Справа № 761/15344/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9365/2025
25 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Загоруйка Геннадія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2024 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у складі судді Юзькової О.Л.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом, у якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №17440, вчинений 14 серпня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. та стягнути з відповідача витрати по справі.
Вимоги обґрунтовано тим, що 14 серпня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. з порушеннями вимог чинного законодавства України був вчинений виконавчий напис №17440 про стягнення з позивача на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість в розмірі 17 389 грн 88 коп.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Л.С. 14 серпня 2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 17440, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» правонаступником якого є ТОВ «Дебт Форс» суми заборгованості в розмірі 17 389 грн 88 коп. Стягнуто з ТОВ «Дебт Форс» на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп. В стягненні витрат на правничу допомогу відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Загоруйко Г.А. в інтересах ОСОБА_1 за змістом скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 9 340 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що 29червня 2024 року суду позивачем було подано заяву про розгляд справи без участі, із проханням в резолютивній частині вирішити питання про розподіл судових витрат в сумі 9 340 грн, а саме витрати які понесені ОСОБА_1 , які були надані адвокатом на підставі акту № 39/2023/1 від 25 квітня 2024 року наданих послуг за договором № 39/2023 про надання правової допомоги від 05 травня 2023 року, рахунку-фактури №39/2023/1 від 25 травня 2024 року та у відповідності до умов п.п. 4.2., 4.6.-4.9.
Вказує, що 18 вересня 2024 року було подано відповідь на відзив, в резолютивній частині якої також містилось аналогічне прохання щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Зауважує, що районним судом було прийнято рішення по суті позовних вимог на користь позивача, однак, не було розподілено судові витрати на правову допомогу 9 340 грн, з підстав відсутності квитанції, яка б свідчила про сплату позивачем представнику гонорару.
Водночас скаржник вказав, що у відповідності до постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. А також вказав, ж дана позиція є усталеною і підтверджується чисельними постановами Верховного Суду, наприклад, у справах № 923/560/17, № 329/766/18, №178/1522/18.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Дебт Форс» заперечує проти апеляційної скарги посилається на те, що позивачка не надала документів, що підтверджують повноваження представника на представництво в суді, доказів укладення договору з адвокатом, переліку правничих послуг, їх вартість та оплату.
За вказаних обставин відповідач просив залишити рішення суду в оскаржуваній частині без мін, а апеляційну скаргу позивачки без задоволення.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Установлено, що предметом розгляду по справі є апеляційна скарга на рішення суду в частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу.
Зважаючи на вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції оскаржено лише в частині вирішення питання судових витрат, а тому у відповідності до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у стягненні витрат на правничу допомогу, районний суд послався на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження сплати послуг, щодо надання правової допомоги адвокатом відповідно до договору про надання правничої допомоги.
З таким висновком колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зі справи убачається, що позивачка звертаючись у суд із позовом, а також під час розгляду справи 29 червня 2024 року просила стягнути з відповідача 9 340 грн витрат на правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат позивачкою надано копії договору про надання правничої допомоги № 39/2023 від 05 травня 2023 року (а.с. 19-24), додаток № 1 та № 2 до договору (а.с. 25-26), акт наданих послуг від № 39/2023/1 від 25 квітня 2024 року (а.с. 36-37) відповідно до якого надано наступні послуги на суму 9340 грн, а саме за:
зустріч та усна консультації на суму - 1 340 грн;
складання запиту - 1 600 грн;
складання та подання позовної заяви, тощо - 6 400 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Витрати на правничу допомогу підлягають компенсації, якщо вони документально підтверджені та співмірні зі складністю справи, навіть за відсутності погодинного розрахунку гонорару адвоката. Несплата гонорару на момент розгляду справи не є підставою для відмови у його компенсації, якщо з договору про надання правничої допомоги випливає зобов'язання клієнта здійснити оплату (постанова Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі №2 40/32993/23).
Крім того, ЦПК України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року по справі № 727/4597/19 та від 15 вересня 2021 року по справі № 440/4206/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивачки понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, з тих підстав, що до матеріалів справи не долучено доказів про сплату послуг наданих адвокатом.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Убачається, що у відзиві на позовну заяву відповідач заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу, вказати що вони не підтверджені належними доказами та відсутні повноваження представника на представництво в суді.
При цьому вказав, що справа є незначної складності, а тому заявлена сума завищена позивачкою.
Отже, враховуючи, що з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, заперечень відповідача, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, судова колегія доходить висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивача 8 000 грн судових витрат.
Районний суд ухвалюючи рішення не дослідив належним чином матеріали справи та не врахував практику Верховного Суду та помилково повністю відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу з підстав відсутності доказів на підтвердження сплати послуг наданих адвокатом.
Крім того, колегія суддів визнає доводи відповідача щодо відсутності повноважень безпідставними, оскільки до справи адвокатом Загоруйком Г.А. долучено копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 9), договір про надання правової допомоги укладений між адвокатом Загоруйком Г.А. та ОСОБА_1 (а.с. 19-26) та ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 39).
Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відмову в стягненні витрат на професійну правничу допомогу з підстав відсутності доказів на підтвердження сплати послуг наданих адвокатом, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з урахуванням клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та скасування рішення суду в частині відмови стягнення витрат на професійну правничу допомогу з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивачки судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Загоруйка Геннадія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2024 року задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2024 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (код ЄДРПОУ: 43577608, місцезнаходження: 02121, м. Київ, Харківське шосе, будинок, 201/203, літера 2А, офіс, 602)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 8 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: