20 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4840/22 пров. № А/857/26695/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довга О.І.
Запотічний І.І.
секретаря судового засідання Юник А.А.
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тячівської окружної прокуратури на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гаврилко С.Є), постановлену у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород 02 червня 2025 року о 14 год. 44 хв., повний текст складено 04 червня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 260/4840/22 за адміністративним позовом Керівника Тячівської окружної прокуратури до Рахівського міського комунального підприємства «Рахівкомунсервіс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Рахівська міська рада про зобов'язання вчинити дії,
11 листопада 2022 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся Керівник Тячівської окружної прокуратури (90500, Закарпатська область, м. Тячів, вул. Незалежності, 27) в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Болгарська, 2, код ЄДРПОУ 38629032) до Рахівського міського комунального підприємства «Рахівкомунсервіс» (90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Шевченка, 43, код ЄДРПОУ 32240467), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Рахівська міська рада Закарпатської області (90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Миру, буд. 34, код ЄДРПОУ 04053878), яким просить суд: "1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; 2. Зобов'язати Рахівське міське комунальне підприємство «Рахівкомунсервіс» привести у стан готовності захисну споруду - протирадіаційне укриття № 26603, яке розташоване за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 64, м. Рахів Рахівського району Закарпатської області, з метою використання її за призначенням у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 № 579.
09 квітня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі. Клопотання мотивоване тим, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (далі-ДСНС) та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов'язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача. Оскільки прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача то відповідач вважає, що існують підстави для закриття провадження у справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року задоволено клопотання представника Рахівського міського комунального підприємства «Рахівкомунсервіс» про закриття провадження в даній справі задовольнити частково та позовну заяву залишено без розгляду.
Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що оскільки законодавством передбачено право ДСНС, як суб'єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування (пункт 48 Кодексу цивільного захисту) та не передбачає повноважень ГУ ДСНС в Закарпатській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача, а відтак, прокурором у цій позовній заяві визначено орган, в особі якої він звернувся до суду з цим позовом, який не має права на звернення до суду з ним, а відтак такий позов не може бути заявлено і самим прокурором. Наведене свідчить про відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, оскільки у вказаних прокурором органів відсутні можливості нездійснення чи неналежне здійснення захисту таких інтересів у спосіб, визначений прокурором (подання позовної заяви із заявленими позовними вимогами).
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції Тячівська окружна прокуратура подала апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що покликання суду першої інстанції на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2025 у справ №260/4199/22, не є правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що формує судову практику. Вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції ухвалена при неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема ст.23 Закону України «Про прокуратуру», та з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 9,53,54,169, 240, 242 КАС України. Також не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.05.2019 у справі №820/4717/16, де зазначено про право прокурора на звернення до суду в інтересах держави в особі органів ДНСН.
На адресу суду апеляційної інстанції Рахівським міським комунальним підприємством «Рахівкомунсервіс» подано відзив, в якому зазначено про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та безпідставність вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник прокуратури апеляційну скаргу підтримав, інші учасники процесу повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлення про розгляд справи, що у відповідності до вимог ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, прокурором подано позов в зв'язку з неналежним виконанням Головним управлінням ДСНС України в Закарпатській області своїх повноважень, водночас щодо подання позову з вимогами про зобов'язання вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту.
Проте, судом першої інстанції встановлено, що ці органи державної влади не мають повноважень на подання позову з таким предметом, у зв'язку з чим заявляти такий позов не має повноважень і прокурор.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Згідно із статтею 53 частинами 3-5 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.
Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Статтею 2 частиною 1 пунктом 2 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із статтею 23 частиною 3 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз положень статті 23 частини 3 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Однак у кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду.
Представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб'єкта виконання владних управлінських функцій, а спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб'єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній.
Враховуючи викладене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, від 13.05.2021 у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
У справі, що розглядається, керівник Тячівська окружної прокуратури Закарпатської області звернувся до окружного адміністративного суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Закарпатській області, який є територіальним органом ДСНС, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки.
З матеріалів справи убачається, що звернення Тячівська окружної прокуратури Закарпатської області до суду з цим позовом обґрунтовано бездіяльністю ГУ ДСНС у Закарпатської області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов'язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання.
У позовній заяві прокурор зазначив, що ГУ ДСНС у Закарпатської області, як спеціально уповноважений державою орган, який мав би бути позивачем у цій справі, знаючи що протягом 2020-2022 років ігнорування балансоутримувачем вимог щодо приведення сховища № 26603 у відповідність до вимог щодо готовності, відповідних заходів не вживає, тобто не виконує своїх функцій та, відповідно, не здійснює захисту інтересів держави, а тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах ГУ ДСНС у Закарпатській області як позивача у цій справі, щоб інтереси держави, які полягають у забезпеченні належного цивільного захисту населення в умовах воєнного стану, не залишилися незахищеними.
У контексті наведеного першочергового значення набуває питання, чи наділено ГУ ДСНС у Закарпатській області належним обсягом компетенції, що дозволяє йому набути статус позивача у цій справі.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Таким чином, участь органів державної влади в судовому процесі пов'язана саме з їх компетенцією у здійсненні їх повноважень.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів державної влади, що не входять до системи центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування регулюються Кодексом цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI (у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом).
Статтею 17-1 Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) (пункт 1 Положення про Державну службу з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052, у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом), який здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 цього ж Положення, частина 3 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно з частиною першою статті 18 Кодексу цивільного захисту України до повноважень інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту належить, серед іншого організація здійснення заходів щодо створення, утримання та використання фонду захисних споруд цивільного захисту суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління.
Частиною першою статті 19 Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій у сфері цивільного захисту, до яких, крім іншого, віднесено здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту.
Частиною першою статті 19 Кодексу цивільного захисту України визначені також повноваження органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту до яких, крім іншого, віднесено: організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту.
До завдань і обов'язків суб'єктів господарювання у сфері цивільного захисту частиною першою статті 20 Кодексу цивільного захисту України віднесено, зокрема: забезпечення виконання заходів у сфері цивільного захисту на об'єктах суб'єкта господарювання; забезпечення дотримання вимог законодавства щодо створення, зберігання, утримання, використання та реконструкції захисних споруд цивільного захисту; здійснення обліку захисних споруд цивільного захисту, які перебувають на балансі (утриманні).
Отже Кодексом цивільного захисту України передбачено функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, яка, за визначенням Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 № 11, є сукупністю органів управління, сил і засобів центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організацій, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.
Відповідно до частини 8 статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб'єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями (стаття 32 частина 15 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно із пунктом 3 «Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі - «Порядок №138»), балансоутримувач захисної споруди - власник захисної споруди або юридична особа, яка утримує її на балансі.
Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку №138).
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями (пункт 12 Порядку № 138).
Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту затверджені наказом МВС України від 9 липня 2018 року № 579 (далі по тексту - Наказ №579).
Споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни (п. 1 розділу ІІ Наказу №579). Споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення (далі - обладнання споруд фонду захисних споруд) мають утримуватися в належному технічному стані. Утримання та експлуатація обладнання споруд фонду захисних споруд здійснюються згідно з вимогами і рекомендаціями, визначеними технічною документацією на них, а також відповідними нормами і правилами (пункт 7 розділу ІІ Наказу №579).
Пунктом 1 «Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій», затвердженого постановою КМ України від 16 грудня 2015 року №1052 (далі - «Положення №1052») встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Згідно із пунктом 3 Положення №1052 основними завданнями ДСНС є: 1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; 2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.
Відповідно до пункту 4 Положення №1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює заходи щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечує разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням; здійснює заходи щодо впровадження інженерно-технічних заходів цивільного захисту, готує пропозиції щодо віднесення населених пунктів та об'єктів національної економіки до груп (категорій) із цивільного захисту; організовує і здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання; складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров'ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту; застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» від 21 квітня 2021 року №2228-IX із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».
Одночасно, вказаним Законом Кодекс цивільного захисту України доповнено статтею 17-1 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», згідно із пунктами 16, 48, 51 якої такий суб'єкт владних повноважень: реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд; звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей; перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що законодавством передбачено право ДСНС, як суб'єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування (пункт 48 Кодексу цивільного захисту). Водночас, на підставі аналізу зазначених норм законодавства суд звертає увагу, що Кодекс цивільного захисту населення України не передбачає повноважень ГУ ДСНС в Закарпатській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача. А відтак, прокурором у цій позовній заяві визначено орган, в особі якої він звернувся до суду з цим позовом, який не має права на звернення до суду з ним.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 03 березня 2025 року, що ухвалена у справі №260/4199/22 та до розгляду якої судом першої інстанції було зупинено провадження у даній справі.
Так, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що суб'єкти, щодо яких прокурором стверджується неналежне здійснення захисту інтересів держави (Головне управління ДСНС в Закарпатській області), не мають повноважень заявляти позов, який подано прокурором. Відповідно, такий позов не може бути заявлено і самим прокурором, а відтак наведене свідчить про відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, оскільки у вказаних прокурором органів відсутні можливості нездійснення чи неналежне здійснення захисту таких інтересів у спосіб, визначений прокурором (подання позовної заяви із заявленими позовними вимогами), що має наслідком, як це слушно констатував суд першої інстанції, в силу приписів статті 169 КАС України повернення позовної заяви позивачеві.
Водночас, оскільки такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження, а, як це слушно зауважив суд першої інстанції, якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (положення статті 240 КАС України), що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у справах, провадження у яких відкрито за відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у постановах від 16.03.2021 у справі №815/1483/18, від 12.08.2021 у справі №815/1486/18, від 13.04.2022 у справі №815/1484/18, від 12.05.2022 у справі №815/1476/18.
Згідно із статтею 240 частиною 1 пунктом 1 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Оскільки вище приведеними нормами Кодексу цивільного захисту населення України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» ГУ ДСНС не наділене повноваженнями на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача, що тягне за собою відсутність цього ж права у прокуратури, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність залишення цього позову без розгляду.
Апеляційний суд відхиляє покликання апелянта на те, застосований судом першої інстанції правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2025 у справ №260/4199/22, не є правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що формує судову практику, та вважає, що в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України щодо вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже зауважує, що спірні правовідносини у даній справі і правовідносини у справі №260/4199/22 є подібні, а відтак на переконання суду апеляційної інстанції висновки Верховного Суду є релевантні та правильно застосовані. Водночас, апелянтом не наведено відмінний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у подібних правовідносинах, та який підлягав, проте не був застосований у даній справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
За таких обставин, з врахуванням статті 320 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції, правильно встановлено обставини справи та додержано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Тячівської окружної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі № 260/4840/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 27.08.25