Справа 206/2261/25
Провадження 2/206/1564/25
28 серпня 2025 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Глущенко Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора Південного управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання права власності на частину квартири шляхом викупу, -
за участю :
представника позивача - адвоката Боровик Л.О.,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, якмй обґрунтовує тим, що 25.10.1985 р. між батьком відповідача ОСОБА_3 та його матір'ю ОСОБА_4 було укладено шлюб. Від даного шлюбу вони спільних дітей не мали, однак від попередніх шлюбів ОСОБА_3 мав доньку відповідача по справі, а ОСОБА_4 мала сина - позивач по справі. 15 травня 1998 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було приватизовано однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті у встановлений законом строк спадщину прийняли: його донька від першого шлюбу - відповідач по справі - ОСОБА_5 шляхом подання заяви про прийняття спадщини до Восьмої ДДНК та його дружина, а мати позивача - ОСОБА_4 , яка хоч і не зверталася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але прийняла її, шляхом фактичного вступу в управління майном, оскільки була зареєстрована та мешкала разом із чоловіком - спадкодавцем на день його смерті. Спадкове майно складалося з частини квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач у 2009 р. прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини спірної квартири, яку до 2025 р. (протягом 16 років) так юридично і не оформила. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача ОСОБА_4 , а спадщину після її смерті в розмірі 3/4 (1/2 частка належала на праві приватної власності та частина отримана у спадок після смерті чоловіка ОСОБА_3 , але не оформлена) частин спірної квартири отримав позивач у спадщину за заповітом та оформив юридично належним чином на себе. Відповідач по справі у спірній квартирі ніколи не проживала і на теперішній час не проживає. До квартири не з'являється, не здійснює належний догляд за своєю частиною квартири та не несе витрати на ремонт квартири. Відповідач не є членом сім'ї позивача, вони спільно не проживають і ніколи не проживали і вони не є родичами. Відповідачка протягом 16 років після прийняття спадщини, жодного разу не прийшла до квартири, не здійснювала ніякого догляду за своєю часткою, не сплачувала комунальні послуги. Квартира є однокімнатною і мешкати позивачу зі своєю родиною з відповідачкою, зовсім чужою йому людиною, жінкою у однокімнатній квартирі є неприпустимим, тож спільне володіння та користування майном є неможливе. Припинення права власності на спірну частину квартири не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки та членам її сім'ї, оскільки відповідач завжди мешкала за іншою адресою і має інше власне житло, до спірного житла не заходить, тобто тривалий час не користується своєю часткою житла за його призначенням і не виконує обов'язки співвласника та не приймає жодної участі в експлуатації й управлінні спільним житлом. Крім того, провести поділ квартири в натурі між співвласниками та виділити частину квартири відповідачу неможливо, що підтверджено висновком експерта. Позивач неодноразово намагався домовитися з відповідачем щодо викупу ним її 1/4 частини квартири після того, як вона оформить юридично її частку на себе, однак відповідач здійснювати оформлення спадщини на себе не бажає і повідомила, що її і так все влаштовує. Всі його усні звернення до відповідача, щодо викупу ним її частини квартири ні до чого не призвели, що і стало підставою звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 07 травня 2025 року було відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та було витребувано докази по справі, а саме з Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Південного управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 30 червня 2025 року було прийнято уточнену позовну заяву та було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні надала пояснення та просила суд задовольнити позовну заяву у зазначений нею спосіб та не заперечувала проти заочного розгляд у справи.
Відповідач в судове засідання не з'явилась за невідомими суду причинами, про час і місце розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином, про поважні причини неявки до суду не повідомила, відзив на позовну заяву не надавала, тому суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України та наявних у справі документів ухвалює заочне рішення.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі.
Вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази, врахувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
В судовому засіданні було встановлено, що 25 жовтня 1985 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 25.10.1985р.серії НОМЕР_1 .
У свідоцтві про народження від 14.07.1964р. серії НОМЕР_2 - ОСОБА_1 , його матір'ю зазначено ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
В судовому засіданні також було оглянуто копію спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З матеріалів вказаної спадкової справи вбачається, що до державного нотаріуса Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори звернулись донька спадкодавця - ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини за законом на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .
Після смерті ОСОБА_4 її сину - позивачу ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25.04.2025, посвідченого Восьмою Дніпровською державною нотаріальною конторою, реєстровий № 1-347 на 3/4 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно технічного паспорту від 26.03.2025 року, квартира за адресою АДРЕСА_1 має загальну площу 28,8 кв.м., житлову площу 17,4 кв.м. та має такий опис: 1 - коридор площею 3,9 кв.м.; 2 - кладова площею 0,6 кв.м.; 3 - санвузол площею 2,0 кв.м.; 4 - кухня площею 4,8 кв.м.; 5 - житлова площею 17,4 кв.м.; 6 - балкон площею 0,1 кв.м.
Згідно звіту про оцінку майна від 05.05.2025 р., виготовленого ТОВ «Кабінет оцінки «Аврора», вартість квартири за адресою АДРЕСА_1 складає 473 500 грн., а вартість 1/4 частини квартири складає 118 375,00 грн.
Відповідно до квитанції АТ КБ ПРИВАТБАНК від 16.06.2025 р., ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Дніпропетровській області суму 118 375,00грн., як грошову компенсацію вартості 1/4 частки відповідача у праві власності на спірну квартиру.
З квитанцій з оплати комунальних послуг за квартиру за адресою АДРЕСА_1 та квитанцій на придбання будівельних матеріалів вбачається, що всі оплати здійснюються виключно позивачем.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.04.2025 р., окрім спірної частки квартири відповідач ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що свідчить про наявність у неї власного житла.
Згідно дослідженого судом висновку експерта № 47/25 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по цтвільній справі № 206/2261/25 від 16.05.2025р. судовим експертом зроблено висновок про те, що оскільки спірна квартира складається з однієї житлової кімнати, розташована на четвертому поверсі девятиповерхового житлового будинку та має конструктивні та планувальні обмеження, які унеможливлюють облаштування двох окремих входів/виходів, а також обмежену загальну площу, виділити в натурі частки в спірній квартирі з дотриманням вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва - технічно неможливо.
Також, в судовому засіданні за клопотанням представника позивача було допитано у якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Так, свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона є давнєю подругою відповідача з 1976 року. Відповідач у вказаній квартирі ніколи не проживала. Останній раз вона її бачила у 1990 році і їй відомо, що ОСОБА_8 проживає у Донецький області та має власне житло. У квартирі за адресою АДРЕСА_1 постійно проживає позивач, здійснює її догляд та сплачує всі витрати на її утримання.
Свідок ОСОБА_7 також підтвердила, що знає позивача та відповідача більше 30 років. Проте, десь з 1990 років відповідач у квартирі не проживає, мешкає в іншій області, а догляд за квартирою та її утримання здійснює тільки ОСОБА_1 , а відповідач за цією адресою більше не з'являлась.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За правилом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У частинах першій, другій статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Отже, власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов'язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності.
Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.
Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів , а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями , пов'язаними із спільним майном.
Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких, суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, а саме: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
З аналізу положень ст. 365 ЦК України та судової практики можна прийти до висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених п.п.1-3 ч.1 ст. 365 ЦК України підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об'єкта, який є спільним майном.
Подібні за змістом правові висновки Верховний Суд навів у постановах від 18 липня 2019 року у справі №210/2236/15-ц, 19 жовтня 2019 року, у справівід 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17у справі № 750/11178/17, 26 грудня 2019 року у справі №303/4849/16-ц.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Згідно з частиною 2 статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.
Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.
Обґрунтовуючи позов, позивач та його представник в якості підстав для припинення права ОСОБА_2 на успадковану частку у праві спільної часткової власності на нерухоме майно -1/4 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 , посилаються на наявність підстав вважати, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, відповідачка не користується та не дбає про свою 1/4 частину спірної квартири, і не має наміру цього робити, а саме припинення права відповідача на дану частку не завдасть їй шкоди, оскільки позивач сплатила відповідачці грошову компенсацію вартості її 1/4 частини квартири та у відповідача взагалі наявне власне житло за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно звіту про оцінку ТОВ «КАБІНЕТ ОЦІНКИ «АВРОРА» від 05.05.2025року ринкова вартість 1/4 частки спірної частини квартири складає 118 375, 00 грн.
У зв'язку з пред'явленням цього позову, позивач виконав умову щодо попереднього внесення на депозитний рахунок суду компенсації вартості 1/4 частини квартири, що успадкована відповідачем, перерахувавши 16.06.2025 року суму 118 375 грн. на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Дніпропетровській області.
Виходячи із вказаних норм, з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в абз.1 п.6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04.10.1991р. №7 при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку суд враховує співвідношення вартості всього майна, часток кожного тощо. При цьому, тягар доказування, що частки відповідачів є незначними і вони не можуть бути виділені в натурі, несе позивач.
Отже, позивачем в ході судового розгляду доведено, що частка відповідача ОСОБА_2 є незначною і вона не може бути виділена в натурі, спільне володіння та користування майном неможливе, припинення права власності на спірну частину не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, яка не бере участі у витратах, яких потребує утримання власності, не здійснює поточні ремонти, багато років не проживає в спірній квартирі, тобто тривалий час не користується своєю часткою житла за його призначенням, проживає за іншою адресою та має інше житло. Бездіяльність відповідача, щодо утримання своєї частки житла, порушує права позивача, як власника.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Отже, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість.
Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість.
Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
В ході судового розгляду дійсно встановлено, що відповідач не проживає з 2009 року у вказаній квартирі, не навідується та не цікавиться долею отриманого у спадок майна, не приймає участі у необхідних витратах для підтримання технічного стану квартири, а тому така бездіяльність відповідача порушує право іншого учасника часткової власності - позивача ОСОБА_1 ..
Враховуючи, що частка відповідача у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 за своїм розміром та вартістю є незначною, виділити частку у спільному майні в натурі з технічної точки зору неможливо, а позивачем внесено на депозитний рахунок суду вартість належної відповідачу частки, суд вважає, що втручання у право відповідача на майно за встановлених вище обставин є виправданим (необхідним) відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідає меті дотримання справедливого балансу інтересів обох сторін.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову судові витрати стягуються з відповідача, однак враховуючи заяву позивача судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Сплатити ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_5 ) вартість 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 , в сумі 118 375 грн., яка була внесена ОСОБА_1 шляхом перерахування на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, що підтверджується квитанцією № 187024874 від 16.06.2025р. через АТ «АКЦЕНТ БАНК».
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (ІПН НОМЕР_6 ) право власності на 1/4 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 28,8 кв.м., житловою площею 17,4 кв.м. і має такий опис: 1 - коридор площею 3,9 кв.м.; 2 - кладова площею 0,6 кв.м.; 3 - санвузол площею 2,0 кв.м.; 4 - кухня площею 4,8 кв.м.; 5 - житлова площа 17,4 кв.м.; 6 - балкон площею 0,1 кв.м..
Повний текст рішення складено 28 серпня 2025 року.
Заочне рішення може бути переглянуто Самарським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук