26 серпня 2025 рокуСправа № 380/15543/24 пров. № А/857/20908/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року (суддя Коморний О.І., м.Львів),-
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУПФ) та Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області (далі - ГУПФ-1), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУПФ-1 про відмову у призначення пенсії від 07.06.2024 №134650018524 (далі - Рішення);
- зобов'язати ГУПФ призначити та нарахувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 31.05.2024 (часу подачі заяви) зарахувавши в пільговий страховий стаж період роботи з 22.08.1992 по 01.03.1994 роботи на посаді медичної сестри в туберкульозному відділенні Комунального некомерційного підприємства «Рава-Руська районна лікарня» (далі - Відділення, Лікарня, КНП відповідно) та з 01.03.1994 по 04.07.2016 року роботи на посаді палатної медичної сестри у Відділенні Лікарні відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення. Зобов'язано ГУПФ-1 зарахувати до пільгового стажу роботи позивача період її трудової діяльності у Лікарні з 22.08.1992 по 03.01.2016, повторно розглянути заяву від 31.05.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та прийняти рішення з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржило ГУПФ-1, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В доводах апеляційної скарги вказує про відсутність у позивача необхідного пільгового стажу визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, у зв'язку з чим відповідачем було прийнято спірне Рішення.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ГУПФ-1 противно не зараховано періоди роботи позивача з 22.08.1992 по 03.01.2016 як медичної сестри Відділення у Лікарні у пільговому обчисленні.
Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 31.05.2024 позивач звернулась до ГУПФ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУПФ-1.
Рішенням позивачу відмовлено у призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу. Зазначено, що страховий стаж особи 35 років 0 місяців 20 днів (зараховано всі періоди). Пільговий стаж особи за Списком № 2 становить 7 років 4 місяці 20 днів. До пільгового стажу не зараховано: період роботи з 22.08.1992 по 04.07.2016 відповідно до Довідки від 17.05.2024 №53 (далі - Довідка), оскільки відповідно до акту зустрічної перевірки від 17.05.2024 № 1300-6004-1/6127 наявного в ЕПС, наказ по Лікарні "Про перелік робочих місць, професій, посад з пільговим пенсійним забезпеченням" від 01.02.1997 № 20-а, від 27.08.2002 № 51 та від 27.08.2007 № 112 про проведення атестацій робочих місць відсутні. Також зазначено, що у висновку від 02.08.2011 №2864 № 14/07-7842 про експертизу правильності застосування Списків № 1,2 та якості проведення атестації робочих місць за умовами праці вказано, що за результатами атестації робочих місць видано наказ № 135, який відсутній в наявних документах ЕПС, та згідно якого атестувалось лише два відділення по Списку №2, а саме "Поліклінічне відділення Фтизіатричний кабінет" та стаціонар "Фтизіатричного відділення". В записах під номером 4-5 трудової книжки заявниця 01.03.1994 переведена в туберкульозне відділення та 04.01.2016 переведена до стаціонару паліативного відділення, інших переведень до відділень не значиться.
Позивач, вважаючи протиправною відмову ГУПФ-1, звернулась до суду із позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 40 Закону №1058-IV, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі-Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відтак, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.
Копія трудової книжки позивача від 10.02.1989 серії НОМЕР_1 містить наступні записи про роботу останньої у спірні періоди: запис №3 від 21.05.1992 - переведено процедурною медсестрою Відділення відповідно до наказу від 25.05.1992 №60, запис №4 від 01.03.1994 - переведено на посаду палатної медсестри Відділення відповідно до наказу від 01.03.1994 №36; запис №5 від 04.01.2016 - у зв'язку з реорганізацією Відділення у відділення паліативної допомоги переведена на посаду сестри медичної стаціонару палатної відділення паліативної допомоги відповідно до наказу від 04.01.2016 №1-к.
Згідно з довідкою від 13.05.2022 №21, виданою КНП позивачка дійсно працювала в КНП з 13.12.1988 по 04.01.2016, що дає їй право відповідно до статті 60 Закону №1788-XII зарахувати стаж роботи у подвійному розмірі.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач у спірний період з 01.01.2004 працювала на посадах процедурної медсестри та палатної медсестри в туберкульозному відділенні та сестри медичної стаціонару палатної відділення паліативної допомоги в КНП.
Втім, такий період роботи позивачки не враховано у подвійному розмірі.
З даного приводу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
01.01.2004 набрав чинності Закон №1058-IV. Цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом №1788-XII.
Положеннями статті 60 Закону №1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» визначено, що протитуберкульозні заклади це лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
У відповідності до «Переліку туберкульозних закладів», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 16.07.2009 № 514, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.09.2009 за № 842/16858 до переліку туберкульозних закладів належить, зокрема, туберкульозне відділення.
В наказі Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» від 19.07.1995 року № 133 туберкульоз віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Прикінцевими положеннями Закону №1058-IV визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 №625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 №16918/02-20 заклади охорони здоров'я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Нормами пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV передбачено, що положення Закону України №1788-ХІІ застосовуються у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Таким чином, Закон України №1058-IV не передбачає обмежень щодо застосування статті 60 Закону України №1788-ХІІ під час обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону України №1788-ХІІ є чинною на теперішній час. Положення статті 24 Закону України №1058-IV також не скасовують та не зупиняють дію статті 60 Закону №1788-ХІІ.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верхового Суду від 4 грудня 2019 у справі №689/872/17 та від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17, від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, де суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій та зобов'язав відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.01.2004, тобто після дати набрання чинності Законом №1058-IV.
Вказана правова позиція також підтримана Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22.
З урахуванням наведеного, відповідно до приписів статті 60 Закону №1788-ХІІ та пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, вказані періоди роботи позивачки у інфекційному закладі охорони здоров'я підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним Рішення ГУПФ-1, яким відмовлено у призначенні пенсії позивачу та зарахуванні до пільгового стажу роботи позивача період її трудової діяльності у Лікарні з 22.08.1992 по 03.01.2016 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич