27 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21782/24 пров. № А/857/23394/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року, головуючий суддя - Морська Г.М., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2020 року по день фактичного розрахунку по 23.09.2024 року; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2020 року по день фактичного розрахунку по 23.09.2024 року, але не більш як за шість місяців.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Наказом начальника від 29.07.2020 року №211-ОС ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку. Проте, на день звільнення з військової служби році позивач не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме, йому не була виплачена індексація грошового забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 року по справі №380/29625/23, відповідача зобов'язано нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення. На виконання вказаного рішення відповідач 11.04.2024 року нарахував позивачу індексацію у розмірі 86599,92 грн. Оскільки відповідачем не було проведено повного розрахунку при звільненні позивача, чим порушені вимоги статті 116 КЗпП України, то, як стверджує позивач, зважаючи на приписи статті 117 КЗпП, існують підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року адміністративний позов задоволено; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 97463 (дев'яності сім тисяч чотириста шістдесят три) грн 55 коп.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 , оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки згідно з частиною 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Зазначає, що проходження служби військовослужбовцями врегульовано спеціальним законодавством, тому норми КЗпП України на них не поширюється, зокрема, вимоги ст. 117 КЗпП України не можуть поширюватись на правовідносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби.
Згідно з Витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.07.2020 року № 211-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2020 року.
Відповідно до архівних відомостях особистих карток грошового забезпечення за 2015- 2020 роки ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні:
- у спірний період з січня 2015 року по 06.06.2017 року - в ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 );
- з 07.06.2017 року по 08.07.2019 року (включно) - в НОМЕР_2 прикордонному загоні ДПС України (військова частина НОМЕР_3 );
- 09.07.2019 року по 01.08.2020 року - у військовій частині НОМЕР_1 , що відповідачами не заперечується.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 року у справі № 380/29625/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2024 року, позов задоволено:
- визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.12.2015 року по 06.06.2017 року без урахування базового місяця січня 2008 року;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.12.2015 року по 06.06.2017 року із урахуванням січня 2008 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 з врахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;
- визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 07.06.2017 року по 28.02.2018 року без урахування базового місяця січня 2008 року;
- зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 07.06.2017 року по 28.02.2018 року із урахуванням січня 2008 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 з врахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;
- визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати індексації - різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.03.2018 року по 08.07.2019 року (включно);
- зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 року по 08.07.2019 року (включно) у розмірі 4463,15 грн на місяць з врахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 09.07.2019 року по 01.08.2020 року (включно);
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 09.07.2019 року по 01.08.2020 (включно) у розмірі 4463,15 грн на місяць з врахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
На виконання вказаного рішення позивачу 24.09.2024 року виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 86599,92 грн.
Вважаючи, що стаття 117 КЗпП України покладає на відповідача обов'язок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду про стягнення суми затримки.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача необхідно стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців у розмірі 97463,55 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 року у справі №816/1640/17).
Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд першої інстанції застосував принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16, від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19.
В свою чергу, законодавство покладає обов'язок на суб'єкта виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим суд зазначає, що відповідач дійсно здійснив бездіяльність в частині непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналізуючи вищевикладене та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач провів фактичний, остаточний розрахунок з позивачем поза межами строку, визначеного ст. 116 КЗпП України.
Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Відповідно до статті 117 КЗпП України, (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року №2352-IX (далі - Закон № 2352-IX ), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, відповідач повинен був виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки звернення до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України) обмежене строком, який, з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у ч. 5 ст. 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
Після фактичного розрахунку за зобов'язаннями позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення на підставі ст. 117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця, відколи відбувся фактичний розрахунок за кожною з означених складових грошового забезпечення.
Матерілами справи підвтерджено, що між сторонами існував спір щодо виплати належних працівникові сум при звільненні, який вирішено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 року у справі № 380/29625/23.
Індексація грошового забезпечення виплачена позивачу 24.09.2024 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Колегія суддів зазначає, що позивач звернувся з позовом щодо не нарахування та не виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 23 жовтня 2024 року, тобто у встановлений законом строк.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, підлягає стягненню з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців у розмірі 97463,55 грн.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі №380/21782/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич