Справа № 420/19517/25
про повернення позовної заяви
25 серпня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши (з урахуванням часу перебування у відпустці) матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеські області, Біляївського відділу ГУ ДМС України в Одеській області, про зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеські області, Біляївського відділу ГУ ДМС України в Одеській області, у якому позивач просить суд зобов'язати Біляївський відділ ГУ ДМС України в Одеській області:
1.Видати оформлений на ім'я ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, що передбачено діючим положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
2.Знищити персональні дані ОСОБА_1 , які знаходяться в Єдиному державному демографічному реєстрі, у тому числі унікальний номер запису в реєстрі за яким вони закріплені.
3.У встановлений законом термін проінформувати письмово про вчинені дії щодо знищення моїх персональних даних, які знаходяться у реєстрі, картотеці (базі даних) про що скласти відповідний Акт про знищення саме моїх персональних даних та завірений належним чином оригінал документу відповідного Акту надіслати мені рекомендованим листом на мою вищезазначену домашню адресу.
4.Проставити відмітку прописки за місцем проживання.
5.Згідно абзацу шостого пункту 6 положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ до паспорта внести дані про групу крові і резус- фактор, а також про незгоду на посмертне донорство анатомічних матеріалів.
6.Втрачений паспорт у вигляді ID-картки № НОМЕР_1 визнати недійсним.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у дані справі, суд встановив, що даний позов подано без дотримання приписів ч.3 ст.161 КАС України, у зв'язку із чим, не прийнявши відмови позивача від сплати судового збору, ухвалою суду від 25.06.2025 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду доказу сплати судового збору, та роз'яснено наслідки не усунення виявленого судом недоліку позову.
15.07.2025 від позивача до суду надійшла заява №2 щодо аргументованої відмови від сплати судового збору, у якій вказує, що діяльність суду ніяким чином не залежить від сплати судового збору оскільки фінансування та належні умови для діяльності суддів, забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також забезпечення архітектурної доступності до приміщень судів забезпечує Державний бюджет України. Забезпечення здійснення правосуддя гарантовано статтею 55 та 130 Конституції України і не може забезпечуватись Законом України «Про судовий збір».
Також, заявник посилається на приписи ст.129 Конституції України, якими встановлено що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Зазначає, що суддя повинен знати вимогу статей 3, 8, 55, 60, 129, 130 Конституції України. Жодною нормою Конституції України не встановлено, що суд допускає позивача до судочинства після сплати судового збору. Виконання статей 3, 8 та 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини не потребує оплати судового збору, як це вказано в пункті 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» встановив: «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № Л (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету». Законною метою кожного суду є виконання статті 55 Конституції України: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом». Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів» захищаю свої права та наголошую, що відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при зверненні до суду за захистом своїх прав судовий збір споживачем не сплачується.
До всього вищезазначеного, заявник також повідомляє, що не працює, тому що навчається на денній формі навчання в Одеській Державній Академії Будівництва та Архітектури, на підтвердження чого надано копію студентського квитка (дійсний до 30 червня 2025 року), довідку з вищого навчального закладу та довідку про доходи, видану навчальним закладом за січень-червень 2025 року.
Розглянувши подану позивачем заяву, суд виходить з такого.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (надалі Закон № 3674-VI).
Згідно з положеннями частини першої статті 2 Закону № 3674-VI платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частиною 3 статті 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини вказує, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19.06.2001, пункт 59).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20.02.2014, пункт 111).
Статтею 129 Конституції України вказано, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
При цьому, положення Закону України Про судовий збір кореспондуються з положеннями статті 2 КАС України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства, а саме, рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов'язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору.
За наведеного, передбачена законом вимога щодо додання до позову доказу сплати судового збору не може вважатись порушенням права позивача на доступ до суду.
Посилання у заяві на ЗУ «Про захист прав споживачів», яким у статті 22 передбачено, що при зверненні до суду за захистом своїх прав судовий збір споживачами не сплачується, суд оцінює критично, позаяк спірні правовідносини не регулюються указаним Законом.
Суд оцінює критично посилання позивача на те, що він не працює, тому що навчається на денній формі навчання в Одеській Державній Академії Будівництва та Архітектури, в якості відмови від сплати судового збору, адже такого права на відмову від сплати судвого збору не передбачено нормами чинного законодавства. Позивачем також не заявлялось клопотання про звільнення чи відстрочення або розстрочення сплати судового збору за подання цього позову, не надано достатніх та належних доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, як підстави для звільнення/ відстрочення або розстрочення сплати судового збору за подання цього позову, тобто не його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору за подання цієї позовної заяви у встановленому законом порядку. Такі обставини не засвідчують ані довідка про доходи про виплачену позивачу стипендію вищим навчальним закладом, ані довідка про навчання позивача на 4 курсі в Одеській Державній Академії Будівництва та Архітектури. Відтак, суд не вбачає підстав для застосування у спірному випадку ст.133 КАС України.
Отже, позивачем не усунуто виявленого недоліку цього позову.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишеного без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 6 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Відтак, оскільки позивач не усунув недоліки адміністративного позову, суд вважає необхідним повернути її позивачу.
Суд при цьому роз'яснює позивачу, що в силу приписів ч.8 ст.169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому Законом.
На підставі викладеного, керуючись ст. 169, 241, 243, 248, 256, 294-297 КАС України, суд,
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо аргументованої відмови від сплати судового збору та розгляду адміністративного позову без сплати судового збору.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеські області, Біляївського відділу ГУ ДМС України в Одеській області, про зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачу не пізніше наступного дня після її постановлення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАС України до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА