Справа № 202/8143/25
Провадження № 1-кс/202/6080/2025
26 серпня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Індустріального районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна, яке подане у кримінальному провадженні № 12025040000000800 від 20.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 звернувся з клопотанням, в якому просить накласти арешт на автобус «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування.
Клопотання прокурора обґрунтовано тим, що 20.08.2025 о 04 год. 35 хв. водій ОСОБА_4 , керуючи автобусом «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Сергія Колачевського у м. Кривому Розі, в районі будинку № 30 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який перетинав проїзну частину в невстановленому місці. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід загинув на місці.
20.08.2025 року під час огляду місця дорожньо-транспортної пригоди був вилучений автобус «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Постановою слідчого вищевказаний транспортний засіб визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні.
Прокурор зазначає, що з метою запобігання приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження транспортного засобу, який є речовим доказом, чи наявних на ньому слідів правопорушення, проведення судових експертиз, виникла потреба в накладенні на нього арешту відповідно до ст. 170 КПК України.
Прокурор та власник майна у судове засідання 25.08.2025 не з'явилися, повідомлялися про розгляд справи.
Прокурор ОСОБА_3 надав заяву про розгляд клопотання без його участі.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, приходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:
Слідчим суддею установлено, що 20.08.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, за № 12025040000000800.
Згідно з матеріалами клопотання під час огляду місця дорожньо-транспортної пригоди був вилучений автобус «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію серії НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_6 та використовується на міському маршруті № 3.
Постановою слідчого від 20 серпня 2025 року вказаний транспортний засіб визнаний речовим доказом.
За змістом частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (частина 3 статті 170 КПК України).
Так, за приписами статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У частині 1 статті 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу), розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (частина четверта статті 170 КПК України).
Відповідно до частини 11 статті 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
При цьому згідно статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких у тому числі належить арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно з частиною 3 статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Слідчий суддя вважає доведеним, що був вчинений злочин і наявні обґрунтовані підстави вважати, що вилучений транспортний засіб є доказом такого злочину, відповідає критеріям, визначеним статтею 98 КПК України, оскільки міг зберегти на собі його сліди, містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Також слідчий суддя вважає, що відчуження та розпорядження цим транспортним засобом може негативно вплинути на досудове розслідування, оскільки на цей час не проведені всі необхідні слідчі та процесуальні дії.
Оскільки автобус визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та цей час у кримінальному провадженні проводиться досудове розслідування, слідчий суддя вважає, що відчуження чи розпорядження цим майном може ускладнити досудове розслідування.
Водночас слідчий суддя вважає, що заборона користування автобусом, який використовується для міських перевезень, є невиправданою порівняно з потребами досудового розслідування та становитиме надмірний тягар для його власника.
Слідчий суддя звертає увагу, що критерії розумності та співмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом.
При цьому обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Смирнов проти Росії» від 07.06.2007 року зазначено, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, між суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна причина.
Слідчий суддя бере до уваги, що слідчий та прокурор не надали належних даних та доказів щодо неможливості фіксації слідів правопорушення без обмеження права користування майном.
У даному випадку з матеріалів клопотання вбачається, що транспортний засіб використовується у підприємницькій діяльності, а тому позбавлення права користування цим транспортним засобом може унеможливити законну підприємницьку діяльність та завдати збитки.
З урахуванням всіх обставин кримінального провадження, можливості у слідчого здійснити огляд транспортного засобу та зафіксувати наявні механічні пошкодження та технічний стан, у тому числі за участю судового експерта, слідчий суддя вважає, що клопотання в частині заборони користування транспортним засобом задоволенню не підлягає.
Таким чином клопотання прокурора необхідно задовольнити частково, наклавши арешт на автобус «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 шляхом заборони відчуження та розпорядження.
Керуючись ст. 131-132, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя
Клопотання прокурора задовольнити частково.
Накласти арешт на автобус «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_6 та яким керував ОСОБА_4 , шляхом заборони відчуження та розпорядження.
В іншій частині клопотання відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Слідчий суддя ОСОБА_7