Справа №348/1705/25
Провадження № 2/348/1136/25
28 серпня 2025 року м.Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді Гундяка Т.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтований тим, що 19.02.2021 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 178439 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Відповідно до кредитного договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 3 000 гривень, дата надання кредиту: 19.02.2021, строк кредиту: 24 днів, стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних.
Кредит надано клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» 28.10.2021 укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором станом на 16.04.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 15 300 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 3 000,00 грн, прострочена заборгованість за процентами в розмірі 12 300 грн.
Посилаючись на викладене та те, що відповідач має непогашену заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 300 грн, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь вказану заборгованість.
Ухвалою суду від 11.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і без проведення судового засідання.
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі надіслана на адресу його місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, днем вручення якої відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України є 19.07.2025, проте ОСОБА_1 правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Вказана вимога ЦПК України роз'яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі. Клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін від сторін у справі не надходили та суд не вбачає підстав для розгляду справи з повідомленням сторін з власної ініціативи.
Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини та визначив відповідно до них правовідносини, що виникли між сторонами.
Судом встановлено, що 19.02.2021 ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансового кредиту №178439 у формі електронного документа з використанням електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора AV2719 (а.с. 12, 16-17).
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 3 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно п. 1.2. кредитного договору кредит надається строком на 24 дні, тобто до 14.03.2021. Строк дії договору 24 дні.
Відповідно до п. 1.3. кредитного договору за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730 % річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу. Тип процентної ставки - фіксована.
Згідно п. 1.4 кредитного договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Відповідно до п. 2.1. договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюється згідно з графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 2.3. кредитного договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. .
Згідно п. 3.1.4 договору товариство має право без згоди клієнта поступатися своїм правом вимоги за даним договором третій особі, у зв'язку з чим відбувається заміна сторони кредитодавця за цим договором.
Згідно п. 3.3.1. договору клієнт має право достроково повернути кредит в повному обсязі або частково, сплативши проценти за строк фактичного користування кредитом.
Відповідно до п. 3.3.3. договору клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Згідно п. 3.4.2 договору клієнт зобов'язаний своєчасно повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом у порядку, встановленому договором.
Відповідно до п. 4.3. договору у разі якщо клієнтне повернув кредит в строк, зазначений в п. 1.2. цього договору та/або в додатку(ах) до цього договору, клієнт зобов'язаний виплатити товариству пеню в розмірі 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення. При цьому, пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за договором включно, але в будь-якому випадку не більше 100 (ста) календарних днів.
Згідно п. 6.1. кредитного договору цей договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту № 178439, підписаного 19.02.2021 ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 , сторонами обумовлено графік розрахунків та орієнтовну сукупну вартість кредиту, а саме: строк надання кредиту - 24 дні; сума кредиту - 3 000 грн; процентна ставка - 2%; сума нарахованих відсотків - 1 440 грн; сума нарахованої пені (кількість днів прострочення*5%) - 5%; сума комісії за користування системою 15 % - 450 грн; до оплати всього - 4 890 грн (а.с. 18).
ТОВ «ПрофітГід» 19.02.2021 через ТОВ «Клай Інвест» перерахувало на картку 3 000 грн за кредитним договором № 178439, номер платіжної картки отримувача НОМЕР_1 (а.с. 28).
Між ТОВ «Займер» і ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» 28.10.2021 укладено договір факторингу №01-28/10/2021, згідно з умовами якого ТОВ «Займер» відступило за плату, а ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» прийняло належні ТОВ «Займер» права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимог.
Відповідно до пункту 6.2.3 договору факторингу права вимоги переходять до фактора після підписання сторонами цього договору.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01-28/10/2021 від 28.10.2021 ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло право вимоги заборгованості до ОСОБА_1 у розмірі 15 300 грн за договором № 178439 від 19.02.2021, з яких: 3 000,00 грн залишок по тілу кредиту, 12 300,00 грн залишок по відсотках (а. с. 11).
Позивач 14.04.2025 направив відповідачу поштою вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором № 178439 від 19.02.2021 (а.с. 10).
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором станом на 16.04.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 15 300 грн, з яких: прострочене тіло - 3 000,00 грн; прострочені відсотки - 12 300 грн; комісія, пеня, штрафи - 0 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначено Законом України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (надалі - Закон № 675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 675-VIII електронна комерція - це відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч. 2, 4 ст. 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законом передбачено три різні способи акцепту пропозиції на укладення електронного договору.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Згідно ст. 12 Закону № 675-VIII якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.
Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, між сторонами вказаних договорів (позики та кредитних договорів) було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів, які оформлені ними в електронній формі з використанням електронних підписів.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено ЦК України.
Відповідно до ст. 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Укладення кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов'язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення позики за електронним договором є обов'язковим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, кошти кредиту не повернув, в повному обсязі не здійснив платежі в рахунок виконання власних зобов'язань за договором кредиту.
Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту відповідач не надав.
