23.06.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1782/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.,
при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.
представники учасників провадження:
від скаржника: Отрох А.В. (власні засоби);
від кредитора (ТОВ “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія»): Горьовий В.В. (власні засоби ЄСІКС);
інші учасники не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Даймонд» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 (суддя Сушко Л.М., повний текст якої підписаний 15.07.2024) у справі № 908/1782/24
за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія», 14005, м. Чернігів, вул. Київська, 2/81
до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Черниш-Агро», 69063, м. Запоріжжя, вул. Поштова, 27/29, приміщення ХVІІІа, код ЄДРПОУ 39470491
про відкриття провадження у справі про банкрутство,
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі № 908/1782/24, зокрема, відкрито провадження у справі №908/1782/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Черниш-Агро», 69063, м. Запоріжжя, вул. Поштова, 27/29, приміщення ХУІІІа, код ЄДРПОУ 39470491.
Визнано грошові вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія», 14005, м. Чернігів, вул. Київська, 2/81 до боржника на суму 24 224,00 грн. - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 7 320 589, 80 грн. - 4 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 1 551 578,30 грн. - 6 черга задоволення вимог кредиторів.
Не погодившись із зазначеною ухвалою в частині визнаних грошових вимог ініціюючого кредитора, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Блек Даймонд», в якій просить змінити пункт 2 оскаржуваної ухвали, виклавши його у наступний редакції:
“Визнати грошові вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія», 14005 м. Чернігів, вул. Київська, 2/81 до боржника на суму 24 224,00 грн. - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 2 895 848,21 грн. - 4 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 1 551 578,30 грн. - 6 черга задоволення вимог кредиторів. Відмовити у визнанні інших грошових вимог ТОВ “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Черниш-Агро».»
При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що місцевий господарський суд оскаржуваною ухвалою визнав вимоги ініціюючого кредитора до боржника у розмірі 4 424 741,59 грн., з обґрунтуванням ст. 625 ЦК України, що це є компенсаційний платіж, та включив їх до складу основного зобов'язання. Апелянт з таким твердженням не погоджується, оскільки стаття 625 ЦК України не передбачає можливість встановлення додаткового зобов'язання за договором типу «компенсаційний платіж».
Враховуючи, що так званий «компенсаційний платіж» зазначений у п 9.8. Договору, передбачає, що в разі невиконання Покупцем зобов'язання щодо оплати Товару у відповідності до умов цього Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника в розмірі 100 % (сто відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму прострочення оплати, то цей «компенсаційний платіж» за своєї правовою природою є пенею.
Оскільки розмір пені, визначений у розмірі компенсаційного платежу у розмірі 100% річних від суми загального зобов'язання, поглинається розміром пені, визначеним подвійною обліковою ставкою НБУ за кожний день прострочення, то пеня підлягає нарахуванню тільки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
За таких обставин нарахування пені не може бути більшим, ніж розмір подвійної ставки НБУ, яка складала з 26.01.2024 та виключно за останні 6 місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство, тобто з 09.01.2024 по 08.07.2024.
Таким чином, господарський суд мав відмовити ініціюючому кредитору ТОВ «Північно-Українська Експортно-імпортна Компанія» у визнанні вимог до боржника у розмірі 4 424 741,59 грн., з обґрунтуванням ст. 625 ЦК України, що це є компенсаційний платіж, оскільки за своєю правовою природою «компенсаційний платіж» є пенею, а про стягнення пені ініціюючий кредитор у заяві про відкриття провадження не зазначав, та ст. 549 ЦК України її не обґрунтовував.
Проте, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, не тільки безпідставно визнав вимоги ініціюючого кредитора до боржника у розмірі 4 424 741,59 грн., з обґрунтуванням ст. 625 ЦК України, та посиланням що це «компенсаційний платіж», хоча це очевидно є пенею, але й включив ці вимоги до складу основного зобов'язання з включенням їх до четвертої черги погашення вимог кредиторів, хоча пеня згідно з ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства має враховуватися в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов'язань у шосту чергу.
Більше того, місцевим господарським судом вже були нараховані штрафні санкції у розмірі 36% річних, що також є пенею, а застосування двох однакових за своєю правовою природою штрафних санкцій за порушення одного і того ж зобов'язання не передбачено ЦК України.
