про залишення позовної заяви без руху
26 серпня 2025 року м. Київ № 320/40516/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши позовну заяву гр. ОСОБА_1 до Держави в особі Мінсоцполітики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить (дослівно):
« - зобов'язати Відповідача у відповідності до ч. 2 ст. 7 КАСУ забеспечити суд та Позивача доказами, щодо правомірності його дій, щодо Відмови виплати страхової Компенсації за невикористану санкурпутівку з 1993 р по сьогодні;
- у відповідності до позовної заяви та додатка Визнати дії ДЕРЖАВИ України в особі МСП України протиправними, як такі, що спрямовані на позбавлення права На життя і захист здоровя в Україні;
- зобов'язати Відповідача починаючи з 1993 р по сьогодні здійснити відповлену до реальної вартості щорічну, довічну, страхову компенсацію за невикористану санкурпутівку, як інваліду Чорнобиля з ураженням неврологічної, опорно-рухової, сердцево-судинної і т.д. системи здоров'я інваліда першої групи щорічно 35 днів та здійснити виплату негайно, виходячи із с/м вартості путівки встановленої пдофздривничею України;
- у відповідності до ст. 625 ЦК України зобов'язати відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час просрочення, а також 3% річних від простроченої суми пощорічно;
- порушити питання про відшкодування моральної шкоди.»
Пунктом 3 ч. 1 ст. 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 цього Кодексу, яка містить перелік загальних для всіх позовних заяв елементів (реквізитів), що дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження в адміністративній справі.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху у зв'язку з наступним.
Так, зі змісту ч. 5 ст. 160 КАС України слідує, що у позовній заяві зазначається власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав Відповідно до ч. 4 ст. 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Суд зазначає, що згідно з частиною 1 першою статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Адміністративна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов'язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб'єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для даного суб'єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, можуть бути лише особи, які володіють процесуальною правоздатністю.
Для особистої участі в адміністративній справі недостатньо володіти лише правоздатністю, необхідна ще й адміністративна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді.
Відповідно до частини другої статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Таким чином, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VІ паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним доказом наявності у позивача адміністративної процесуальної правосуб'єктності є саме паспорт громадянина України, копія якого до позовної заяви не долучена.
Відтак, в порядку усунення недоліків позовної заяви позивачеві необхідно надати до суду документи, що підтверджують його адміністративну процесуальну дієздатність.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що позивачу необхідно привести позовні вимоги у відповідності ч. 1 ст. 5 КАС України та надати нормативно-правове обґрунтування.
Позовна заява - документ, який пред'являється позивачем до суду в установленій процесуальним законом формі та містить вимогу про примусовий захист порушеного права чи інтересу.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет, підстава і зміст .
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами, суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права. Натомість, під викладом обставин розуміється обґрунтування порушених прав та інтересів позивача оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача у сфері публічно-правових відносинах.
Слід також звернути увагу позивача на те, що важливе значення має структура позовної заяви, оскільки це забезпечує правильне її сприйняття та полегшує аналіз аргументів.
Позовна заява складається з вступної, описової, мотивувальної і прохальної частин.
У вступній частині позовної заяви у правому верхньому куті аркушу зазначаються найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; ціна позову, якщо позовні вимоги містять матеріальні вимоги.
В описовій частині здійснюється виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначаються докази, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.
У мотивувальній частині позовної заяви позивач наводить обґрунтування своєї правової позиції, вимог до відповідача. У цій частині позивач посилається на конкретні фактичні обставини справи та юридичні факти, які підтверджують його вимоги.
У прохальній частині містяться безпосередньо позовні вимоги, які мають бути максимально чітко і зрозуміло сформовані.
Завершується написання позовної заяви зазначенням переліку документів, що додаються до неї, датою подання та підписом позивача чи його представника.
Суд звертає увагу позивача на те, що у позовній заяві позивач повинен навести свої аргументи, доводи та міркування щодо протиправної бездіяльності відповідача, зокрема, у чому саме полягає така бездіяльність, чітко зазначити, яку саме норму (норми) порушено відповідачем при допущені такої бездіяльності.
Більш того, якщо бездіяльність оскаржується з кількох підстав, то мотивацію у позовній заяві доцільно викладати послідовно, розбивши її на частини. У кожній частині слід зазначити: яку норму саме порушено відповідачем, зміст норми, її аналіз та тлумачення та аргументи в чому саме полягає протиправність такої бездіяльності, коли цю норму застосовував (або не застосовував), до чого це призвело. Після цього можна переходити до наступної підстави оскарження.
Між тим, наявний у позовній заяві виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, унеможливлює судом розуміння, у чому саме полягає протиправна поведінка відповідача.
Згідно з частиною другою статті 94 КАС України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Приписами частин 4, 5 статті 94 КАС України встановлено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Позивачем на порушення вказаних вимог до позовної заяви надано додатки - копії письмових доказів неналежної якості, не засвідчені належним чином, а саме: не містять відміток "копія", "з оригіналом згідно", дати здійснення завірення копії, підпису та ПІБ особи, яка завірила вказані копії.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у частині 2 статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Слід зауважити, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду, виникли у 1991 році (щодо позачергове щорічне безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками згідно з п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»), водночас з даним позовом до суду позивач звернувся 08.08.2025, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 КАС України, більше ніж на тридцять три роки.
Суд звертає увагу позивача, що дію пункту 4 частини першої статті 20 вказаного закону зупинено на 2023-2025 роки згідно із Законами № 4059-IX від 19.11.2024, № 3460-IX від 09.11.2023, № 2710-IX від 03.11.2022.
Позивачем до суду надані довідки, датовані « 03.03.2000» «__.04.2002р», « 25.05.2006», « 02.10.2009р», « 05.08.2013», « 19.12.2017», які свідчать, що позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою захисту свого порушеного права.
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено. Відтак, суд визнає причини пропущення строку звернення до суду з даним позовом неповажними.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Крім того, позивач у позовних вимогах просить суд «у відповідності до ст. 625 ЦК України зобов'язати відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час просрочення, а також 3% річних від простроченої суми пощорічно».
Відповідно до Цивільного кодексу України стаття 625 закріплює інститут правових наслідків порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання.
Згідно приписами ч.ч. 1-2 ст. 590 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, що, у свою чергу, унеможливлює застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України. За відсутності підтвердженого факту виникнення зобов'язання відсутні й правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за його порушення.
Крім того, спори щодо відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань віднесені до юрисдикції загальних судів та підлягають розгляду у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, а не в межах адміністративного судочинства.
У позовній заяві позивач серед іншого просить «порушити питання про відшкодування моральної шкоди».
Матеріали адміністративного позову справи не містять доказів, які б підтверджували, що дії відповідача визнані незаконними в установленому законом порядку, зокрема, відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, а в межах даної справи рішення ще не прийнято та, як наслідок не встановлено, що позивачу заподіяно шкоду незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою. Тому, на стадії до відкриття провадження у справі суд немає можливості встановити, що спірна шкода, завдана незаконними діями, бездіяльністю відповідача.
Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода - це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Збитки - це грошова оцінка шкоди, що має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він виходить, а також врахувати інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Зазначені вище обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлює строк, достатній для усунення недоліків.
Отже, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу часу для усунення зазначених недоліків.
Вказані недоліки повинні бути усунені у десятиденний строк з дня вручення позивачу копії даної ухвали.
Керуючись ст.ст. 123, 160, 161, 169 КАС України, суд, -
Позовну заяву гр. ОСОБА_1 до Держави в особі Мінсоцполітики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Лапій С.М.