Проте, перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором фінансового кредиту №178439 від 19.02.2021, судом встановлено, що нарахування процентів за користування кредитом саме в розмірі 12 300 грн не відповідає умовам договору, укладеного ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила наступні висновки.
Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України (пункт 91 постанови).
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови).
Якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови).
У разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови).
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає (пункт 108 постанови).
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови).
Судом встановлено, що при укладенні договору сторони обумовили строк його дії - 24 дні, та строк надання кредиту 24 дні - до 14.03.2021.
В розділі 2 договору «Порядок нарахування процентів та сплати заборгованості за договором» сторони узгодили, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Ці умови договору відповідають домовленості сторін у п. 3.3.1. договору, згідно якої клієнт має право достроково повернути кредит в повному обсязі або частково, сплативши проценти за строк фактичного користування кредитом.
В свою чергу, в окремому розділі 4, що регулює відповідальність сторін, а саме в п. 4.3. вказаного розділу, у разі якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п. 1.2. цього договору та/або в додатку(ах) до цього договору, клієнт зобов'язаний виплатити товариству пеню в розмірі 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення. При цьому, пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за договором включно, але в будь-якому випадку не більше 100 (ста) календарних днів.
Таким чином, сторонами погоджено нарахування товариством процентів саме як за користування кредитом, а не як міру відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України.
Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих ТОВ «Займер» процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України.
Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 квітня 2023 року.
Окрім цього, позивачем не додано та матеріали справи не містять будь-яких доказів продовження строку надання кредиту відповідно до п. 3.3.3. договору та сплату позичальником не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нарахованих процентів по кредиту.
Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Позов не містить обґрунтування щодо нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України, а також щодо нарахування пені за порушення умов договору, а саме не повернення кредиту в строк, зазначений в п. 1.2. договору та/або в додатку до договору, та вимог про їх стягнення з відповідача позивач не заявляв.
Суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши такі на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, за встановлених обставин справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача заборгованості за договором фінансового кредиту № 178439 від 19.02.2021 за тілом кредиту (отримані в кредит кошти) та процентами, нарахованими за користування кредитом відповідно до умов договору та в межах строку його дії і строку кредитування, в загальному розмірі 4 440 грн, з яких: прострочене тіло кредиту - 3 000,00 грн; прострочені проценти - 1 440,00 грн.
В задоволенні решти вимог позову слід відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Відповідно до ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу подано копії: договору № б/н про надання правничої допомоги від 29.12.2023, додаткової угоди №1 до договору від 27.12.2024, акта про отримання правової допомоги від 21.07.2025; платіжної інструкції №39482 від 21.07.2025 на суму 10 500 грн.
З акта про отримання правової допомоги від 21.07.2025 вбачається надання таких послуг: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_1 в рамках кредитного договору № 178439 від 19.02.2021 - вартістю 2 000 грн, 1 год.; складання та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг аналіз судової практики - вартістю 5 000 грн, 2,5 год.; інші клопотання, заяви до суду, складання процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи - вартістю 3 000 грн, 1,5 год.; канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції - вартістю 500 грн.
Суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності цих витрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд враховує чи пов'язані витрати на оплату правничої допомоги з розглядом справи, обґрунтованість розміру цих витрат, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності і розумності таких витрат.
Так само, суд зауважує, що зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості є частиною послуги складання позовної заяви. Також матеріли справи не містять клопотань, заяв до суду, окрім самої заяви про розподіл судових витрат, у якій відсутні дані про послуги, надані після подання позовної заяви, як і даних щодо складання процесуальних документів. Моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень», з урахуванням наявності зареєстрованого електронного кабінету у ЄСІТС, не є необхідним. Вартість канцелярських витрат на виготовлення копій документів не підтверджена будь-якими доказами, відправка поштової кореспонденції здійснювалася товариством, тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України не є витратами особи, яка надавала послуги правничої допомоги.
Враховуючи категорію справи та те, що предмет спору в цій справі не є складним, характер позовних вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній, не є складними та не займали значних витрат часу на їх виготовлення, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в загальній сумі 10 500,00 грн є завищеним та необґрунтованим, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
З огляду на складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, суд вважає, що обґрунтованими і пропорційними до предмета спору є витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, які частково в сумі 870,58 грн пропорційно до задоволених позовних вимог слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Також при зверненні до суду позивач сплатив 2 422,40 грн судового збору, які згідно виписки зараховані до спеціального державного бюджету України.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 702,97 грн.
Керуючись ст. 4, 19, 137, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №178439 від 19.02.2021 в розмірі 4 440 (чотири тисячі чотириста сорок грн 00 коп.) грн, з яких: прострочене тіло кредиту - 3 000,00 грн; прострочені проценти - 1 440,00 грн.
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» сплачений судовий збір в сумі 702,97 грн та 870,58 грн витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, 82 офіс 7, 04080.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Гундяк Т.Д.
Повний текст рішення складено 28.08.2025.