ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.08.2025Справа № 910/441/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся», Рівненська область, с.Кривиця
до відповідача 1: Державної служби геології та надр України, м. Київ
до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн», м.Київ
про визнання недійсним договору, визнання недійсним дозволу -
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 3: Калініченко Н.А.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1. Державної служби геології та надр України, 2. Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України», 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» та 4. Міністерства екології та природних ресурсів України про:
- визнання неправомірними дій Державної служби геології та надр України щодо прийняття до розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ХУПО СЕ ТРЕЙД" щодо ініціювання продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні ділянки Осів -7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області від 12 вересня 2023 року за №173-ПР/1-23;
- визнання неправомірними дій Державної служби геології та надр України щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Потенціал - Полісся" заяв про перереєстрацію робіт на підставі спеціального дозволу на користування надрами від 15.11.2021 р. №SUE001-UA-20210920-69815 у проміжок часу з 10 травня 2023 року по 19 вересня 2023 року;
- визнання неправомірними дій Державної служби геології та надр України щодо направлення Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів листа №4128/08/2-23 від 02.10.2023 щодо пропозиції щодо включення ділянки Осів - 7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області до переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон;
- визнання неправомірними дій Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо направлення на адресу Державної служби геології та надр України листа №25/4-17/16062-23 від 16.10.2023 щодо внесення пропозиції щодо включення ділянки Осів - 7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області до переліку ділянок надр,, дозволи на користування якими виставляються на аукціон;
- визнання неправомірними дій Державної служби геології та надр України щодо включення до пункту 8 Додатку №1 до наказу Державної Служби геології та надр України від 14.12.2023 №645 "Про затвердження переліку ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон (електронні торги)" пропозиції щодо продажі спеціального дозволу на користування надрами - ділянки Осів - 7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області до переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон;
- визнання неправомірними дій Державного науково - виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" щодо проставлення у журналі відмітки про скасування РДГВН з державним реєстраційним номером У-23- 176/1;
- відновлення становища Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся», яке існувало до порушення права шляхом відновлення Товариству з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» державної реєстрації РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 робіт з геологічного вивчення надр "Детальна геолого економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу";
- визнання недійсним договору укладений між Державною служби геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» №6/1-24 від 23 січня 2024 року;
- визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами №5610 від 25 січня 2024 року.
Ухвалою від 20.01.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» було залишено без руху; надано позивачу строк на усунення недоліків; встановлено способи усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 10.02.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.03.2025.
12.03.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 26.03.2025.
Ухвалою від 26.03.2025 закрито провадження провадження у справі № 910/441/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» до Державної служби геології та надр України, Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України», та Міністерства екології та природних ресурсів України про:
- визнання неправомірними дій Державної служби геології та надр України щодо прийняття до розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ХУПО СЕ ТРЕЙД" щодо ініціювання продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні ділянки Осів -7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області від 12 вересня 2023 року за №173-ПР/1-23;
- визнання неправомірними дій Державної служби геології та надр України щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Потенціал - Полісся" заяв про перереєстрацію робіт на підставі спеціального дозволу на користування надрами від 15.11.2021 р. №SUE001-UA-20210920-69815 у проміжок часу з 10 травня 2023 року по 19 вересня 2023 року;
- визнання неправомірними дій Державної служби геології та надр України щодо направлення Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів листа №4128/08/2-23 від 02.10.2023 щодо пропозиції щодо включення ділянки Осів - 7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області до переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон;
- визнання неправомірними дій Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо направлення на адресу Державної служби геології та надр України листа №25/4-17/16062-23 від 16.10.2023 щодо внесення пропозиції щодо включення ділянки Осів - 7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області до переліку ділянок надр,, дозволи на користування якими виставляються на аукціон;
- визнання неправомірними дій Державної служби геології та надр України щодо включення до пункту 8 Додатку №1 до наказу Державної Служби геології та надр України від 14.12.2023 №645 "Про затвердження переліку ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон (електронні торги)" пропозиції щодо продажі спеціального дозволу на користування надрами - ділянки Осів - 7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області до переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон;
- визнання неправомірними дій Державного науково - виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" щодо проставлення у журналі відмітки про скасування РДГВН з державним реєстраційним номером У-23- 176/1;
- відновлення становища Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся», яке існувало до порушення права шляхом відновлення Товариству з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» державної реєстрації РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 робіт з геологічного вивчення надр "Детальна геолого економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу".
Відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» про зупинення провадження у справі.
Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки позовні вимоги грубо суперечать фактичним обставинам справи, а частина позовних вимог позивача підлягала розгляду у порядку адміністративного судочинства. Одночасно, вказаним учасником судового процесу наголошено, що електронний аукціон №SUE001-UA20231215-30164, проведено повністю у відповідності з вимогами Кодексу України про надра та Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 993. Також вказано, що у зв'язку з тим, що відомості щодо точного місцезнаходження покладів дорогоцінного, напівдорогоцінного каміння та самородних дорогоцінних металів є інформацією з обмеженим доступом, РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 зареєстровано помилково, тому після службового розслідування їхню реєстрацію було скасовано.
Відповідач 3 у відзиві проти задоволення позовних вимог також заперечував посилаючись на те, що аукціон з продажу спеціального дозволу на користування надрами Осів-7 було призначено та проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, спеціальний дозвіл на користування надрами видано Товариством з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» відповідно до вимог Кодексу України про надра, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача. Також відповідачем 3 наголошено, що РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 була зареєстрована за позивачем протиправно, що підтверджує рішення суду адміністративної юрисдикції у справі №320/46140/24, яким визнано протиправними дії Державної служби геології та надр України щодо державної реєстрації (перереєстрації) РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 робіт з геологічного вивчення надр «Детальна геолого - економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)» за Товариством з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся; визнано протиправною та скасувати державну реєстрацію (перереєстрацію) РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 робіт з геологічного вивчення надр «Детальна геолого - економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)» здійснену Державною службою геології та надр України за Товариством з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся.
26.03.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 30.04.2025.
30.04.2025 підготовче засідання відкладено на 25.06.2025.
25.06.2025 судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Князькова В.В. у відпустці.
Ухвалою від 30.07.2025 підготовче засідання у справі було призначено на 16.07.2025.
16.07.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 13.08.2025.
13.08.2025 судом було задоволено позивача та відкладено розгляд справи на 27.08.2025.
27.08.2025 представник позивача у судове засідання також не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся».
Представник відповідача 1 у судове засідання також не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Державної служби геології та надр України.
Наразі, з огляду на неявку вказаних учасників судового процесу суд зазначає, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка позивача та відповідача 1 не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні 27.08.2025. До того ж, судом враховано, що сторонами висловдено правову позицію по суті спору у заявах по суті справи та численних письмових поясненнях.
В судовому засіданні 27.08.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
До того ж, під час підгтовки повного тексту судового рішення по справі, судом було встановлено, що позивачем після закнічення судового засідання було подано клопотання про відкладення розгляду справи. Вказане клоптання було залишено судом без розгляду, з огляду на його подання після проголошення судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» є власником спеціального дозволу на користування надрами №5356 від 25 січня 2022 року, наданого на підставі протоколу проведення аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами від 15.11.2021 р. №SUE001-UA-20210920-69815 та договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні №8/16-21 від 10.12.2021.
20.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Потенціал-Полісся" було подано до Державної служби геології та надр України заяву №7/04 щодо номінування ділянки надр з координатами вказаними у даній заяві, у тому числі для дослідно - промислової розробки родовищ надр бурштину ділянки "Грані", що знаходиться у Сарненському районі Рівненської області.
Листом від 05 вересня 2023 року Державна служба геології та надр України залишила без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Потенціал - Полісся" від 20 квітня 2021 року за №7/04.
Як вказує позивач, у проміжок часу з 10 травня 2023 року по 19 вересня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Потенціал-Полісся" подавало до Державної служби геології та надр України заяви з проханням перереєструвати проведення робіт та досліджень з геологічного вивчення надр - "Геолого - економічна оцінка. Ділянка Осів бурштину у Сарненському районі Рівненської області площею 254,83 га.
Проте, у позовній заяві вказано, що позивачем не було отримано від Державної служби геології та надр України рішення про відмову у перереєстрації робіт.
12.09.2023 до Державної служби геології та надр України було подано заяву Товариством з обмеженою відповідальністю "ХУПО СЕ ТРЕЙД" щодо ініціювання продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні ділянки Осів -7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області.
19.09.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Потенціал-Полісся" було подано заяву №37 про переєстрацію об'єкту геологічного вивчення.
Листом №05/305-3700 від 28.09.2023 Державна служба геології та надр повідомила, що даний об'єкт вже (зареєстровано) переєстровано під державним номером У-23-176/1 від 25.09.2023. На наданій Товариством з обмеженою відповідальністю "Потенціал-Полісся" формі №3гр у правому кутку було проставлено штамп, який підтвердив той факт, що перереєстрацію робіт було проведено.
На думку позивача, з огляду на викладене, площа користування ділянкою надр Товариством з обмеженою відповідальністю "Потенціал-Полісся" - була розширена товариство правомірно очікувало на ведення господарської діяльності на розширеній площі.
Державна служба геології та надр України листом від 02.10.2023 № 4128/08/2-23 звернулась до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України стосовно розгляду питання про надання пропозицій із зазначенням умов надрокористування щодо продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовищ) бурштину ділянки Осів-7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області.
Міністерство екології та природних ресурсів України листом № 25/4-17/16062-23 від 16.10.2023 внесено пропозицію щодо включення ділянки Осів-7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області, з метою геологічного вивчення, у тому числі досліднопромислової розробки корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовищ) бурштину, до переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, за умови: дотримання вимог природоохоронного та земельного законодавства, у тому числі щодо режиму охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду і земель, зарезервованих для заповідання, особливо цінних земель, водних об'єктів, їх басейнів, водоохоронних зон (включаючи заплави) і прибережних захисних смуг. Входить до складу ЦуманськоДубровицького екологічного коридору.
Наказом Державної служби геології та надр України №645 від 14.12.2023 «Про затвердження переліку ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон (електронні торги)» затверджено перелік ділянок надр разом з відповідними програмами робіт, зокрема, в частині, що стосується ділянки Осів-7 та виставлено на аукціон (електронні торги) з продажу спеціальних дозволів на користування надрами.
На аукціоні № SUE001-UA-20231215-30164, що відбувся 04.01.2024, з продажу спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовищ) бурштину ділянки Осів-7, розташованої на території Сарненського району Рівненської області, за результатами перебігу електронних торгів переможцем аукціону (електронних торгів) визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн».
23.01.2024 між Державною службою геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» було укладено договір №6/1-24 купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовища) бурштину Осів-7, яка знаходиться в Сарненському районі Рівненської області.
25.01.2024 Державною службою геології та надр України видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» спеціальний дозвіл на користування надрами №5610 від 25.01.2024 на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовищ) Ділянки Осів-7, площею 83,76 га, корисна копалина - бурштин, строком на 7 (сім) років.
25.01.2024 між Державною службою геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» укладено угоду № 5610 про умови користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовищ), яка є додатком до спеціального дозволу.
Як вказує позивач, договір між відповідачем 1 та відповідачем 3 укладено в період дії спеціального дозволу Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» на користування надрами № 5356 від 25 січня 2022 року, на підставі якого переєстровано (зареєстровано) об'єкт геологічного вивчення під державним номером У-23-176/1 від 25.09.2023, згідно заяви №37 від 19 вересня 2023 року (розширення площі) поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся». Означене, на думку позивача, підтверджує той факт, що з 19 вересня 2023 року ділянка надр, по якій було подано заяву про переєстрацію робіт Товариством з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» не могла бути предметом аукціону, так як протилежне суперечить вимогам ч. 1 ст. 39 Кодексу України "Про надра", згідно якої роботи і дослідження, у тому числі які проводяться за рахунок коштів державного бюджету, пов'язані з геологічним вивченням надр, підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку з метою узагальнення і максимально ефективного використання результатів вивчення надр, а також запобігання дублюванню зазначених робіт. На думку позивача, з системного аналізу правових норм вбачається, що укладення оспорюваного договору відбулося в порушення ст.13, ст.14 Кодексу України "Про надра" та ст.ст.38, 43 Закону України "Про адміністративну процедуру" (щодо реалізації особою права в даному випадку на розширення меж початково наданої у користування площі надр). Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач 1 посилався на те, що позовні вимоги грубо суперечать фактичним обставинам справи, а частина позовних вимог позивача підлягала розгляду у порядку адміністративного судочинства. Одночасно, вказаним учасником судового процесу наголошено, що електронний аукціон №SUE001-UA20231215-30164, проведено повністю у відповідності з вимогами Кодексу України про надра та Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 993. Також вказано, що у зв'язку з тим, що відомості щодо точного місцезнаходження покладів дорогоцінного, напівдорогоцінного каміння та самородних дорогоцінних металів є інформацією з обмеженим доступом, РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 зареєстровано помилково, тому після службового розслідування їхню реєстрацію було скасовано.
Відповідач 3 у відзиві проти задоволення позовних вимог також заперечував посилаючись на те, що аукціон з продажу спеціального дозволу на користування надрами Осів-7 було призначено та проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, спеціальний дозвіл на користування надрами видано Товариством з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» відповідно до вимог Кодексу України про надра, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача. Також відповідачем 3 наголошено, що РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 була зареєстрована за позивачем протиправно, що підтверджує рішення суду адміністративної юрисдикції у справі №320/46140/24, яким визнано протиправними дії Державної служби геології та надр України щодо державної реєстрації (перереєстрації) РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 робіт з геологічного вивчення надр «Детальна геолого - економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)» за Товариством з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся; визнано протиправною та скасувати державну реєстрацію (перереєстрацію) РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 робіт з геологічного вивчення надр «Детальна геолого - економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)» здійснену Державною службою геології та надр України за Товариством з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Одночасно, щодо предмету доказування у спорах про визнання договорів недійсними суд зазначає таке.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).
Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 по справі №922/405/24 констатує, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
Верховний Суд постанові від 16.01.2025 по справі №922/405/24 також зазначив, що оспорювати правочин може особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Обов'язок сторони правочину повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, як наслідок недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права, зокрема через повернення майна відчужувачу.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Наразі, суд зазначає, що згідно з частинами першою та другою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.
Відповідно до статті 3 Кодексу України про надра гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них.
Надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування (частина перша статті 4 Кодексу України «Про надра»).
У відповідності до частини першої статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.
За змістом статті 14 Кодексу України про надра, такі надаються у користування для: геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовищ); видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод, отримання геотермальної енергії (теплової енергії надр), експлуатації підземних споруд, пов'язаної із запобіганням підтопленню навколишнього природного середовища внаслідок закриття шахт; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади) (крім нафтогазоносних надр); виконання робіт (провадження діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції.
Статтею 15 Кодексу України про надра встановлено, що надра надаються у строкове платне користування. Спеціальний дозвіл на користування надрами надається на строк, визначений заявником, та становить від 3 до 50 років. У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.
Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді.
Відповідно до частини другої статті 16 Кодексу України про надра спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення та території Автономної Республіки Крим порядок проведення аукціонів с продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 19 зазначеного Кодексу визначено, що право користування надрами надається шляхом надання спеціального дозволу на користування надрами.
Частиною третьою статті 24 Кодексу України Про надра визначено, що права та обов'язки користувача надр виникають з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами, а в разі надання права користування надрами на умовах угоди про розподіл продукції - з дня набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено самою угодою.
Згідно з частиною першою статті 61 Кодексу України про надра державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1174 затверджено Положення про Державну службу геології та надр України.
Згідно з пунктом 1 вказаного Положення Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, є уповноваженим органом з питань реалізації угод про розподіл продукції.
Відповідно до пункту 3 Положення №1174 основними завданнями Держгеонадра є, у тому числі, реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про державну геологічну службу України" Державну геологічну службу України складають: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр; державні підприємства, установи та організації, які входять до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про державну геологічну службу України", до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, належить державна реєстрація робіт і досліджень, пов'язаних з геологічним вивченням надр; видача суб'єктам господарювання ліцензій на видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, здійснення контролю за дотриманням ними ліцензійних умов.
Згідно із пунктом 4 Положення № 1174 Держгеонадра, відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державну реєстрацію та веде державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин; державний баланс запасів корисних копалин; державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин; державний облік підземних вод та водного кадастру; каталог відомостей про геологічну інформацію; здійснює державну реєстрацію та веде облік робіт і досліджень, пов'язаних з геологічним вивченням надр, видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), розпоряджається геологічною інформацією в установленому порядку тощо.
Наразі, суд зазначає законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Обов'язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Як свідчать матеріали справи, у провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа №320/46140/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» до Державної служби геології та надр України за участю третіх осб - Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» про визнання протиправними та скасування дій Державної служби геології та надр України щодо державної реєстрації (перереєстрації) РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21 вересня 2023 року робіт з геологічного вивчення надр «Детальна геолого-економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)» за ТОВ «Потенціал-Полісся».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року позов задоволено: визнано протиправними дії Державної служби геології та надр України щодо державної реєстрації (перереєстрації) РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 робіт з геологічного вивчення надр «Детальна геолого - економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)» за Товариством з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся; визнано протиправною та скасувати державну реєстрацію (перереєстрацію) РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 робіт з геологічного вивчення надр «Детальна геолого - економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)» здійснену Державною службою геології та надр України за Товариством з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Постановою від 19.06.2025 Верховного Суду по справі №320/46140/24 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року скасовано, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року залишено в силі.
Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі №320/46140/24 має преюдиційне значення, а встановленні в ньому обставини повторного доведення не потребують.
Зокрема, у вказаному судовому рішенні встановлено, що 15.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Потенціал Полісся» за №55/1 на електронну адресу відповідача (вх. 13464-ЗА/1-23 від 15.09.2023) надіслала пакет документів для проведення перереєстрації РДГВН «Детальна геолого-економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)».
За результатами опрацювання та перевірки поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» документів відповідно до вимог Порядку №263, Державним науково-виробничим підприємством «Державний інформаційний геологічний фонд України» здійснило державну реєстрацію робіт з геологічного вивчення надр під реєстраційним номером У-23-176/1 та направило зареєстровану форму №3-гр на електронну адресу заявника супровідним листом.
Також у судовому рішенні по справі №320/46140/24 встановлено, що у зв'язку із виявленням помилкової реєстрації РДГВН, листом від 18 січня 2024 року № 05/305-0179 Державним науково-виробничим підприємством «Державний інформаційний геологічний фонд України» повернуто пакет документів надрокористувачу із зауваженнями та повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Потенціал Полісся» про те, що роботи з геологічного вивчення надр: «Детальна геолого-економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)» зареєстровано помилково, та, відповідно до пункту 3.2. Порядку № 263, у журналі державної реєстрації робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр в графі «примітка» щодо РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 проставлено відмітку «скасовано».