Кредитор, Товариство з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, зазначив, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12. Дана практика є сталою та застосовується судами нині.
Господарським судом Запорізької області вірно трактовано пункти договору поставки та надана правова оцінка застосуванню статті 625 ЦКУ, з урахуванням порушення зобов'язання Боржником. А позиція апелянта є нічим іншим ніж спробою підміни поняття, а тим більше є незрозумілою думка апелянта про застосування штрафів та пені у правовідносинах, де чітко визначено форму відповідальності, що відповідає нормам законодавства.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи необхідних для розгляду скарги на час надходження скарги, ухвалою суду від 21.10.2024 здійснено запит матеріалів справи №908/1782/24 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
28.10.2024 матеріали справи №908/1782/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2024 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Даймонд» залишено без руху через неподання доказів оплати судового збору у встановленому розмірі (визначена сума сплати 36 336 грн.). Скаржнику наданий строк (10 днів) для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2024 (колегія суддів у складі: головуючий, доповідач - Іванов О.Г., судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.) відновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Даймонд» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі №908/1782/24; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 17.02.2025.
В судовому засіданні 17.02.2025 оголошено перерву до 16.06.2025.
В судовому засіданні 16.06.2025 оголошено перерву до 23.06.2025.
В судовому засіданні 23.06.2025 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» звернулося до Господарського суду Запорізької області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Черниш-Агро».
Дослідивши матеріали справи щодо грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія», колегією суддів встановлено наступне.
10.01.2022 між ТОВ “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» (Продавець) та ТОВ “Черниш-Агро» (Покупець) укладено Договір поставки №2-СП за умовами якого Продавець поставляє, а Покупець приймає насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин (далі - Товари), на умовах даного Договору. Кількість, номенклатура, ціна, строки та інші умови поставки кожної партії Товару, що поставляється згідно даного Договору, визначається у специфікаціях що є додатками до даного Договору і становлять його невід'ємну частину (далі - “Додатки») (п.1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.2. Договору, загальна вартість Договору визначається на підставі цін, узгоджених Сторонами в Додатках до цього Договору та становить суму всіх специфікацій, за якими був поставлений Товар.
Відповідно до п. 2.2. Договору, Покупець бере на себе зобов'язання прийняти Товар від Продавця і оплатити його в строки і в порядок, зазначені у Додатках.
На виконання умов Договору Сторонами укладено Додаток № 7-МДО від 10.01.2022 до Договору поставки № 2-СП від 10.02.2022, (далі - Додаток № 7-МДО). Відповідно до Додатку - 7-МДО, Покупець замовив, а Продавець зобов'язаний поставити товар “Добриво азотно- фосфорно-калійне NPK 9-25-25», в кількості 100 тон, на загальну суму в розміні 2 520 000,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до п. 1. Додатку № 7-МДО, Покупець здійснює оплату Товару, що визначений в даній специфікації, по факту отримання, але не пізніше 25.10.2022.
На виконання специфікації Продавець здійснив поставку визначеного товару в повному обсязі про що свідчать видаткова накладна № 9 від 14.01.2022 на суму 1 260 000,00 грн та № 10 від 17.01.2022 на суму 1 260 000,00 грн.
Також сторонами укладено Додаток 5-ЗЗР від 10.01.2022 до Договору поставки № 2- СП від 10.02.2022 (далі - Додаток 5-ЗЗР), відповідно до якого Продавець поставив. Покупець прийняв 440 літрів Товару “Проматріс 50% к.с. (20л)» на загальну суму 143 880,00 грн. з ПДВ, на підтвердження чого надана видаткова накладна № 73 від 03.06.2022.
Відповідно до параграфу 2 п. 1 Додатку 5-ЗЗР, Покупець здійснює оплату Товару, що визначений в даній специфікації, по факту отримання, але не пізніше 20.10.2022.
08.07.2024 від Боржника надійшов відзив на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство у якому, Боржник зазначив, що Продавець (ТОВ “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія») поставив, а Покупець (Боржник) прийняв товар на загальну суму 2 663 880,00 грн., строк оплати за поставку товару настав, у зв'язку з чим у ТОВ “ЧЕРНИШ-АГРО» перед ТОВ “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» існує заборгованість по Договору 2-СП від 10.01.2022 в розмірі 2 663 880,00 грн., строк виконання якої настав. Дане зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю “ЧЕРНИШ-АГРО» в добровільному порядку виконати не спроможне.
