Справа № 216/6749/25
провадження 1-кс/216/2213/25
іменем України
22 серпня 2025 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
Головуючого, слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю : секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 , підозрюваного ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №6 клопотання слідчого СВ Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 , погоджене прокурором Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оброни Східного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривого Рога, Дніпропетровської області, громадянина України, українця, маючого повну загальну середню освіту, одруженого, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей та інших непрацездатних осіб не маючого, працюючого за угодами, з 30.07.2017 року являється служителем (дияконом) збору Релігійної організації "Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні", зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , перебуваючого на посаді курсанта третього навчального взводу третьої навчальної роти, у військовому званні «солдат», раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України у кримінальному провадженні № 62025170030005354 від 14.04.2025 року,
22.08.2025 року до слідчого судді надійшло вказане клопотання слідчого, яке мотивовано тим, що військовослужбовець військової служби за призовом ОСОБА_6 під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді курсанта третього навчального взводу третьої навчальної роти, у військовому званні «солдат», самовільно без дозволу командира залишив район виконання бойового завдання поблизу с. Попасне, Новомосковський район, Дніпропетровської області.
Умисні дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 5 ст. 407 КК України за ознаками: самовільне залишення військової частини військовослужбовцем понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
22 серпня 2025 року слідчим СВ Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 було складено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке погоджено прокурором Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оброни Східного регіону ОСОБА_3 відносно ОСОБА_6 .
Цього ж дня ОСОБА_6 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Встановлені під час досудового розслідування обставини, які підтверджуються доданими до цього клопотання матеріалами, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 вказаного кримінального правопорушення та існування ризиків, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Посилаючись на викладене, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків і запобігання існуючим ризикам, слідчий просила застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи у даному випадку є недостатніми.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив його задовольнити із наведених у ньому підстав.
Підозрюваний ОСОБА_6 , його захисник проти задоволення клопотання заперечували, пославшись на відсутність заявлених ризиків. Крім того, надали документи щодо проходження раніше ОСОБА_6 альтернативної невійськової служби, у зв'язку із релігійними переконаннями, а також причетності підозрюваного до Релігійної організації "Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні".
Заслухавши учасників судового процесу, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя встановив наступні обставини.
Так, слідчим відділом Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025170030005354 від 14.04.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
21.08.2025 о 19:55 годині ОСОБА_6 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
22.08.2025 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення на цій стадії кримінального провадження підтверджується як поясненнями останнього під час судового розгляду, який не заперечив факт самовільного залишення ним військової служби. Так і доданими до клопотання матеріалами, а саме: актом службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2024 року за фактом самовільного залишення ОСОБА_6 , району виконання бойового завдання поблизу с. Попасне, Новомосковський район, Дніпропетровської області; довідкою № 367 доповіддю по факту виявлення ознак злочину від 02.11.2024 передбаченого ч.5 ст.407 КК України відносно військовослужбовця ОСОБА_6 ; протоколом затримання ОСОБА_6 , у порядку ст. 208 КПК України від 21.08.2025 року; витягу з наказу № 418; показами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ; повідомленням про підозру ОСОБА_6 .
Розглядаючи питання обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення, слідчий суддя також враховує, що згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук і Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити злочин.
Матеріалами кримінального провадження, зазначеними вище підтверджено факт ймовірності вчинення підозрюваним інкримінованого слідчим кримінального правопорушення, тому, слідчий суддя вважає пред'явлену підозру цілком обґрунтованою на цій стадії кримінального процесу.
З цих підстав, доводи сторони захисту суд не приймає до уваги, які не спростовують вказаних висновків слідчого судді.
Що стосується доводів сторони обвинувачення щодо ризиків неналежної поведінки ОСОБА_6 , слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків (ризиків), а також запобігання спробам, зокрема: переховуватися від органів досудового розслідування або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Відповідно до ч. ч. 1,2,4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх доказів вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
В силу ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його проживання, в тому числі наявність в нього родини й утриманців; репутацію підозрюваного.
В контексті практики Європейського суду з прав людини ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Враховуючи наведені в матеріалах провадження факти та обставини на підтвердження у даному кримінальному провадженні причетності ОСОБА_6 до інкримінованого йому злочину, а також відомості, що характеризують особу підозрюваного, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність реального існування ризиків, заявлених стороною обвинувачення.
Зокрема, ризик переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, є необґрунтованим, спростовується доданими стороною захисту матеріалами, які свідчать про те, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначений 30.07.2017 року Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору.
Згідно військового квитка НОМЕР_2 , з 01.05.2012 р. по 09.11.2013 р. проходив альтернативну невійськову службу.
