівними частинами на 12 місяців.
Щодо судового збору суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до положень частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Як вбачається з матеріалів справи прокуратурою за подання позовної заяви до суду сплачено судовий збір в розмірі 7363,01 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №733 від 22.05.2025.
З огляду на те, що відповідачем визнано позовні вимоги до початку розгляду справи по суті, враховуючи відповідні клопотання прокурора та відповідача, суд дійшов висновку повернути Львівській спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони з Державного бюджету України 50% судового збору у сумі 3681,50 грн.
На підставі частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» витрати прокурора по сплаті 50% судового збору у розмірі 3681,50 грн покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 130, 185, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України «Про судовий збір», суд
1. Заяву про визнання позову відповідачем прийняти.
2. Позов задовольнити.
3. Заяву відповідача щодо розстрочення виконання рішення суду задовольнити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сенс» (79054, місто Львів, вулиця Яворницького, будинок 14, ідентифікаційний код 19170868) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) суму безпідставно збережених коштів у розмірі 613584,16 грн.
5. Розстрочити виконання рішення суду у справі №914/1677/25 зі щомісячною сплатою Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СЕНС" на користь Військової частини НОМЕР_1 частини суми стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 396000,00 грн рівними частинами на 12 місяців шляхом стягнення протягом періоду з вересня 2025 року по серпень 2026 року по 33000,00 грн щомісячно до 28 числа.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СЕНС" (79054, місто Львів, вулиця Яворницького, будинок 14, ідентифікаційний код 19170868) на користь Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (79007, місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20, ідентифікаційний код 3832605724) 3681,51 грн витрат по сплаті судового збору.
7. Повернути Львівській спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони (79007, місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20, ідентифікаційний код - 3832605724) з Державного бюджету України 50% судового збору у сумі 3681,50 грн.
8. Накази видати після набрання рішенням законної сили, в порядку статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 27.08.2025.
Суддя Петрашко М.М.