Іменем України
27 серпня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1350/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) позовну заяву адвоката Деменкової Євгенії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
01.07.2025 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла сформована 01.07.2025 позовна заява адвоката Деменкової Євгенії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 025450014472 від 29.05.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, зарахувати позивачці ОСОБА_1 до її загального страхового стажу період роботи на радгоспі «ГОРСЬКИЙ» з 28.05.1996 по 16.06.2000, призначити позивачці з 21.05.2025 пенсію за віком, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.05.2025 № 2070 про призначення їй пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду та діючого пенсійного законодавства;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач досягла пенсійного віку, визначеного частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
21.05.2025 позивачка звернулася до Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком. Розгляд заяви позивачки опрацьовано за принципом екстериторіальності - відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області.
09.06.2025 позивачка отримала від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області лист № 0200- 0304-8/63358, яким цей пенсійний орган сповістив позивачку про те, що за її заявою № 2070 від 21.05.2025 щодо призначення пенсії за віком відповідачем ГУ ПФУ у Київській області прийнято рішення № 025450014472 від 29.05.2025 (надалі- Рішення) про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також надав копію оскаржуваного Рішення.
Як вбачається із змісту рішення № 025450014472 від 29.05.2025 про відмову в призначенні пенсії, свою відмову відповідач мотивував тим, що пенсійним органом не було зараховано до загального страхового стажу позивачки період її роботи з 28.05.1996 року по 16.06.2000 на радгоспі «Горський», оскільки в записах трудової книжки від 27.07.1984 НОМЕР_1 «дописана дата зарахування на роботу, дата та номер наказу на зарахування», що на думку відповідача є порушенням Інструкції ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58. Далі у своєму Рішенні відповідач сповістив, що для зарахування вказаного вище періоду роботи позивачки на радгоспі «ГОРСЬКИЙ» з 28.05.1996 по 16.06.2000 потрібно позивачки надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Відповідно до рішення від 29.05.2025 № 025450014472 право на пенсію за віком мають жінки при досягненні 60 років за умови необхідного страхового стажу - 32 роки.
Вік позивачки станом на день подання нею заяви до пенсійного фонду, тобто на 21.05.2025 складав 60 років 05 днів.
Страховий стаж ОСОБА_1 становить 33 років 00 місяців 25 днів, але відповідач з цього страхового стажу безпідставно відняв 4 роки 12 днів за період роботи позивачки з 28.05.1996 по 16.06.2000 і тому приймає невірний страховий стаж позивачки - 29 років 13 днів, тобто, умисно занижує дійсний, реальний стан позивачки для того, щоб позивачка не могла отримувати пенсію, яка гарантована державою.
Вважає рішення відповідача протиправним.
Ухвалою суду від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.
Ухвалою суду від 26.07.2025 у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про залучення другого відповідача за позовною заявою адвоката Деменкової Євгенії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
До Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позов в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову виходячи з такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України для призначення пенсії.
Пенсійний вік, визначений частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.
Необхідний страховий стаж, визначений частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки.
У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки, мають особи, за наявності страхового стажу починаючи з 01.01.2028 - від 25 до 35 років.
Страховий стаж позивача становить 29 років 13 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 28.05.1996 по 16.06.2000, оскільки в записах трудової книжки від 27.07.1984 НОМЕР_1 дописана дата зарахування на роботу, дата та номер наказу на зарахування, що є порушенням Інструкції ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.
Для зарахування періоду роботи з 28.05.1996 по 16.06.2000 необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому працювала позивач, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
За принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області розглянуто заяву з документами доданими до заяви про призначення пенсії та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 29.05.2025 № 025450014472. Після надання відмови - відповіді, електронна пенсійна справа, яка була отримана органом Фонду для опрацювання, передається засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації/фактичного) місця проживання особи.
Стосовно вимог Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу відповідач зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Головне управління вважає, що судові витрати пов'язані з наданням правничої допомоги є неспівмірними (несправедливими), оскільки справа відноситься до категорії малозначних, а предмет позову та його підстави не характеризуються складністю.
Також зазначає, що статтею 58 Закону № 1058, визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення (перерахунку) пенсії.
Суд не може підміняти Пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.
З урахуванням вказаного просить суд у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали судової справи у змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою від 21.05.2025 про призначення пенсії за віком.
Заяву позивача про призначення пенсії від 21.05.2025 за принципом екстериторіальності розглянуто ГУПФУ у Київській області та прийнято рішення № 025450014472 від 29.05.2025 про відмову у призначенні пенсії відповідно до частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не набула необхідного страхового стажу.