Отже, Продавець поставив, а Покупець прийняв Товар на загальну суму 2 663 880,00 грн., строк оплати за поставку Товару настав, у зв'язку з чим у ТОВ “ЧЕРНИШ-АГРО» перед ТОВ “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» існує заборгованість по Договору 2-СП від 10.01.2022 в розмірі 2 663 880,00 грн.
Відповідно до п 9.8. Договору в разі невиконання Покупцем зобов'язання щодо оплати Товару у відповідності до умов цього Договору, Покупець відповідно до ст. 625 ЦКУ, сплачує на користь Постачальника компенсаційний платіж в розмірі 100 % (сто відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму прострочення оплати.
Відповідно до п. 4 Додатку № 7-МДО, у разі порушення Покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 календарних днів Покупець відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 ЦК України зобов'язаний сплатити на користь Продавця плату за користування товарними кредитом у розмірі 36 % (тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару.
Відповідно до п. 4 Додатку № 5-ЗЗР, у разі порушення Покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 ЦК України. Зобов'язаний сплатити на користь Продавця плату за користування товарними кредитом у розмірі 36 % (тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами нього Додатку та закінчується Днем повної оплати вартості отриманого Товару.
У зв'язку з тим, що Боржник прострочив виконання зобов'язання, Заявник застосував наступні наслідки невиконання зобов'язання передбачені п. 9.8. Договору, п. 4 Додатку № 7- МДО та п. 4 Додатку № 5-ЗЗР.
Нарахування відповідно до п. 9.8. Договору (поставка у відповідності до Додатку № 7-МДО) 2 520 000 х 100% х 606 : 365 = 4 183 890,41 грн.
Індекс інфляції за весь період = (100.7 : 100) х (100.7 : 100) х (100.8 ; 100) х (100.7 100) х (101.5 : 100) х (100.2 : 100) х (100.5 : 100) х (100.8 : 100) х (99.4 : 100) х (98.6 : 100) х( 100.5 : 100) х (100.8 : 100) х (100.5 : 100) х (100.7 : 100) х (100.4 : 100) х (100.3 : 100) х (100.5 : 100) х (100.2 : 100) х (100.6 : 100) = 1.087079 інфляційне збільшення = 2 520 000 х 1.087079 - 2520000 = 219 439,27 грн.
Нарахування відповідно до п. 4 Додатку № 7-МДО, штрафні санкції = (сума заборгованості) х (відсоток річних, зазначений в договорі) х (кількість днів прострочення) . (кількість днів у році) = 2 520 000 х 36% х 590 : 365 = 1 466 432,88 грн.
Нарахування відповідно до п. 9.8. Договору (поставка у відповідності до Додатку № 5- ЗЗР) 143 880 х 100% х 611 : 365 = 240 851,18 грн.
Індекс інфляції за весь період = (100.7 : 100) х (100.7 : 100) х (100.8 : 100) х (100.7 : 100) х (101.5 : 100) х (100.2 : 100) х (100.5 : 100)х(100.8 : 100)х(99.4 : 100)х(98.6 : 100) х (100.5 : 1004 х (100.8 : 100) х (100.5 : 100) х (100.7 : 100) х (100.4 : 100) х (100.3 : 100) х (100.5 : 100) х (100.2 : 100) х (100.6 : 100) = 1.087079, інфляційне збільшення = 143880 х 1.087079 - 143880 = 12 528,94 грн.
Нарахування відповідне до п. 4 Додатку № 5-ЗЗР, штрафні санкції = (сума заборгованості) х (відсоток річних, зазначений в договорі) х (кількість днів прострочення) : (кількість днів у році) = 143880 х 36% х 600 : 365 = 85 145,42 грн.
Загальний розмір заборгованості у ТОВ “ЧЕРНИШ-АГРО» перед ТОВ “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» за умови застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, становить 8 872 168,10 грн., з яких:
- 2 663 880,00 грн - основна заборгованість за поставку товару за видатковими накладними № 9 від 14.01.2022 на суму 1 260 000,00 грн; № 10 від 17.01.2022 на суму 1 260 000,00 грн; № 73 від 03.06.2022 на суму 143 880,00 грн;
- 4 424 741,59 - нарахування відповідно до п. 9.8. Договору (4 183 890,41 грн + 240 851,18 грн);
- 231 968,21 грн - інфляційне збільшення (219 439,27 грн + 12 528,94 грн);
- 1 551 578,30 грн штраф/пеня (нарахування відповідно до п. 4 Додатку № 7-МДО та п. 4 Додатку № 5-ЗЗР: 1 466 432,88 грн + 85 145,42 грн).
