26 серпня 2025 рокуСправа № 260/1195/25 пров. № А/857/20695/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2025 року (суддя Дору Ю.Ю., м.Ужгород),-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУПФ) та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ-1) в якому просив:
визнати протиправними дії ГУПФ-1 щодо не зарахування позивачу в повному обсязі до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) - періоди його роботи на посаді монтера по поточному утриманню колії (далі - Посада) з 01.08.2002 по 27.07.2023 в Акціонерному товаристві «Українська Залізниця» (далі - АТ) та до загального стажу - період роботи з 10.06.1994 по 31.12.2001, набутого на території Чеської Республіки;
скасувати рішення ГУПФ-1 про відмову у призначенні пенсії від 01.10.2024 №071850005801 (далі - Рішення);
зобов'язати ГУПФ-1 зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ періоди його роботи на Посаді з 01.08.2002 по 27.07.2023 в АТ, до загального стажу - періоди роботи з 10.06.1994 по 31.12.2001, набутого на території Чеської Республіки, та призначити позивачу з 23.09.2024 пенсію за вислугу років згідно пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 4 червня 2019 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги вказує, що з 5 червня 2019 року положення пункту «а» статті 55 Закону № 1788-XII діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а саме: «право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 26 років 06 місяців (станом на 10.10.2017), з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі».
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки загальний страховий стаж позивача складає понад 25 років та спеціальний стаж становить понад 12 років і шість місяців, необхідно зобов'язати ГУПФ-1 призначити з 23.09.2024 позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що у період з 01.08.2002 по 27.07.2023 безперервно працював монтером колії магістральної залізниці і був занятим на поточному утриманні, ремонті колії і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом потягів і безпосередньо забезпечував організацію перевезень і безпеку руху на залізничному транспорті з повним робочим днем і щоденним виходом на роботу, стаж роботи на яких склав 20 років 7 місяців 24 дні.
23.09.2024 позивач звернувся до ГУПФ із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
До заяви було подано наступні документи трудові книжки від 08.12.1983 серії НОМЕР_1 (далі - Трудова книжка) та серії НОМЕР_2 , довідка про підтвердження спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років від 26.07.2023 №31/К (далі - Довідка), формуляр CZ/UA 205 від 24.05.2023 року про підтвердження страхового стажу, набутого на території Чеської Республіки.
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто ГУПФ-1, яким прийнято Рішення 01.10.2024. Згідно вказаного рішення страховий стаж позивача склав 29 років 10 місяців, спеціальний стаж за вислугу років - відсутній. Згідно з розрахунком стажу наданого до Рішення, до загального стажу роботи позивача не зараховано період роботи з 10.06.1994 по 31.12.2001 набутого на території Чеської Республіки та до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ, не зараховано періоди роботи позивача на Посаді з 01.08.2002 по 27.07.2023 в АТ. Внаслідок чого, ГУПФ-1 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю станом на 11.10.2017 26 років 6 місяців стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, посилаючись на положення пункту 2-1 та 16 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Вважаючи такі дії ГУПФ-1 протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом №1788-XII та Законом № 1058-ІV.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У справі, що розглядається, спірними є питання зарахування до загального стажу роботи позивача періоду роботи з 10.06.1994 по 31.12.2001 набутого на території Чеської Республіки та до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ, періоду роботи позивача на Посаді з 01.08.2002 по 27.07.2023 в АТ.
Так, згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон №1788-ХІІ.
Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.
Згідно з записами Трудової книжки у період з 01.08.2002 по 27.07.2023 позивач працював на Посаді в АТ.
Також, на підставі наказу ГУПФ від 11.10.2024 №1421 про направлення на проведення перевірки від 30.10.2024, головним спеціалістом відділу контрольно-перевірочної роботи №1 Управління контрольно-перевірочної роботи Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області проведено перевірку Довідки.
За результатами зазначеної перевірки, в Акті перевірки достовірності документів, поданих для оформлення пенсії від 21.10.2024 № 0700-1001-1/5478 зазначено, що Довідка відповідає первинним документам наданим до перевірки.
Відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не може бути позбавлений свого права щодо включення спірних періодів в страховий стаж при призначення йому пенсії за вислугу років, у зв'язку з неможливістю пенсійного органу встановити відповідний стаж за наявності оригіналів трудової книжки, яка є основним документом необхідним для його підтвердження.
Стосовно доводів відповідача про не зарахування до загального стажу періоду роботи позивача з 10.06.1994 по 31.12.2001 на території Чеської Республіки, апеляційний суд зазначає наступне.
Статтею 241 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 6 статті 114 Закону №1058-IV передбачено, що під час визначення права на пенсію відповідно до частин другої - четвертої цієї статті періоди роботи в інших державах на роботах (посадах), які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах і за вислугу років, зараховуються до відповідного стажу за умови, що зарахування таких періодів передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відносини у сфері пенсійного забезпечення між Україною та Чеською Республікою регулюються Договором між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 04.07.2001, який набув чинності з 01.04.2003 (далі - Договір) та Адміністративною угодою про застосування Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення, згідно вимог яких зарахування страхового стажу здійснюється за умови підтвердження його компетентними органами іншої країни, шляхом надсилання відповідних запитів та листів органами Пенсійного фонду України.
Статтею 14 Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення, ратифікованою Україною 22.11.2002, визначено, що якщо згідно з правовими нормами однієї Договірної Сторони виникнення, тривання або поновлення права на пенсію залежить від наявності або набуття певного страхового стажу, Уповноважений орган в необхідному обсязі має прийняти до уваги наявність та подібний страховий стаж, який особа набула згідно з правовими нормами іншої Договірної Сторони, за умови, що періоди страхування не збігаються в часі.
Відповідно до статті 15 означеного Договору якщо право на надання пенсії згідно з правовими нормами однієї Договірної Сторони виникає лише на основі зарахування страхового стажу, набутого згідно з правовими нормами іншої Договірної Сторони, то Уповноважений орган першої Договірної Сторони: визначає розмір пенсії, яка підлягає виплаті, із урахуванням усіх періодів страхування таким чином, якби весь страховий стаж був набутий виключно згідно з власними правовими нормами.
Окрім цього, 14-17 квітня 2008 року в Пенсійному фонді України відбулися переговори експертів Чеського управління соціального забезпечення та Пенсійного фонду України щодо практичної реалізації Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 04.07.2001 та Адміністративної угоди про застосування Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 25.06.2003, які були оформлені відповідним Протоколом.
Згідно вказаного Протоколу сторони, враховуючи зацікавленість в розвитку дружніх відносин у сфері пенсійного забезпечення, обговорили питання двостороннього співробітництва та на виконання пункту 4 статті 2 Адміністративної угоди було розглянуто та погоджено двомовні формуляри для співпраці по реалізації положень Договору:
- для української сторони: UA/CZ 001, UA/CZ 202, UA/CZ 203, UA/CZ 204, UA/CZ 205, UA/CZ 207, UA/CZ 213;
- для чеської сторони: CZ/UA 001, CZ/UA 202, CZ/UA 203, CZ/UA 204, CZ/UA 205, CZ/UA 207, CZ/UA 213.
Так на підтвердження стажу, набутого в Чеській Республіці, позивачем до заяви про призначення пенсії на пільгових умовах надано до Відповідачів відомості про підтвердження страхового стажу форми CZ/UA205 видану Чеським управлінням соціального забезпечення від 24.05.2023 з перекладом на українську мову, згідно яких підтверджено періоди трудової діяльності з 10.06.1994 по 31.12.2001 (6 років 188 днів).
Відповідно, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що період роботи позивача з 10.06.1994 по 31.12.2001 в Чеській Республіці має бути зарахований до загального страхового стажу позивача.
Апеляційний суд, звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VIII), "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 911-VIII).
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону № 1788 щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788-XII випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788-XII, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього Рішення, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто зазначені положення Закону № 1788-ХІІ втратили чинність з 04.06.2019.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за віком необхідно керуватися статтею 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції чинній до внесення до неї змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII, які визнано неконституційними.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 324, 325, 328, 329 КАС суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич