Справа № 755/4577/25
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11484/2025
25 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
суддя-доповідач: Слюсар Т.А.
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року про повернення позовної заяви позивачу у складі судді Гончарука В.П.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини,-
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_3 додаткові витрати на дитину ОСОБА_4 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 березня 2025 року позов залишено без руху у зв'язку з недотриманням ст.ст. 175-177 ЦПК України, а саме не вказано адресу місця проживання та реєстрації позивача, а також не направлено копію позовної заяви іншим учасникам справи. Надано скаржнику строк для усунення недоліків що не може перевищувати 5-ти днів з дня отримання ухвали.
У подальшому, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу з підстав не усунення недоліків у строк, визначений судом.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що після отримання 04 квітня 2025 року ОСОБА_1 діючи відповідно до вимог ч. 1 ст. 185, ст. 122 - 124 ЦПК України 07 квітня 2025 року (тобто на третій день після отримання ухвали від 24 березня 2025 року) через електронний кабінет у системі електронний суд направив заяву про усунення недоліків із 2-ма додатками які підтверджують усунення недоліків.
Вказує, що заява про усунення недоліків від 07 квітня 2025 року була зареєстрована у Дніпровському районному суді за № 19590/25-Вх та приєднана до матеріалів справи № 755/4577/25.
А тому вважає висновок районного суду про те, що позивач станом на 05 травня 2025 року не усунув недоліки не відповідає обставинам справи та спростовується викладеними у цій апеляційній скарзі доводами, доданими до неї доказами, матеріалами справи.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
У відповідності до вимог статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, в тому числі про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У такому випадку судове засідання не проводиться, а розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами - частина 13 статті 7 ЦПК України.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів»встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (перше речення абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини рішення суду від 30 січня 2003року № 3-рп/2003).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У ч. 2 ст. 2 ЦПК України зазначеної статті вказано, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд виходив з того, що заяву про усунення недоліків у строк визначений судом не подано.
З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, з огляду на наступне.
Частиною 5 ст. 177 ЦПК України передбачений обов'язок позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Апеляційний суд перевіривши зазначене, вважає помилковими висновки районного суду щодо наявності правових підстав повернення позовної заяви позивачу з підстав викладених в ухвалі суду від 05 травня 2025 року.
Убачається, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху з наданням п'ятиденного строку на усунення недоліків з дня її отримання (а.с. 95).
Положеннями ч. 2 ст. 185 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до довідки про доставку електронного документа, ухвалу суду від 24 березня 2025 року доставлено до електронного кабінету позивача 04 квітня 2025 року (а.с. 96).
Зі справи убачається, що 07 квітня 2025 року позивачем через підсистему «Електронний суд» направлено заяву про усунення недоліків (а.с. 100-106). Вказана заява подана через три дні після отримання позивачем ухвали суду від 24 березня 2025 року, проте долучена уже після прийняття ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає поспішними висновки районного суду про невиконання позивачем у встановлені судом строки вимог ухвали та не подання суду доказів усунення недоліків.
Отже, передчасне повернення заяви за наведених підстав порушує право особи, яка звернулася з такою заявою на доступ до правосуддя, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (пункт 25 рішення у справі "Кутій проти Хорватії").
Також ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі "Шишков проти Росії").
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
Отже, ухвала суду першої інстанції є поспішною та обмежує права позивача й перешкоджає йому у доступі до правосуддя.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Допущені районним судом порушення норм процесуального права призвели до постановлення ухвали, що перешкоджає подальшому розгляду цієї справи, а тому оскаржувана ухвала в силу вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до того ж суду.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до того ж суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: