27 серпня 2025 р. № 400/7738/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачівГоловного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницький район, Вінницька область, 21005, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54008,
провизнання протиправним та скасування рішення від 10.07.2025 № 14350023538; зобов'язання вчинити певні дії,
21 липня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (далі - відповідач 2) про:
Визнати протиправними та скасувати рішення відповідача-1 від 10.07.2025 року № 143500023538 щодо відмови позивачу в призначені пенсії за віком та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язання відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 08.10.1993 року по 15.05.1999 року та повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» .
Позов обґрунтовано позивачем тим, що:
факт трудової діяльності позивача з 08.10.1993 року по 15.05.1999 ПП«Владика» підтверджується записами № 16,17 у трудовій книжці;
недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для посадової особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка до таких порушень не мала будь-якого відношення;
записи у трудовій книжці про початок та завершення трудових відносин вносились уповноваженими особами підприємств, організацій, де він працював;
відповідач не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити мій страховий стаж.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 263 КАС України (без виклику сторін у судове засідання).
У відзиві на позовну заяву від 05.08.2025 відповідач-2 заперечив проти позову і просив у його задоволені відмовити в повному обсязі, оскільки:
у зв'язку з відсутністю у Позивача 31 року страхового стажу, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 143350005052 від 07.04.2025 Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу не було зараховано період роботи з 24.06.1993 по 03.06.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.02.1983;
оскільки відсутня назва підприємства, яке вносило запис про прийняття на роботу на та наявне виправлення дати наказу про звільнення з роботи. На підтвердження трудового стажу у спірний період Позивачем було надано до Головного управління уточнюючу довідку № 1 від 13.02.2025. Однак, зазначена довідка засвідчена печаткою яка не містить ідентифікаційний код юридичної особи.
У відзиві на позовну заяву від 06.08.2025 відповідач-2 заперечив проти позову і просив у його задоволені відмовити в повному обсязі, оскільки До страхового стажу Позивача, згідно наданих документів до заяви про призначення пенсії за віком від 03.07.2025, не зараховано період роботи з 08.10.1993 по 15.05.1999, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 21.07.1983, оскільки наказ на прийняття дописаний іншим чорнилом, запис при звільненні завірений печаткою, яка не містить ідентифікаційного кода. За наданими до заяви від 03.07.2025 про призначення пенсії документами встановлено, що страховий стаж Позивача становить 27 років 08 місяців 108 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058. Враховуючи вищенаведене, відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу Позивача спірних періодів роботи.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі її обставини в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив.
03.07.2025 року позивач звернувся до відповідача-1 з заявою про призначення пенсії за віком. До звернення позивачем було надано документи необхідні для розгляду заяви, у тому числа трудова книжка НОМЕР_2 .
Відповідачем-1 звернення було передано за принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто відповідачем-2.
За результатом розгляду заяви про призначенні позивачу пенсії за віком до його страхового стажу не зараховано період роботи з 08.10.1993 року по 15.05.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 18.02.1983, оскільки наказ на прийняття дописаний іншим чорнилом, запис при звільненні завірений печаткою, яка не містить ідентифікаційного кода.
Було прийнято рішення про відмову у призначені пенсії.
Вважаючи вищенаведене рішення про відмову у призначені пенсії протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом. Він переконаний, що відповідачі порушили його право на отримання пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». (далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом тридцять шостим статті 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування.
Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV цей Закон набирав чинності з 01.01.2004.
Тому страховий стаж обчислюється за період роботи:
до 31.12.2003 на підставі документів і в порядку, визначених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, тобто Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
після 01.01.2004 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Отже, періоди роботи позивача до 31.12.2003 можуть бути зараховані до страхового стажу лише на підставі документів і в порядку, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктом «а» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Отже, період роботи позивачки з 01.08.1985 року по 01.07.1998 рр. згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» можуть бути зараховані в повному обсязі до страхового (трудового) стажу на підставі документів, що їх підтверджують.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак у разі наявності трудової книжки страховий стаж за періоди роботи до 31.12.2003 встановлюється на підставі відповідних записів у ній.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 09.06.2021) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з абзацом першим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що не зазначення назви підприємства та виправлення дати наказу не може бути підставою для не зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача.
З 01.01.2004 набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до частини сьомої статті 58 якого на печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця. Положеннями п. 4 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Отже, фактично з 01.01.2004 для суб'єктів господарювання був встановлений обов'язок привести свої печатки у відповідність до вимог частини сьомої статті 58 Господарського кодексу України. Разом з тим, строк приведення печаток у відповідність до зазначених вимог установлений не був.
Відсутність на печатці такого реквізиту як код ЄДРПОУ чи ідентифікаційного коду з Єдиного державного реєстру підприємств не може спростовувати наявність трудового стажу та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Суд вказує, що, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку, а загальних підставах.
Відтак не зарахування до стажу періоду з 08.10.1993 року по 15.05.1999 роки є протиправним.
З 01.01.2004 набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до частини сьомої статті 58 якого на печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця. Положеннями п. 4 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Отже, фактично з 01.01.2004 для суб'єктів господарювання був встановлений обов'язок привести свої печатки у відповідність до вимог частини сьомої статті 58 Господарського кодексу України. Разом з тим, строк приведення печаток у відповідність до зазначених вимог установлений не був.
Відсутність на печатці такого реквізиту як код ЄДРПОУ чи ідентифікаційного коду з Єдиного державного реєстру підприємств не може спростовувати наявність трудового стажу та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Суд вказує, що, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку, а загальних підставах.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що факт стражу позивача у спірний період підтверджується належними і допустимими доказами.
Водночас відповідач фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення диплома про освіту на позивача, що є непропорційним заявленій законній меті (підтвердження періоду роботи позивача).
Крім цього, враховуючи частину третю статті 44 Закону № 1058-IV відповідач мав право без додаткового звернення позивача самостійно в разі необхідності перевірити достовірність поданих відомостей.
Щодо вимоги позивачки щодо призначення позивачці пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частин 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У своїй постанові від 15.12.2021 року у справі №1840/2970/18 Верховний суд встановив, що дискреційне повноваження полягає у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч.2 ст.2 КАСУ критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до другого речення частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 «Про судове рішення». Відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Як вже суд встановив і зазначав вище, всупереч нормам чинного законодавства відповідач не зарахував до страхового стажу позивачки одного періодів його роботи, що призвело до прийняття рішенням про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Тому суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом зобов'язання відповідного органу Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача від 06.04.2024 з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.
Відповідно до підпункту 2, абзацу п'ятого підпункту 3, підпункту 4 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 № 28-2), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань:
планує у відповідному регіоні доходи та видатки коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду;
організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства;
забезпечує своєчасну та у повному обсязі виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання, здійснює страхові виплати та надає соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та інші виплати, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, в межах обсягів фінансування цих виплат.
Таким чином, належним відповідачем в адміністративних справах щодо призначення (перерахунку, переведення) пенсій є орган Пенсійного фонду України, який здійснює пенсійні виплати пенсіонеру, тобто орган Пенсійного фонду України, на обліку якого перебуває пенсіонер.
Оскільки позивач проживає в Миколаївській області, і він подав заяву про призначення йому пенсії за віком до Головного управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області, тому саме цей орган Пенсійного фонду України є належним відповідачем щодо вищевказаних позовних вимог.
Відтак, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Квитанцією від 18.07.2025, що міститься в матеріалах справи, підтверджується понесення позивачем судових витрат у розмірі 2422,40 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову, а тому ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів. Оскільки цим рішенням позов задоволено до двох відповідачів, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів необхідно стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: по 1211,20 грн з кожного (2422,40 грн : 2 = 1211,20 грн).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; ЄДРПОУ: 13844159) та Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м.Вінниця, Вінницький район, Вінницька область, 21005; ЄДРПОУ: 13322403) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії від 10.07.2025 № 143250023538.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код за ЄДРПОУ: 13844159):
зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до страхового стажу при призначені пенсії за віком періоди його роботи з 08.10.1993 по 15.05.1999 ;
повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) про призначення пенсії від 31.03.2025 з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.
4. В решті позовних вимог-відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код за ЄДРПОУ: 13844159) судовий збір у розмірі 1211 (Одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м.Вінниця, Вінницький район, Вінницька область, 21005; ЄДРПОУ: 13322403) судовий збір у розмірі 1211 (Одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
8. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
9. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 27 серпня 2025 року