27 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 580/10389/24
адміністративне провадження № К/990/32353/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Тацій Л.В., Коваленко Н.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №580/10389/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року (у складі судді Бабич А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2025 року (колегія у складі: головуючого судді Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.), -
Короткий зміст позовних вимог
1. 18 жовтня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови у поновленні ОСОБА_1 та членів його родини на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом забезпечення жилими приміщеннями для постійного проживання у загальному порядку з грудня 1998 року, викладеної у витязі з протоколу житлової комісії Головного центру від 19 квітня 2024 року №4;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) поновити ОСОБА_1 та членів його родини на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом забезпечення жилими приміщеннями для постійного проживання в загальному порядку з грудня 1998 року.
2. Обґрунтовуючи позов, позивач зазначав, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства було відмовлено у поновленні ОСОБА_1 та членів його родини на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом забезпечення жилими приміщеннями для постійного проживання в загальному порядку з грудня 1998 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Ухвалою від 28 жовтня 2024 року Черкаський окружний адміністративний суд позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху у зв'язку з її поданням поза межами строку звернення до суду й без порушення питання про його поновлення.
4. В межах наданого судом строку представником позивача - адвокатом Семенюк О.Г. подано заяву, у якій остання стверджувала, що ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду й подав позов в межах шестимісячного строку, просила відкрити провадження у справі.
5. Ухвалою від 12 листопада 2024 року Черкаський окружний адміністративний суд повернув адміністративний позов на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
6. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з пропуском місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України, та не навів поважних та підтверджених документально підстав для поновлення такого пропущеного строку, як наслідок, не усунув недоліків позовної заяви, яку було залишено без руху.
7. При цьому згаданим судом зазначено, що з позовом у цій справі позивач звернувся до суду засобами поштового зв'язку 18 жовтня 2024 року, у той час як право на таке звернення у нього виникло з моменту отримання витягу з протоколу №7 спільного рішення командування та житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30 жовтня 2020 року. Ознайомлення ж позивача з витягом з протоколу №4 спільного рішення командування та житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19 квітня 2024 року, прийнятого за наслідками розгляду повторного рапорту позивача, не змінює момент, з якого останній повинен був дізнатись про порушення своїх прав, оскільки аналогічні відмови ОСОБА_1 отримував і в 2020 році, і в 2021 році, що свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у спірному випадку.
8. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 червня 2025 року погодився із судом першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду, однак змінив ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у мотивувальній її частині, зазначивши, що у спірних правовідносинах строк звернення до суду має обраховуватись за нормами абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України, тобто для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи у таких відносинах встановлюється шестимісячний, а не місячний строк.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх обґрунтування
9. Не погодившись із такими судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача - адвокат Семенюк О.Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2025 року.
10. Як на підставу для касаційного оскарження судових рішень вказує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, помилковість висновків судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, установленого статтею 122 КАС України, й відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми процесуального права у подібних правовідносинах, що пов'язані з оскарженням відмови про поновлення на квартирному обліку військовослужбовців при подачі рапортів різного змісту з різними додатковими документами саме в контексті моменту початку перебігу строку звернення до суду у такому випадку.
По суті стверджує про дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, який, на її переконання, потрібно рахувати із моменту отримання відмови у поновленні ОСОБА_1 та членів його родини на квартирному обліку, викладеної у витязі з протоколу житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19 квітня 2024 року №4, яка і є предметом оскарження. Тобто вважає, що під час вирішення питання щодо пропуску строку звернення до суду суди помилково встановили момент, пов'язаний з початком обчислення такого строку.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
11. 30 липня 2025 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.
12. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 липня 2025 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Стеценка С.Г., суддів: Гриціва М.І., Коваленко Н.В.
13. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за означеною касаційною скаргою.
14. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
15. У зв'язку із відпусткою судді Гриціва М.І., що унеможливлює його участь у розгляді справи, на підставі розпорядження в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 серпня 2025 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Коваленко Н.В., Тацій Л.В.
16. Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить з наступного.
18. Так, частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
19. Проте процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
20. За змістом частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
21. При цьому строк звернення до адміністративного суду - це строк, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
22. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
23. За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або могла/повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
24. Вжите у статті 122 КАС України твердження «повинна була дізнатися» слід розуміти як презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
25. Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
26. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року у справі №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
27. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
28. Верховний Суд у своїй постанові від 08 вересня 2022 року по справі №990/84/22 вказав на те, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але він цього не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
29. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
30. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
31. Так, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
32. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
33. Підсумовуючи, слід зазначити, що поважними причинами, які зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються лише обставини, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволили вчасно реалізувати право на судовий захист.
34. Також й відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
35. У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (частина перша статті 123 КАС України).
36. Частиною другою статті 123 КАС України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
37. В той же час пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України також установлено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
38. У цьому випадку спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу реалізації військовослужбовцем соціальних гарантій забезпечення жилим приміщенням, тому строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, як правильно зазначив апеляційний суд, становить шість місяців, який слід обчислювати з дня, коли позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів.
39. Аналогічна правова позиція, яку правильно застосував апеляційний суд, викладена у постанові Верховного Суду 19 жовтня 2023 року у справі №120/8008/22, предметом розгляду у якій були подібні цій справі правовідносини і доводи касаційної скарги цього не спростовують.
40. У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом забезпечення жилими приміщеннями для постійного проживання у загальному порядку з 2010 року (протокол №8 спільного рішення командування та житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) від 01 жовтня 2010 року).
41. Не погоджуючись із датою поновлення на квартирному обліку, вважаючи, що має перебувати на такому обліку з 1998 року, ОСОБА_1 у серпні 2020 року звернувся до відповідача із зверненням (від 05 серпня 2020 року вх. №С-120) щодо поновлення його в загальній черзі на отримання постійного житла з 1998 року.
42. Спільним рішенням командування та житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (протокол №7 від 30 жовтня 2020 року) житлова комісія прийшла до висновку про відсутність правових підстав щодо поновлення ОСОБА_1 на квартирному обліку до 2010 року.
43. У грудні 2020 року позивач повторно звернувся до відповідача із зверненням (від 03 грудня 2020 року вх. №С-181) щодо перегляду дати зарахування його на квартирний облік.
44. Спільним рішенням командування та житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (протокол №2 від 25 лютого 2021 року) житлова комісія знову прийшла до висновку про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на квартирному обліку до 2010 року.
45. Оскаржуваним у цій справі рішенням (протокол від 19 квітня 2024 року №4) черговий рапорт позивача щодо зміни дати перебування його на квартирному обліку з 2010 року на 1998 рік, зареєстрований 24 січня 2024 року, залишено без розгляду з підстав ненадання позивачем та відсутністю у житлової комісії відомостей про перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку до 2010 року.
46. Таким чином, як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано позивачем, ОСОБА_1 ще в 2020 році був обізнаний про відмову у перегляді дати перебування його на квартирному обліку. До того ж, зі змісту позовної заяви та власне апеляційної й касаційної скарг можна зрозуміти, що позивач не заперечує свою обізнаність про порушення його прав стосовно перебування на квартирному обліку щонайменше із 2020 року.
47. Разом з тим, як вже зазначалося, до суду із цією позовною заявою позивач звернувся лише 18 жовтня 2024 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.
48. Так, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивач вважав шестимісячний строк для звернення до суду не пропущеним, оскільки, на його переконання, такий строк необхідно рахувати із моменту отримання відмови у поновленні ОСОБА_1 та членів його родини на квартирному обліку, викладеної у витязі з протоколу житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19 квітня 2024 року №4, яка є предметом оскарження. Однак, колегія суддів вважає помилковими такі твердження позивача, оскільки в даному випадку отримання позивачем рішення про залишення чергового рапорту ОСОБА_1 з означеного питання без розгляду, оформленого протоколом від 19 квітня 2024 року №4, не змінює моменту, з якого позивач дізнався про порушення свого права щодо перебування на квартирному обліку з 2010 року, а не із 1998 року, з якого, як вважає позивач, він має перебувати на такому обліку.
49. У матеріалах позовної заяви відсутні посилання на підтверджені належними доказами конкретні, реальні, непереборні і об'єктивно нездоланні фактори та причини, які б свідчили про наявність обставин, що дійсно завадили позивачу вчасно звернутися до суду у встановлений процесуальним законом строк та/або обмежували доступ до правової допомоги.
50. Виходячи із встановленої судами попередніх інстанцій сукупності обставин та враховуючи наведені вище процесуальні норми, Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач не виконав вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху щодо наведення поважних підстав для поновлення строку звернення із таким позовом до адміністративного суду, а тому Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 листопада 2024 року обґрунтовано повернув позовну заяву з підстав, передбачених частиною четвертою статті 169, частиною другою статті 123 КАС України.
51. Разом з тим, доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при ухваленні вказаних судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги позивача відсутні.
52. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко Л.В. Тацій Н.В. Коваленко