25 серпня 2025 року м. Київ № 320/5252/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог - ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЛК), третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог - ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30 грудня 2024 року щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов'язати військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно провести медичний огляд ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та прийняти відповідне рішення щодо визначення ступені придатності до військової служби ОСОБА_1 у відповідності до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 з урахуванням наявної медичної документації ОСОБА_1 - картки НОМЕР_1 обстеження та медичного огляду; оглядів лікаря-ендокринолога від 17.12.2024 та 24.12.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова ВЛК є протиправною, оскільки 30.12.2024 р. працівниками поліції незаконно затримано позивача та доставлено його до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому він не перебуває на військовому обліку. Крім того, позивач зазначає, що він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , в який прибув на виконання вимог повістки, отриманої в листопаді 2024 року, в результаті чого був направлений для проходження ВЛК. Під час проходження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , як стверджує позивач, виникла необхідність у проведенні додаткових медичних досліджень, у зв'язку з чим термін медичного огляду був продовжений до 06.01.2025 року. Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про протиправність прийняття відповідачем спірної постанови, що призвело до незаконного призову позивача на військову службу на підставі мобілізації. У зв'язку з викладеним, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог, також не скористалась своїм правом щодо подання пояснень.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України.
За наявними у ІНФОРМАЦІЯ_2 даними, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 30.12.2024 року перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час судового розгляду справи позивач пройшов медичний огляд, проведений військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус військовослужбовця, призваного на підставі мобілізації. Вказані обставини не заперечуються учасниками справи.
Вважаються вищевказані дії ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не врахування медичної документації позивача, що призвели, як стверджує позивач, до незаконного призову позивача на військову службу на підставі мобілізації, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Спеціальним нормативним-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.
Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-ХІІ.
Частиною другою статті 4 Закону №3543-ХІІ установлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють ІНФОРМАЦІЯ_4 або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Статтею 23 Закону №3543-XII визначено коло осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Разом з тим, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності у позивача права на відстрочку від призову на військову службу згідно Закону №3543-XII.
Відповідно до частини 10 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи. Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення №402 медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти, ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв ; осіб, звільнених з військової служби; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання , компонентами ракетного палива, джерелами електромагнітних полів, лазерного випромінювання, мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-морських Сил Збройних Сил України.
Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Позивач вказує, що відповідачем не враховано його медичну документацію, зокрема, стосовно його діагнозів та історії хвороб.
Разом з тим, суд зазначає, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 806/526/16.
Отже, позивач підлягав призову на військову службу на період мобілізації на загальних засадах згідно Закону №3543-XII.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено протиправності дій ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки, як вбачається зі встановлених судом обставин та матеріалів справи, ОСОБА_1 не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до статті 23 Закону №3543-XII.
Крім того, як не заперечується самим позивачем, станом на час судового розгляду ОСОБА_1 має статус військовослужбовця, призваного під час мобілізації на загальних засадах.
З урахуванням викладеного суд наголошує, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23.
За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності та зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.