Відповідно до статті 2 Закону України «про державну геологічну службу» геологічне вивчення надр - спеціальні роботи і дослідження, спрямовані на одержання інформації про надра з метою задоволення потреб суспільства.
Також частини 1 та 2 статті 39 Кодексу України про надра встановлюють, що роботи і дослідження, пов'язані з геологічним вивченням надр, підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку з метою узагальнення і максимального використання результатів вивчення надр, а також запобігання дублюванню зазначених робіт. Державну реєстрацію та облік робіт і досліджень, пов'язаних з геологічним вивченням надр, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Відповідно до Порядку державної реєстрації робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр від 14 червня 2013 року №263, затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 червня 2013 року № 263 державна реєстрація робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр (РДГВН) - офіційне свідчення про доцільність здійснення певних видів і обсягів робіт, які спрямовані на збільшення повноти геологічної, гідрогеологічної, інженерно-геологічної, геофізичної, еколого-геологічної та геохімічної вивченості надр.
За приписами пунктів 1.2, 1.4, 1.5 Порядку № 263 дія цього Порядку регулює відносини, що виникають під час здійснення господарської діяльності з геологічного вивчення, у тому числі на стадії дослідно-промислової розробки, яка провадиться на ділянках надр, і поширюється на суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, які мають намір проводити роботи і дослідження з геологічного вивчення надр у межах території України та її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.
Відповідно до пункту 1.3. Порядку № 263 державну реєстрацію РДГВН здійснює Державна служба геології та надр України відповідно до вимог цього Порядку шляхом додання електронними засобами інформації, зазначеної у пункті 3.3 розділу III цього Порядку, на переліку об'єктів робіт та досліджень з геологічного вивчення надр за формою № 3-гр (далі - Перелік РДГВН) згідно з додатком до цього Порядку та внесення запису в журнал державної реєстрації робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр.
Пунктом 1.4 Порядку № 263 визначено, що державній реєстрації підлягають РДГВН, що проводяться на основі: діючого спеціального дозволу на користування надрами; затвердженого в установленому порядку пооб'єктного плану виконавця РДГВН; висновку щодо доцільності розподілу раніше затверджених запасів корисних копалин родовища (ділянки) на окремі об'єкти надрокористування, затвердженого в установленому порядку.
Згідно з пунктом 1.7 Порядку № 263 для проведення державної реєстрації виконавець РДГВН направляє заяву, до якої додаються такі документи: перелік РДГВН;
копія документа, на основі якого проводяться РДГВН (спеціальний дозвіл на користування надрами, пооб'єктний план геологорозвідувальних робіт, геологічне (технічне) завдання, висновок щодо доцільності розподілу запасів тощо);
ситуаційний план або картограма з контурами площ чи району проведення РДГВН (залежно від виду робіт та площі їх проведення).
Відповідно до п. 3.2. Порядку №263 документи, що відповідають вимогам пункту 3.1 цього розділу, реєструються в журналі державної реєстрації робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр, який ведеться окремо на кожний календарний рік.
У журналі державної реєстрації робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр, зазначаються: державний реєстраційний номер об'єкта РДГВН; дата реєстрації Переліку РДГВН; найменування та місцезнаходження (прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання) виконавця РДГВН; джерело фінансування РДГВН; кількість робіт, зареєстрованих РДГВН; примітка (інформація про тимчасове зупинення, остаточне зупинення, перереєстрацію РДГВН, анулювання тощо). Реєстраційний номер РДГВН складається з першої букви слова "Україна" (У), слідом за нею, через риску, двох останніх цифр позначення року початку проведення робіт (00, 01 ...), далі, через риску, реєстраційного номера поданого Переліку РДГВН у журналі державної реєстрації робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр (який щороку починається з першого номера), і, через косу риску, порядкового номера робіт у Переліку РДГВН. 3.3. На зареєстрованому Переліку РДГВН під реквізитом «Форма № 3-гр» та у верхньому правому куті відповідних картограм електронними засобами додається інформація щодо реєстраційного номера РДГВН, кількості зареєстрованих робіт, дати запису та власного імені, прізвища уповноваженої особи Держгеонадр відповідного зразка. Також, на зареєстрованому Переліку РДГВН у графі «Державний реєстраційний номер об'єкта РДГВН» відповідного об'єкта зазначається державний реєстраційний номер РДГВН, структура якого визначена у абзаці дев'ятому пункту 3.2 цього розділу. Файл форми з вищезазначеною інформацією у форматі PDF/A підписується відповідно до законодавства про електронний документообіг з накладенням на нього уповноваженою особою Держгеонадр електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до пункту 3.5. Порядку державної реєстрації робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр від 14 червня 2013 року №263, затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 червня 2013 року № 263 у державній реєстрації РДГВН може бути відмовлено у разі: невідповідності поданих документів вимогам пункту 1.7 розділу І цього Порядку; визнання поданих РДГВН такими, що знаходяться в стадії виконання іншими надрокористувачами (дублювання робіт); неподання виконавцем РДГВН звітних матеріалів про результати завершення зареєстрованих РДГВН.
У постановах Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 0640/4277/18 та від 27 вересня 2023 року у справі № 240/3448/19 зазначено, що державній реєстрації підлягають РДГВН, що проводяться на основі, зокрема, висновку щодо доцільності розподілу раніше затверджених запасів корисних копалин родовища (ділянки) на окремі об'єкти надрокористування, затвердженого в установленому порядку. Для проведення державної реєстрації виконавець РДГВН направляє заяву, до якої додаються документи, передбачені пунктом 1.7 наказу № 263. У разі невідповідності поданих документів вимогам пункту 1.7 розділу І цього Порядку у державній реєстрації РДГВН може бути відмовлено. У цих справах Суд також наголосив, що державна реєстрація РДГВН є одним із етапів отримання в майбутньому спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовища.
З аналізу норм Кодексу України про надра, Порядку державної реєстрації робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр від 14 червня 2013 року №263, затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 червня 2013 року № 263 та практики Верховного Суду вбачається, що державна реєстрація робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр (РДГВН), є обов'язковим процедурним етапом, який передує та слугує підставою для подальшого оформлення спеціального дозволу на користування надрами. Внесення запису до журналу реєстрації та присвоєння державного номера РДГВН засвідчує прийнятність та допустимість таких робіт, а також формує офіційне підґрунтя для наступних кроків щодо отримання спеціального дозволу.
Судом вище було встановлено, що підставою позовних вимог у справі є саме те, що укладення спірного договору та видача відповідачу 3 спірного дозволу в період дії спеціального дозволу Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» на користування надрами № 5356 від 25 січня 2022 року, на підставі якого переєстровано (зареєстровано) об'єкт геологічного вивчення РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 порушило права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» на користування надрами.
Суд звертає увагу на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Проте, всупереч наведеного вище, позивачем інших обставин, які б свідчили про порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» внаслідок укладення між відповідачами договору №6/1-24 від 23.01.2024 купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовища) бурштину Осів-7, яка знаходиться в Сарненському районі Рівненської області та видачі відповідачу 3 спеціального дозволу на користування надрами №5610 від 25.01.2024 позивачем суду належним чином доказово не обґрунтовано, що виключає можливість застосування судового захисту.
При цьому, суд вкотре звертає увагу, що наявність порушеного права чи законного інтересу є необхідною умовою для отримання судового захисту, а його їх недоведеність за усталеною практикою Верховного Суду є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» про визнання недійсним договору №6/1-24 від 23.01.2024, який укладений між Державною служби геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн», та визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами №5610 від 25.01.2024.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» до Державної служби геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» про визнання недійсним договору №6/1-24 від 23.01.2024, який укладений між Державною служби геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн», та визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами №5610 від 25.01.2024.
2. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 28.08.2025.
Суддя В.В. Князьков