У рішенні про відмову в призначенні пенсії вказано, що пенсійний вік, визначений частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявниці 60 років. Необхідний страховий стаж, визначений частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки, мають особи, за наявності страхового стажу починаючи з 01.01.2028 - від 25 до 35 років. Страховий стаж особи становить 29 років 13 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 28.05.1996 по 16.06.2000, оскільки в записах трудової книжки від 27.07.1984 НОМЕР_1 дописана дата зарахування на роботу, дата та номер наказу на зарахування, що є порушенням Інструкції ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58. Для зарахування періоду роботи з 28.05.1996 по 16.06.2000 надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Дослідженням записів у трудовій книжці позивача від 27 липня 1984 року серії НОМЕР_1 встановлено, що в ній наявні такі записи про спірні періоди роботи позивача:
«Совхоз «Горский»
№ порядковий запису «7»
Дата запису «28.05.1996»
Відомості про роботу: «Принята поваром 4 разряда»
Підстава внесення запису про роботу: «Приказ 63 от 28.05.1996 р»
№ порядковий запису «8»
Дата запису «16.06.2000»
Відомості про роботу: «Уволена по ст. 38 КЗоТ Украины (собственному желанию»
Підстава внесення запису про роботу: «Приказ 49 от 16.06.2000 р».
Згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) щодо позивачки наявні дані про нарахування заробітної плати у 1999 - 2000 роках роботодавцем - Відкрите акціонерне підприємство "ГІРСЬКЕ", код 00846791.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі-Закон № 1058-IV).
Частина 1 статті 9 Закону №1058-ІV встановлює, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
У відповідності до частини 4 статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі за текстом Закон №1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України № 1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 25.02.2021 у справі № 683/3705/16-а.
Як вже встановлено судом, позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи в радгоспі «Гірський» з 28.05.1996 по 16.06.2000 оскільки, як вважає відповідач в записах трудової книжки від 27.07.1984 НОМЕР_1 дописана дата зарахування на роботу, дата та номер наказу на зарахування, що є порушенням Інструкції ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.
Наказом Міністерства праці України за № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.11 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудової книжки з вини підприємства-роботодавця.
Крім того, суд зауважує, що певні недоліки чи неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства-роботодавця не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, періоди роботи в радгоспі «Гірський» з 28.05.1996 по 16.06.2000 відповідач має зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 221 від 25.11.2005 встановлено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Статтею 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Отже, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.
Пункт 4.7 Порядку № 22-1 визначає, що саме орган, що призначає пенсію повинен всебічно, повно і об'єктивно розглянути всі подані документи, після чого установити наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд, з метою дотримання принципу юридичної визначеності, на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних та:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 025450014472 від 29.05.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.05.2025 № 2070 про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до загального страхового стажу період роботи в радгоспі «Гірський» з 28.05.1996 по 16.06.2000 та прийняти рішення із врахуванням встановлених обставин і викладених судом висновків у цьому рішенні суду.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У цій справі суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з необхідністю коригування способу захисту, що по суті не змінює того, що відповідач діяв протиправно, приймаючи оскаржуване рішення, а тому судові витрати зі сплати судового збору необхідно стягнути на користь позивача у повному обсязі.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн (Платіжна інструкція № PPPP-M98X-EM34-2HX8 від 01.07.2025), відтак підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у сумі 968,96 грн. Доказів понесення інших судових витрат суду не надано.
Щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судових витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи позивач за наслідками розгляду адміністративної справи № 360/1350/25 поніс судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 10 000,00 гривень.
На підтвердження понесення судових витрат, представник позивача подав:
- копію договору про надання правової допомоги б/н від 13 червня 2025 року;
- розрахункову квитанцію б/н від 14 червня 2025 року на суму 10 000 грн;
Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин третьої, четвертої цієї статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини шостої статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини сьомою статті 134 КАС України).
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що ГУ ПФУ у Київській області вважає, що судові витрати пов'язані з надананням правничої допомоги є неспівмірними (несправедливими), оскільки справа відноситься до категорії малозначних, а предмет позову та його підстави не характеризуються складністю
Приписами частини першої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини друга та третя статті 30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно вирішення питання про розподіл судових витрат, викладену в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, Великою Палатою зроблено висновок, що саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Верховний Суд у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 наголошував, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. Тобто, адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.
У свою чергу, у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями співмірності витрат, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Більше того, відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, виходить із такого:
- розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження;
- дана справа не потребувала встановлення значного обсягу фактичних обставин справи чи подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
- по аналогічних правовідносинах наявна усталена судова практика.
Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності, а саме ця справа є малозначною та щодо предмету позову існує стала судова практика, у тому числі неодноразово викладена у постановах Верховного Суду, а тому складання позовної заяви не потребувало значних зусиль та робочого часу адвоката, матеріалами справи не підтверджено збирання адвокатом додаткових доказів, а саме відсутні адвокатські запити.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, що є справедливим, пропорційним до предмету спору та відповідає обсягам проведеної роботи.
Керуючись статтями 2,8,9,19,20,32,72,77,90,94,132,241-246,226,255,262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву адвоката Деменкової Євгенії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 025450014472 від 29.05.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.05.2025 № 2070 про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до загального страхового стажу період роботи в радгоспі «Гірський» з 28.05.1996 по 16.06.2000 та прийняти рішення із врахуванням встановлених обставин і викладених судом висновків у цьому рішенні суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива