26 серпня 2025 рокуСправа № 460/5232/25 пров. № А/857/20786/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року (суддя Максимчук О.О., м.Рівне), -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУПФ) в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ про відмову у призначенні пенсії від 13.01.2025 №172650004459 (далі - Рішення).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ). Зобов'язано ГУПФ повторно розглянути заяву позивача від 18.12.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ.
Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
У доводах апеляційної скарги позивач вказує, що ГУПФ є неналежним відповідачем, оскільки позивач перебуває на обліку та проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, також зазначає, що позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні добровільного гарантованого відселення на 01.01.1993 - не менше 3 років.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи дають підстави для висновку, що позивач станом на 01.01.1993 проживала у зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років, що є підставою для зменшення пенсійного віку позивачу, передбаченого положеннями статті 55 Закону №796-ХІІ.
Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням (Категорія 3) від 10.12.2020 серії НОМЕР_1 , виданим позивачу (повторно) Рівненською обласною державною адміністрацією (далі - Посвідчення).
Відповідно до довідки Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 24.11.2021 №9840 (далі -Довідка) позивач проживала та була зареєстрована в селі Глинне Рокитнівського району Рівненської області в період з 04.12.1987 по 12.03.1993, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
18.12.2024 позивач звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах.
На підставі вказаної заяви позивача Сарненським об'єднаним управлінням ПФУ 24.12.2024 прийнято рішення №172650004459 про призначення пенсії позивачу (далі - Рішення-1).
Однак, згодом Рішення-1 було переглянуто з урахуванням принципу екстериторіальності відповідачем, за результатами чого ГУПФ прийнято Рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання, оскільки станом на 01.01.1993 заявниця проживала та відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення - 2 роки 4 місяці, що не дає права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 цього Закону. В період з 01.09.1985 по 15.07.1987 відповідно до диплому від 15.07.1987 №257123 навчалась Рівненському середньому кооперативному профучилищі, місце знаходження якого не відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю. Відповідно до довідки від 25.08.2021 №286 (далі - Довідка-1) вказано про період роботи з 04.01.1990 по 31.12.1992 в чистій зоні. Страховий стаж особи становить 33 роки 10 місяців 27 днів.
Не погоджуючись з Рішенням, позивач звернулась до суду з позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом № 796-ХІІ.
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у наступному вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З наведених положень Закону вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії станом на 01.01.1993 не менше 3 роки, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років з моменту аварії до 01.01.1993.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.
Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Положення Закону №796-ХІІ за дотримання умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше ніж на 6 років.
Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» село Глинне Рокитнівського району Рівненської області області було віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі-Порядок №22-1), передбачено, що при призначенні (перерахунку) пенсії за віком надаються, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи, та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування.
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23 підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17, від 17 червня 2020 року у справі №572/456/17 та від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/24.
Крім того, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 2 жовтня 2024 року у справі №500/551/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Також, Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року справі №572/456/17, вказав, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіоактивного забруднення, наголосив, що під час розгляду справи щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ потрібно перевірити, чи постійно проживав або постійно працював позивач у зоні гарантованого добровільного відселення.
Отже, наявність лише посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території протягом 3 років станом на 01.01.1993.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з Довідкою, позивач з 04.12.1987 по 12.03.1993 постійно проживала на території радіоактивного забруднення.
Посилання відповідача на дані Довідки-1 щодо працевлаштування у спірний період у чистій зоні (колгосп «Перемога» с. Качали, Бородянського р-ну, Київської області), однак спростовуються даними трудової книжки серії НОМЕР_2 , відповідно до записів №№5,6 якої позивач у період з 21.06.1990 по 21.06.1993 перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відповідно до пункту 4.2 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається, для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУПФ, Рішенням якого позивачу відмовлено в перерахунку пенсії.
Отже, дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії, яким у цьому випадку є ГУПФ.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 7 травня 2024 року у справі №460/38580/22 та 24 травня 2024 року у справі №460/17257/23 в частині розглядуваного питання.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич