Справа № 645/5040/25
Провадження № 2-з/645/34/25
27 серпня 2025 року м. Харків
Суддя Немишлянського районного суду м. Харкова Костіна І.Г., розглянувши заяву керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова Сергія Сотника, подану в інтересах держави в особі: Харківської міської ради до ОСОБА_1 про забезпечення позову,
встановив:
25.07.2025 року керівник Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Немишлянського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та просить суд: усунути перешкоди у здійсненні права Харківської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов'язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним приведенням її у придатний для подальшого використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі літ. «АА-1» площею 24,0 кв.м. (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна № 2333070463101); шляхом припинення володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) правом власності на нежитлову будівлю літ. «АА-1», загальною площею 24 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - № 2333070463101; шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв.м. розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2333070463101) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Ухвалою Немишлянського районного суду м.Харкова від 28.07.2025 року відкрито провадження у зазначеній цивільній справі за правилами загального позовного провадження..
26.08.2025 року суду надійшло клопотання керівника Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова Сотника Сергія Олександровича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якому прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборони на відчуження нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2333070463101).
В обґрунтування заяви зазначено, що моніторингом інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що державним реєстратором Дергачівської міської ради Харківської області Зоткіним Сергієм Володимировичем 09.04.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію № 57554293 об'єкту нерухомого майна № 2333070463101, а саме: нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також вніс відомості про право приватної власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ). Відповідно до відомостей Державного реєстру, а саме: інформаційної довідки № 434546013 від 08.07.2025, підставою виникнення права власності стала лише довідка, серія та номер: 3410/20, видана 12.10.2020 ФО-П ОСОБА_2 , технічний паспорт. Згідно з даними із зазначеної довідки № 3410/20, виданої 12.10.2020 ФО-П ОСОБА_2 , нежитлова будівля літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , побудована у 1991 році. Документи, надані власником державному реєстратору не відповідали вимогам законодавства, а отже, не підлягало реєстрації право власності на нерухоме майно. Вказане є порушенням вимог ст.ст. З, 10, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.
Водночас, такими діями державного реєстратора порушено інтереси Харківської міської територіальної громади, представником якої є Харківська міська рада, адже своїм рішенням державний реєстратор фактично легалізував самочинне будівництво на території міста Харкова. Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою. Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження. Нормами ст.ст. 90, 95, 102-1 ЗК України визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Відповідно до вимог законів України до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку. Проте, ОСОБА_1 жодних прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій збудовано нежитлову будівлю літ. «АА-1», не набувала. Відомості про реєстрацію речових прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в Державному реєстрі відсутні, що підтверджується відповідною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за вказаною адресою. Крім того, окружною прокуратурою направлявся відповідний лист від 27.09.2024 за № 51-104-4984вих-24 до Харківської міської ради щодо надання інформації про наявність речових прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , у ОСОБА_1 , а також інформації щодо отримання дозвільної документації на будівництво, введення в експлуатацію нежитлової будівлі літ. «АА-1», вжиті заходи реагування щодо усунення порушень під час реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості. Згідно інформації № 7613/0/225-24 від 01.11.2024, наданої Департаментом земельних відносин Харківської міської ради встановлено, що за інформацією наявною у Департаменті діловодства у період з 01.01.2019 по 25.10.2024 включно, до Департаменту діловодства звернень від ОСОБА_1 чи інших фізичних або юридичних осіб з питань надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки, щодо початку виконання будівельних робіт (у тому числі реконструкції), надання дозволу на збереження самочинно побудованої (реконструйованої) нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 не надходило. Згідно з інформацією наявною в Департаменті, будь-які проекти рішень щодо надання ОСОБА_1 або іншим фізичним чи юридичним особам дозволу на розробку проекту землеустрою, затвердження проекту землеустрою, надання в користування (оренду) або у власність земельної ділянки на якій розташована нежитлова будівля літ. «АА-1», загальною площею 24,00 кв.м. по АДРЕСА_1 відповідними виконавчими органами міської ради не готувались, на розгляд сесії Харківської міської ради не виносились. Договори оренди землі між Харківською міською радою та ОСОБА_1 або іншими фізичними чи юридичними особами стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на якій розташована нежитлова будівля літ. «АА-1» загальною площею 24,00 кв.м. не укладались. Згідно з інформацією Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради розпорядчі акти про присвоєння, зміну та впорядкування адреси об'єкту нерухомого майна - нежитловій будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24,00 кв.м. по АДРЕСА_1 не готувалися. Проекти рішень щодо надання ОСОБА_1 або іншим фізичним чи юридичним особам дозволу на збереження об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі літ. «АА-1» загальною площею 24,00 кв.м. по АДРЕСА_1 Департаментом містобудування та архітектури Харківської міської ради не готувались, на розгляд сесії міської ради не виносились. Відповідно до інформації Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради у Реєстрі будівельної діяльності, розміщеному у вільному доступі на офіційному порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (e-construction.gov.ua), який містить відомості про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єктів до експлуатації, з травня 2011, відсутня інформація щодо документів дозвільного та декларативного характеру за пошуковим запитом: АДРЕСА_1 , нежитлова будівля літ. «АА-1». Будь-які документи дозвільного та декларативного характеру від ОСОБА_1 на розгляд до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради не надходили. Заходи цивільно-правового характеру (пред'явлення позову) щодо усунення порушень законодавства під час державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. «АА-1» загальною площею 24,00 кв.м. по АДРЕСА_1 , Департаментом не вживались. Окрім того, згідно листа ГУ ДПС у Харківській області від 14.01.2025 № 769/5/20-40-24-05-06 встановлено, що відповідно інформаційних ресурсів, які є у розпорядженні ГУ ДПС, ОСОБА_1 не зареєстрована платником земельного податку або орендної плати за використання земельної ділянки, у тому числі за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташована нежитлова будівля літ. «АА-1» загальною площею 24,00 кв.м. Таким чином, ОСОБА_1 не сплачувала грошові кошти до бюджету у вигляді плати за землю. Окрім того, окружною прокуратурою направлено лист від 27.09.2024 за № 51-104-4981вих-24 до ГУ Держгеокадастру в Харківській області щодо наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташована нежитлова будівля літ. «АА-1» загальною площею 24,00 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Листом від 21.10.2024 за № 10-20-14,1-6793/0/19-24 ГУ Держгеокадастру в Харківській області повідомлено окружну прокуратуру про те, що згідно з Книгами записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, записи в яких здійснювались до 01.01.2013, правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності або право користування, у тому числі на земельну ділянку за вищевказаною адресою, не обліковуються. Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , яка зайнята спірною нежитловою будівлею, використовується самовільно поза волею власника, що порушує інтереси Харківської міської територіальної громади. У вказаному випадку відповідними документами, які б давали право виконувати будівельні роботи щодо будівництва вказаного об'єкту нерухомого майна, є повідомлення про початок будівельних робіт та декларація про готовність об'єктів до експлуатації, при цьому відомості щодо вказаних документів повинні бути у Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів. Проте, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на нежитлову будівлю літ. «АА-1» зареєстровано за ОСОБА_1 лише на підставі довідки та технічного паспорту від 18.09.2020, виданих ФО-П ОСОБА_2 . Оспорюваним рішенням державного реєстратора узаконено самовільне присвоєння номеру об'єкту нерухомості. Крім того, моніторингом відкритих даних на Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/mist_bud_cr) ні містобудівних умов та обмежень, ні декларації про готовність до експлуатації об'єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , не виявлено. Враховуючи викладене, та відповідні вимоги національного законодавства, на які посилається прокурор, за результатами розгляду поданих документів, державний реєстратор відповідно до вимог законодавства, чинного на момент прийняття відповідного рішення, мав відмовити у державній реєстрації речових прав на об'єкт нерухомості. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , розташована у межах міста Харкова та не перебуває у приватній та державній власності, у зв'язку з чим в силу закону є комунальною власністю територіальної громади міста в особі Харківської міської ради. З огляду на викладене, оскільки зазначена земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а нежитлова будівля літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв.м., розташована на ній, є об'єктом самочинного будівництва, то належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою (у даному випадку- Харківська міська рада) є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Так, окружною прокуратурою листами від 27.09.2024 № 51-104-4984вих24, від 13.12.2024 № 51-104-6533вих24, від 10.04.2025 №51-105-1788вих25 повідомлено про виявлений факт самовільного будівництва та запитано про визначення способу захисту обраного Харківською міською радою відповідно до ст. 376 ЦК України, вжиті заходи реагування, у тому числі цивільно-правового характеру, на усунення вказаних порушень земельного, містобудівного законодавства. У листі Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 28.04.2025 № 3418/0/225-25 зазначено, що належним способом захисту в даному випадку є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна, відповідні заходи реагування, у тому числі цивільно-правового характеру, міською радою не вживалися. Так, Харківська міська рада визначила способом захисту порушених інтересів територіальної громади - знесення самовільно збудованого об'єкта нерухомого майна. Таким чином, виходячи із вищенаведених законодавчих положень та судової практики, враховуючи позицію власника земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка бажає знесення самочинно побудованого нерухомого майна, то належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання особи, що здійснила самочинне будівництво - ОСОБА_1 , знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України. Враховуючи, що на замовлення саме ОСОБА_1 проведені і технічна інвентаризація нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , і її державна реєстрації з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то позовна вимога про зобов'язання особи знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна та таким чином усунути перешкоди Харківській міській раді у користуванні земельною ділянкою комунальної власності стосується саме ОСОБА_1 як особи, що здійснила самочинне будівництво. Державна реєстрація права приватної власності відповідача на нежитлову будівлю літ. «АА-1» площею 24,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ними права власності на таке майно. Відповідний запис в Державному реєстрі створює для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування цієї земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт. Вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Як зазначено вище, предметом цього спору є, у тому числі, знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомого майна та скасування державної реєстрації права приватної власності на спірну нежитлову будівлю з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи. Разом із цим слід зазначити, що у разі задоволення позовних вимог відповідач у справі - ОСОБА_1 втрачає право власності на спірне майно та зобов'язана буде його знести. Водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна ОСОБА_1 може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення, поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Таким чином, наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. До того ж, ОСОБА_1 , знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень, шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами. Зазначене може призвести до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосуватиметься вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову у зв'язку з наявністю майнового інтересу цих осіб, а також може зумовити необхідність звернення прокурора з іншим позовом для захисту порушених інтересів держави. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги прокурора підлягають забезпеченню шляхом встановлення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборони на відчуження нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2333070463101). Крім того, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення. позовна заява подана окружною прокуратурою містить вимоги немайнового характеру, у тому числі усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов'язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним приведенням її у придатний для подальшого використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі літ. «АА-1» площею 24,0 кв.м., оскільки використовується самовільно поза волею власника та порушує інтереси Харківської міської територіальної громади. Збереження існуючого правового статусу та стану спірного майна до вирішення справи по суті забезпечить реальне виконання судового рішення в разі задоволення позову, чим фактично буде реалізована функція судового рішення як механізму ефективного поновлення порушених прав та інтересів держави в особі Харківської міської ради, що відповідає підставам для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених ч. 2 ст. 149 ЦПК України, відповідачу збитки внаслідок забезпечення позову не спричиняються, застосування зустрічного забезпечення відповідно до вимог ст.ст. 151, 154 ЦПК України не вбачається
Суд, дослідивши матеріали заяви та додані до неї матеріали, матеріали цивільної справи, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».
Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22, від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18 (провадження № 61-15167св21).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У заяві про забезпечення позову, прокурор зокрема зазначає, що у разі задоволення позовних вимог відповідач у справі - ОСОБА_1 втрачає право власності на спірне майно та зобов'язана буде його знести. Водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна ОСОБА_1 може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення, поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Таким чином, наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. До того ж, ОСОБА_1 , знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень, шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами. Зазначене може призвести до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосуватиметься вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову у зв'язку з наявністю майнового інтересу цих осіб, а також може зумовити необхідність звернення прокурора з іншим позовом для захисту порушених інтересів держави.
За таких умов, враховуючи необхідність під час вжиття заходів забезпечення позову дотримуватись вимог щодо розумності, обґрунтованості та співмірності виду забезпечення позову, зазначеного у заяві, з заявленими вимогами, та збалансованості інтересів учасників справи, слід дійти висновку, що для забезпечення виконання можливого судового рішення у цій справі доцільним та достатнім буде вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження нерухомого майна.
При цьому, суд звертає увагу на те, що заборона відчуження вказаного майна жодним чином не обмежує відповідача в праві користування майном, обмеження стосується лише права відчуження даного майна на час розгляду спору судом.
Також, суд наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Керуючись статтями 151-153, 260 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Заяву керівника Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова Сотника Сергія Олександровича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задовольнити.
У порядку забезпечення позовуу цивільній справі за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою заборонити ОСОБА_1 відчуження нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ,(реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2333070463101).
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Немишлянський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний термін з дня отримання ухвали.
Суддя І.Г.Костіна