Оскаржувана ухвала господарського суду, якою визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» до Боржника на суму 24 224,00 грн. - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 7 320 589, 80 грн. - 4 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 1 551 578,30 грн. - 6 черга задоволення вимог кредиторів, мотивована тим, що станом на дату підготовчого засідання, загальна сума підтверджених доказами грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» до боржника складає 8 872 168,10 грн., натомість Товариством з обмеженою відповідальністю “Черниш-Агро», не надано суду доказів погашення зазначеної вище заборгованості перед заявником.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів констатує, що ухвала господарського суду оскаржується лише в частині визнання грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника у розмірі 4 424 741,59 грн (нарахування відповідно до п. 9.8. Договору), з обґрунтуванням ст. 625 ЦК України, та включення цих вимог до складу основного зобов'язання з віднесенням до четвертої черги погашення вимог кредиторів.
Оскільки ухвала суду в частині визнання інших грошових вимог кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» до Боржника, а саме:
- 24 224,00 грн. - 1 черга задоволення вимог кредиторів;
- 2 663 880,00 грн - основна заборгованість за поставку товару за видатковими накладними № 9 від 14.01.2022 на суму 1 260 000,00 грн; № 10 від 17.01.2022 на суму 1 260 000,00 грн; № 73 від 03.06.2022 на суму 143 880,00 грн;
- 231 968,21 грн - інфляційне збільшення (219 439,27 грн + 12 528,94 грн);
- 1 551 578,30 грн штраф/пеня (нарахування відповідно до п. 4 Додатку № 7-МДО та п. 4 Додатку № 5-ЗЗР: 1 466 432,88 грн + 85 145,42 грн) (6 черга задоволення вимог кредиторів),
заявником апеляційної скарги не оскаржується, тобто не є вимогою апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в цій частині не перевіряє.
Таким чином, з урахуванням меж апеляційного оскарження, колегія суддів апеляційного господарського суду лише частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, в частині визнання грошових вимог у розмірі 4 424 741,59 грн (нарахування відповідно до п. 9.8. Договору), з наступних мотивів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство; боржник - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.
При цьому, грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватись або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.
Під час розгляду заявлених грошових вимог, суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (аналогічна позиція наведена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).
Згідно з ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Для унеможливлення визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суд розглядає заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство при розгляді вимог кредитора полягає, зокрема, в перевірці обґрунтованості та розміру вимог кредитора незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку, при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство суд виходить з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України) саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між ТОВ “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» (Продавець, Ініціюючий кредитор) та ТОВ “Черниш-Агро» (Покупець, Боржник) Договір поставки №2-СП від 10.01.2022 за своєю правовою природою є договором поставки.
Матеріалами справи підтверджено, що Договір поставки №2-СП від 10.01.2022 недійсними не визнавався, у передбачений законодавством або умовами договору спосіб не розривався.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналогічні приписи містяться у статті 265 Господарського кодексу України відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання Договору поставки №2-СП від 10.01.2022 Ініціюючим кредитором здійснено поставку Товару на загальну суму 2 663 880,00 грн.
Вказаний товар був прийнятий Боржником, що підтверджується підписом представника отримувача (Покупця) та відбитком печатки Боржника на відповідних накладних без зауважень та заперечень.
При отриманні товару Покупцем не подавалось жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності.
У відповідності до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до п. 1. Додатку № 7-МДО, Покупець здійснює оплату Товару, що визначений в даній специфікації, по факту отримання, але не пізніше 25.10.2022.
Відповідно до параграфу 2 п. 1 Додатку 5-ЗЗР, Покупець здійснює оплату Товару, що визначений в даній специфікації, по факту отримання, але не пізніше 20.10.2022.
Отже, враховуючи встановлений Додатком № 7-МДО, Додатком 5-ЗЗР строк оплати, на момент звернення ТОВ “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Черниш-Агро», строк оплати вже настав.
Натомість, Товариством з обмеженою відповідальністю “Черниш-Агро» не надано суду доказів погашення зазначеної вище основної заборгованості у розмірі 2 663 880,00 грн.
З огляду на що господарським судом підставно визнано грошові вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» до Боржника на суму 2 663 880,00 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів (основна заборгованість).
Як вже зазначалося, визнані грошові вимоги кредитора - 231 968,21 грн - інфляційне збільшення (4 черга задоволення вимог кредиторів); 1 551 578,30 грн штраф/пеня (нарахування відповідно до п. 4 Додатку № 7-МДО та п. 4 Додатку № 5-ЗЗР: 1 466 432,88 грн + 85 145,42 грн) (6 черга задоволення вимог кредиторів), не є предметом апеляційного оскарження, тому суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в цій частині не перевіряє.
Щодо визнання грошових вимог у розмірі 4 424 741,59 грн (нарахування відповідно до п. 9.8. Договору).
Відповідно до п 9.8. Договору в разі невиконання Покупцем зобов'язання щодо оплати Товару у відповідності до умов цього Договору, Покупець відповідно до ст. 625 ЦКУ, сплачує на користь Постачальника компенсаційний платіж в розмірі 100 % (сто відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму прострочення оплати.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, сторони договору мають право встановити свій розмір процентів річних, як менший, так і більший від розміру, зазначеного у наведеній нормі.
У зв'язку з тим, що Боржник прострочив виконання зобов'язання, Заявник застосовав наступні наслідки невиконання зобов'язання передбачені п. 9.8. Договору:
- нарахування відповідно до п. 9.8. Договору (поставка у відповідності до Додатку № 7-МДО): 2 520 000 х 100% х 606 : 365 = 4 183 890,41 грн;
- нарахування відповідно до п. 9.8. Договору (поставка у відповідності до Додатку № 5- ЗЗР): 143 880 х 100% х 611 : 365 = 240 851,18 грн.
На підставі викладеного, враховуючи розрахунок Кредитора (межі зазначеного ним періоду), відсутність фактичної сплати Боржником суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування відсотків річних, прийшла до висновку про правильність та арифметичну вірність такого розрахунку.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги про те, що господарський суд не тільки безпідставно визнав вимоги ініціюючого кредитора до боржника у розмірі 4 424 741,59 грн., з обґрунтуванням ст. 625 ЦК України, та посиланням що це «компенсаційний платіж», хоча це очевидно є пенею, але й включив ці вимоги до складу основного зобов'язання з включенням їх до четвертої черги погашення вимог кредиторів, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Норма ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як и інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Наведені положення викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12. Дана практика є сталою та застосовується судами нині.
Більш того, у п. 9.8 Договору Сторони зазначили, що для уникнення непорозумінь Сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, та не відноситься до неустойки (штрафу, пені).
З огляду нащо, доводи заявника апеляційної скарги про те, що «компенсаційний платіж» є пенею, зводяться до неправильного, на свій розсуд, тлумачення п. 9.8 Договору та ст. 625 ЦК України.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що оскільки нарахування відсотків річних є додатковою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання за відповідним Договором поставки, яке встановлюється поряд з неустойкою (штрафом/пенею), вимоги кредитора щодо нарахованих відсотків річних підлягають віднесенню до шостої черги задоволення вимог кредиторів, є безпідставними, оскільки, як вже було зазначено вище, через різну правову природу неустойки/штрафу/пені та нарахуваннями, передбаченими положеннями ст.625 ЦК України, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання та не являються санкціями в розумінні чинного законодавства.
З огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про віднесення нарахувань відповідно до п. 9.8. Договору, ст. 625 ЦК України до 4 черги задоволення вимог кредиторів.
Разом з тим, щодо можливості зменшення відсотків річних, колегія суддів зазначає таке.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:
«- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальний засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників* цивільно-правових відносин (пункт 8.20);
- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах (пункт 8.26);
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію, кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення зі ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32);
- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);
- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);
- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);
- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 6.25 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункти 8.37 -8.38)».
При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення як штрафних санкцій, так і відсотків річних. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.20 у справі 909/1240/19 (909/1076/19), від 30.09.20 у справі №922/3667/19.
Зокрема, суд апеляційної інстанції вирішуючи питання про зменшення відсотків річних бере до уваги наступне:
- матеріали справи не містять доказів, що Кредитор поніс будь-які збитки, шкоду або інші негативні наслідки внаслідок прострочення виконання Боржником грошового зобов'язання;
- враховуючи запроваджений по всій країні карантин та Воєнний стан,
- беручи до уваги, що до Боржника за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання застосовано три види майнової відповідальності (відсотки річних, інфляційні нарахування, нарахування відповідно до п. 4 Додатку № 7-МДО та п. 4 Додатку № 5-ЗЗР);
- Кредитор заявив вимогу про визнання в судовому порядку відсотків річних у розмірі 4 424 741,59 грн, що майже вдвічі перевищує суму основного зобов'язання (2 663 880,00 грн), а також нарахування відповідно до п. 4 Додатку № 7-МДО та п. 4 Додатку № 5-ЗЗР (1 551 578,30 грн.), які визнані судом та становлять більше половини у порівнянні із загальною вартістю отриманого Кредитором Товару;
- враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до визнання сум відсотків у вигляді 100% річних, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання,
виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, та пропорційності як складових елементів принципу верховенства права, несправедливо покладати на Боржника сплату всього розміру відсотків річних.
Тому колегія суддів прийшла до висновку, що вищезазначені обставини містять об'єктивні відомості про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення розміру нарахованих до стягнення відсотків річних до розміру, встановленого ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів зауважує, що зменшення розміру відсотків річних є правом суду. При цьому, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів.
Оскільки Кредитором не надано жодного доказу на підтвердження того, що внаслідок неналежного виконання Боржником умов Договору він зазнав будь-яких збитків, зменшення нарахованих відсотків річний до 3% забезпечить дотримання судом балансу інтересів обох сторін та не призведе до порушення прав Кредитора.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне визнати грошові вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» до Боржника у вигляді 3% річних, виходячи з наступного розрахунку:
- поставка у відповідності до Додатку № 7-МДО: 2 520 000 х 3% х 606 : 365 = 125 516,71 грн;
- поставка у відповідності до Додатку № 5- ЗЗР: 143 880 х 3% х 611 : 365 = 7 225,53 грн,
загалом 132 742,24 грн.
З огляду на що, слід визнати грошові вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» до Боржника на суму 3 028 590,45 грн. - 4 черга задоволення вимог кредиторів, з яких:
- 2 663 880,00 грн - основна заборгованість за поставку товару за видатковими накладними № 9 від 14.01.2022 на суму 1 260 000,00 грн; № 10 від 17.01.2022 на суму 1 260 000,00 грн; № 73 від 03.06.2022 на суму 143 880,00 грн;
- 231 968,21 грн - інфляційне збільшення (219 439,27 грн + 12 528,94 грн);
- 132 742,24 грн - 3% річних.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За викладених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи заяву про визнання грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія», суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
На підставі викладеного апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Даймонд» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі №908/1782/24 слід задовольнити частково. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі №908/1782/24 в частині визнання грошових вимог ініціюючого кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» змінити; визнати грошові вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» до Боржника на суму 24 224,00 грн. - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 3 028 590,45 грн. - 4 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 1 551 578,30 грн. - 6 черга задоволення вимог кредиторів.
В решті ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі №908/1782/24 - залишити без змін.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати Кредитора щодо сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на Боржника.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Даймонд» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі №908/1782/24 - задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі №908/1782/24 в частині визнання грошових вимог ініціюючого кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» в сумі 7 320 589,80 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів - змінити.
Викласти п.2 резолютивної частини ухвали Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі №908/1782/24 в наступній редакції:
«Визнати грошові вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія», 14005, м. Чернігів, вул. Київська, 2/81 до боржника на суму 24 224,00 грн. - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 3 028 590,45 грн. - 4 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 1 551 578,30 грн. - 6 черга задоволення вимог кредиторів.».
В решті ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі №908/1782/24 - залишити без змін.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю “Ніко Інвест» за подання апеляційної скарги на ухвали суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Північно-Українська Експортно-імпортна компанія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Даймонд» 36336,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Видачу наказу доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у строки, визначені ст.ст.287, 288 Господарського процесуального кодексу України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 28.08.2025.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков