Провадження № 22-ц/803/6476/25 Справа № 932/8633/23 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
26 серпня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Коляди Я.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.
Позовні вимоги, з урахуванням уточнень, позивач обґрунтовував тим, що він знаходився під слідством та судом 42 місяці і 10 днів за кримінальним провадженням № 12018040700001211, відкритим 16 листопада 2018 року слідчим відділом Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області.
Позивач вказував, що вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2023 року, його виправдано за інкримінованими йому статтями в межах кримінального провадження № 12018040700001211, у зв'язку з чим йому завдано моральної шкоди.
При цьому обґрунтовуючи розмір моральної шкоди позивач посилався на те, що тривале слідство, яке було наслідком незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури, спричинило йому значні моральні страждання, які виразилися у зміні звичного темпу життя й негативно відобразилися на діловій репутації.
Також, позивач посилався на те, що через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності він був змушений на протязі 4 років оплачувати послуги адвоката, на що витратив 45 000,00 грн., а тому на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вважав, що витрати на правову допомогу, які були понесені в межах кримінального провадження, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України.
Посилаючись на те, що в результаті незаконного кримінального переслідування, йому завдано моральної шкоди, а також він вимушений був захищати свої права та нести витрати на правову допомогу, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду в розмірі 550 000,00 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 45 000,00 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 338 667,00 грн. шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У поданій 02 травня 2025 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування суми, сплаченої в межах кримінального провадження, у зв'язку з наданням юридичної допомоги скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивачем надано належні та допустимі докази понесення витрат на правову допомогу в межах кримінального провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області заперечувало проти задоволення апеляційної скарги позивача, просило її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
14 серпня 2025 року до Дніпровського апеляційного суду надійшло клопотання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про розгляд справи за відсутності їх представника.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
У судовому засіданні представники відповідачів Дніпропетровської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивача, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки сума витрат на правову допомогу, надану в межах кримінального провадження, є необґрунтованою та завищеною.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ураховуючи, що рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року в іншій частині щодо вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 22 січня 2024 року, кримінальне провадження № 12018040700001211 від 16 листопада 2018 року відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 301 та ч.3 ст. 301 КК України, 29 березня 2019 року направлено до Самарського районного суду м. Дніпропетровська. ОСОБА_1 повідомлено про підозру 27 березня 2019 року (а.с.102).
Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року у справі № 206/1929/19 ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 301 та ч.3 ст. 301 КК України й виправдано на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень (а.с.5-16).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2023 року вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року залишено без змін (а.с.17-34).
На підтвердження заявленого розміру матеріальної шкоди позивачем надано: договір № 87/19 про надання юридичної допомоги від 07 вересня 2019 року та договір № 09/19 про надання юридичної допомоги від 21 лютого 2019 року, сторонами яких є ОСОБА_1 та ПП «Приват-Адвокат», згідно яких надання правової допомоги доручається адвокату Новоженіну Є.В.; розписки від 22 лютого 2019 року, від 07 вересня 2019 року, від 30 квітня 2021 року про сплату 45 000,00 грн. за договорами № 87/19 та № 09/19; акт про надання юридичних послуг за договорами № 87/19 та № 09/19; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1199; виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.35-39).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування суми, сплаченої в межах кримінального провадження, у зв'язку з наданням юридичної допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів участі адвоката Новоженіна Є.В. у 44-х судових засіданнях в межах кримінального провадження. Крім того, у договорах про надання правової допомоги відсутнє чітке визначення вартості послуг, які надаються адвокатом, що унеможливлює здійснення розмежування та перевірку наданих/отриманих послуг.
Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Пунктом 4 статті 3 Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
Колегія суддів зауважує, що встановивши факт понесення витрат у зв'язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на захист (пункт 13 частини першої статті 7 КПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 46 КПК України захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду. Захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до першого допиту підозрюваного мати з ним зустріч без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - мати такі зустрічі без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні.
Права підозрюваного, обвинуваченого, яким відповідно користується захисник, визначенні частиною третьою та четвертою статті 42 КПК України, серед яких:
- на першу вимогу мати захисника і зустріч із ним незалежно від часу в робочі, вихідні, святкові, неробочі дні до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - зустрічі без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних діях; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв'язку з відсутністю коштів для оплати такої допомоги;
- давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати;
- збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;
- брати участь у проведенні процесуальних дій;
- під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу;
- заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів, майна, житла тощо;
- ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 221 цього Кодексу, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу;
- одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;
- оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Обвинувачений також має право, зокрема:
- брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
- збирати і подавати суду докази;
- висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження;
- виступати в судових дебатах.
Згідно з частиною першою статті 47 КПК України захисник зобов'язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.
Таким чином, положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
Визначені Законом № 266/94-ВР суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
При цьому передбачені статтею 137 ЦПК підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідні правові висновки викладені у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 727/7635/21 (провадження № 61-8814св22).
Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18), від 08 лютого 2023 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-10606св22), від 17 липня 2024 року у справі № 761/7894/21 (провадження № 61-5519св24), від 31 жовтня 2024 року у справі № 645/5106/21 (провадження № 61-17518св23), від 11 грудня 2024 року у справі № 740/463/22 (провадження № 61-4543св23), від 26 червня 2025 року у справі № 189/1099/23 (провадження № 61-2314св24).
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у справі, яка переглядається, позовні вимоги заявлені на підставі Закону № 266/94-ВР, яким передбачено право позивача як особи, яка незаконно перебував під слідством і судом, на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання їй юридичної допомоги під час кримінального провадження.
Доводи відзиву Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про те, що заявлений позивачем розмір витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні (45 000,00 грн.) є необґрунтованим та завищеним помилкові.
У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21) та від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23) вказано, що передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Отже, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23.
У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18 (провадження № 61-46158св18), від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22), зазначено, що:
- передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;
- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено;
- виписані адвокатом квитанції про оплату позивачем юридичних послуг у кримінальному провадженні відповідно до укладеного між ними договору, яке у подальшому було закрито з реабілітуючих підстав, є достатніми в розумінні пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР для вирішення питання про відшкодування сплачених сум за статтею 1176 ЦК України;
- понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару, квитанціями тощо.
Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги.
У справі, яка переглядається, на підтвердження витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні сторона позивача надала: договір № 87/19 про надання юридичної допомоги від 07 вересня 2019 року та договір № 09/19 про надання юридичної допомоги від 21 лютого 2019 року, укладені між ОСОБА_1 та ПП «Приват-Адвокат», згідно яких надання правової допомоги доручається адвокату Новоженіну Є.В.; розписки від 22 лютого 2019 року, від 07 вересня 2019 року, від 30 квітня 2021 року про оплату послуг правової допомоги за договорами № 87/19 та № 09/19 на загальну суму 45 000,00 грн.; акт про надання юридичних послуг за договорами № 87/19 та № 09/19; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1199 (а.с.35-39, 105, 107).
Таким чином, позивач довів понесення ним витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні в розмірі 45 000,00 грн., а тому саме ця сума підлягає стягненню з Державного бюджету України на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 336/3604/20 (провадження № 61-13843св21) вказав, що підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування може бути лише відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, помилково вважав, що позивачем не доведено понесення ним витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 2 ЦК учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК є держава Україна, тому вона є відповідачем у справі в особі відповідних органів.
У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено, що: «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України без зазначення відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів, що є підставою для зміни судових рішень.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить колегія суддів та вважає що суд першої інстанції в частині доводів що стали предметом апеляційного оскарження не виконав вимоги про законність та обґрунтованість рішення суду, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування суми, сплаченої в межах кримінального провадження, у зв'язку з наданням юридичної допомоги та ухвалення в оскаржуваній частині нового судове рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 45 000,00 грн. на відшкодування витрат, сплачених у межах кримінального провадження, у зв'язку з наданням юридичної допомоги.
В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року щодо вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди не було предметом апеляційного оскарження, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування суми, сплаченої в межах кримінального провадження, у зв'язку з наданням юридичної допомоги - скасувати та ухвалити в оскаржуваній частині нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування суми, сплаченої в межах кримінального провадження, у зв'язку з наданням юридичної допомоги - задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 45 000,00 грн. на відшкодування витрат, сплачених у межах кримінального провадження, у зв'язку з наданням юридичної допомоги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 26 серпня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 27 серпня 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
М.О. Макаров