Як вбачається з відповіді Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА від 01.11.2024 р. за №П-158, оскільки на момент подачі заяви ОСОБА_6 виповнився 31 рік, проходження ним альтернативної (невійськової) служби, не є можливим в силу приписів ст. 15 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Частинами 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
Статтею 9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (п. 54 рішення у справі «Папавасілакіс проти Греції», п. 63 рішення у справі «Дягілєв проти Росії»). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень ст. 9 Конвенції і якою мірою, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (п. 110 рішення у справі «Баятян проти Вірменії», п.74 рішення у справі «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану», п. 59 рішення у справі «Дягілєв проти Росії»).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд також враховує висновок Венеційської комісії, опублікований 18 березня 2025 року за запитом виконувача обов'язків голови Конституційного Суду України щодо альтернативної (невійськової) служби (лист від 4 грудня 2024 року). Цей висновок був наданий у зв'язку з конституційною скаргою щодо обвинувачення в ухиленні від військової служби особою, яка відмовляється від неї з мотивів совісті, будучи членом релігійної організації (Церкви адвентистів сьомого дня), доктрина якої виключає як використання зброї, так і участь у військовій службі без зброї.
Так, було встановлено, що чинне українське законодавство на період мобілізації не передбачає можливості заміни військової служби альтернативною, а право на свободу віросповідання не є абсолютним і може бути обмежене конституційним обов'язком захисту Вітчизни.
Однак, у своєму висновку Венеційська комісія, посилаючись на інформацію Європейського бюро з питань відмови від військової служби з мотивів совісті, констатувала припинення в Україні з початку повномасштабної агресії 24 лютого 2022 року визнання права на відмову від військової служби з мотивів совісті. За наявними даними, в межах поточної мобілізації жодна заява про проходження альтернативної служби не була задоволена.
Враховуючи позицію Венеційської комісії, суд наголошує на важливості забезпечення балансу між конституційним обов'язком захисту держави та правом на свободу совісті та віросповідання. Хоча умови воєнного стану можуть зумовлювати певні обмеження прав і свобод, повне ігнорування права на відмову від військової служби з мотивів совісті, особливо для осіб, чиї релігійні переконання є глибокими та послідовними, може становити порушення міжнародних стандартів у сфері прав людини.
Суд, надаючи оцінку обставинам справи, також бере до уваги міжнародні стандарти у сфері захисту прав людини, зокрема положення статті 9 Європейської конвенції з прав людини (далі - ЄКПЛ) та статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (далі - МПГПП), які гарантують право на свободу думки, совісті та релігії, що включає право на сумлінну відмову від військової служби. Як зазначає Венеційська комісія у своєму висновку, право на сумлінну відмову від військової служби ґрунтується на глибоких релігійних або інших переконаннях, що передбачають тверду, послідовну та щиру відмову від будь-якої участі у війні або носіння зброї. Держави можуть встановлювати певні вимоги щодо обґрунтування щирості таких переконань.
Обмеження цього права, згідно з ЄКПЛ, повинні бути чітко визначені законом, мати легітимну мету та бути суворо обмеженими тим, що є обґрунтовано необхідним для досягнення цієї мети, а також пропорційними до неї. Хоча ЄКПЛ допускає певні відступи від цього права у вузьких межах крайньої необхідності, МПГПП таких відступів не передбачає.
Важливим є те, що як за ЄКПЛ, так і за МПГПП, держави несуть позитивне зобов'язання щодо створення системи альтернативної (невійськової) служби. Така служба має бути відокремлена від військової системи, не мати карального характеру та бути обмеженою розумними часовими рамками. Доступ до альтернативної служби повинен бути недискримінаційним та забезпечуватися справедливими і прозорими механізмами. Венеційська комісія підкреслює, що сама сутність сумлінної відмови від військової служби передбачає неможливість її повного виключення навіть під час війни, хоча держави і мають певну обмежену свободу розсуду, особливо у випадку загальної мобілізації. При цьому, Комісія чітко зазначає, що за жодних обставин особа, яка сумлінно відмовляється від військової служби, не може бути зобов'язана носити або використовувати зброю, навіть для самооборони країни.
Оскільки під час розгляду клопотання не доведено наявності всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України. Під час судового розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_6 вперше притягується до кримінальної відповідальності, проживає за місцем реєстрації. До теперішнього часу являється служителем (дияконом) збору Релігійної організації "Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні", маючи постійний прихід. Тому, доводи клопотання є необгрунтованими, які у відповідності до ч. 2 ст. 194 КПК України, не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 198 КПК України, висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 193-196, 369-372 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання слідчого СВ Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відмовити повністю.
Звільнити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з під варти в залі суду негайно.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Дніпровського апеляційного суду, а особою, яка перебуває під вартою, у той же строк з моменту вручення їй копії ухвали.
Повний текст ухвали складено 27.08.2025 року, її фіксування не застосовувалося у відповідності до ч.4 ст. 107 КПК України.
Слідчий суддя ОСОБА_9