27 серпня 2025 року Справа № 280/5710/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області, третя особа), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 02.04.2025 №084450010297 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 28.06.1982 по 24.03.1983 та з 01.06.1985 по 31.12.1998, у зв'язку із чим призначити йому пенсію за віком з 26.03.2025.
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, і лише в разі її відсутності або відсутності у ній відповідних записів, що не дозволяє з'ясувати відомості про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів. Крім того, стверджує, що не може нести відповідальність за дотримання роботодавцем формальних вимог щодо заповнення трудової книжки, а відмова у зарахуванні періодів роботи лише через помилку на титульному аркуші трудової книжки не відповідає критеріям співмірності та фактично позбавляє позивача конституційного права на пенсійне забезпечення. Беручи до уваги надані докази та законодавчі приписи вважає, що із змісту записів №№ 1-8 трудової книжки НОМЕР_1 видно, що його було прийнято в члени колгоспу 28.06.1982 в якості тракториста згідно із протоколом від 28.06.1982 № 6; 25.03.1983 Позивача призвано на військову службу; 21.04.1985 звільнено в запас; 01.06.1985 Позивача призначено в автогараж в якості шофера згідно з протоколом від 01.06.1985 № 6. 10.10.1995 колгосп «Україна» реорганізовано в Колективне сільськогосподарське підприємство «Україна»; 06.03.2000 Колективне сільськогосподарське підприємство «Україна» реформовано у Товариство з обмеженою відповідальністю «Світоч»; 30.06.2010 звільнений з роботи по ст. 38 КЗпП України. Архівна довідка Державного архіву Запорізької області від 19.03.2025 № 05-07/Д-436 містить аналогічну інформацію про прийняття Позивача 28.06.1982 в члени колгоспу. Зауважує, що посилання відповідача на різницю у написанні прізвища позивача у довідці та паспорті є проявом надмірного формалізму та порушенням принципу належного урядування. Крім того, наголошує, що на сторінках трудової книжки НОМЕР_1 № 18-20 міститься інформація про виконання річного мінімуму трудової участі в колективному господарстві. Здійснення цих записів неналежним чином, не є тим недоліком, який може бути підставою для відмови в призначенні пенсії позивачу та як наслідок порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення.
Ухвалою судді від 08.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
21.07.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшли пояснення третьої особи (вх. №36373), у яких наголошує, що згідно з трудовою книжкою колгоспника позивача серії НОМЕР_1 від 28.06.1982 до стажу не зараховано період роботи в колгоспі ім. Жданова («Україна»), КСП «Україна» з 28.06.1982 по 24.03.1983 та з 01.06.1985 по 31.12.1998 через неналежне оформлення записів в трудовій книжці на підставі яких було внесено записи про відпрацьований в колгоспі річний мінімум трудової участі, а саме: запис не містить документ, його номер та дату, що є порушенням вимог «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», яка затверджена Наказом Міністерства Праці України, Міністерством Юстиції України та Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58. Таким чином, виходячи з наведеного, зауважує, що дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
Відповідач позов не визнав, до матеріалів справи через систему «Електронний суд» долучив відзив на позовну заяву (вх. №39225 від 05.08.2025), у якому звертає увагу, що ГУ ПФУ в Рівненській області було розглянуто заяву позивача та долучені до заяви документи та 02.04.2025 прийнято рішення за №084450010297 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Стверджує, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі згідно з довідкою від 19.03.2025 № 05-07/Д-436, оскільки прізвище позивача не відповідає паспортним даним. Так, згідно з паспортом громадянина України НОМЕР_2 вірними даними позивача є ОСОБА_1 , а у довідці від 19.03.2025 р№ 05-07/Д-436 прізвище позивача не відповідає паспортним даним. Враховуючи вищевикладене, вважає, що відповідачем правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а саме 32 роки, у зв'язку із чим просить відмовити у задоволенні позову.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
26.03.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Рівненській області.
Так, рішенням відповідача від 02.04.2025 №084450010297 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу (32 роки). Страховий стаж складає 26 років 11 місяців 10 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі згідно з довідкою від 19.03.2025 № 05-07/Д-436, оскільки прізвище а не відповідає паспортним даним.
У зв'язку із не зазначенням конкретного періоду роботи в колгоспі, який не враховано до страхового стажу, з метою отримання відповідної інформації, представником позивача було зроблено адвокатські запити до органів ПФУ.
Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області на запит від 22.04.2025 № 09/04 повідомлено, що при розрахунку пенсії позивача не враховано періоди його роботи в колгоспі з 28.06.1982 по 24.03.1983 та з 01.06.1985 по 31.12.1998 згідно із трудовою книжкою від 28.06.1982 НОМЕР_1 , оскільки записи про встановлені і відпрацьовані трудодні не завірені належним чином, а саме: запис не містить документ, його номер та дату, що є порушенням вимог «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України та Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 зі змінами; довідка, видана Державним архівом Запорізької області від 19.03.2025 № 05-07/Д-436, не містить інформації про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в колгоспі, а також містить розбіжності прізвища заявника з паспортними даними.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV)
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV (у редакції Закону України №3108-IV від 17.11.2005 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Статтею 7 Закону №1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується
Згідно з частинами 1, 3 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однією із обов'язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.
За визначення, наведеним у частині 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наведені положення свідчать про те, що законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Як встановлено під час розгляду справи з наданих позивачем документів, із змісту записів №№ 1-8 трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 28.07.1982, виданої на ім'я ОСОБА_1 , 28.06.1982 позивача було прийнято в члени колгоспу на посаду тракториста згідно із протоколом від 28.06.1982 № 6; 25.03.1983 позивача призвано на військову службу; 21.04.1985 - звільнено в запас; 01.06.1985 позивача призначено в автогараж на посаду шофера згідно з протоколом від 01.06.1985 № 6; 10.10.1995 колгосп «Україна» реорганізовано в Колективне сільськогосподарське підприємство «Україна»; 06.03.2000 Колективне сільськогосподарське підприємство «Україна» реформовано у Товариство з обмеженою відповідальністю «Світоч»; 30.06.2010 звільнений з роботи по ст. 38 КЗпП України.
Крім того, на сторінках трудової книжки НОМЕР_1 № 18-20 міститься інформація про виконання позивачем річного мінімуму трудової участі в колективному господарстві.
Додатково позивачем було надано архівну довідку Державного архіву Запорізької області від 19.03.2025 № 05-07/Д-436, яка містить аналогічну інформацію про прийняття позивача 28.06.1982 в члени колгоспу.
Таким чином, вказані записи в повній мірі підтверджують період роботи позивача з 28.06.1982 по 24.03.1983 та з 01.06.1985 по 31.12.1998, а не завірення належним чином записів про встановлені та відпрацьовані трудові дні не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.
При цьому, судом враховано, що спірне рішення ГУ ПФУ в Рівненській області не містить такої підстави для відмови у врахуванні періоду роботи позивача у колгоспі, на яку посилається третя особа у своєму листі-відповіді на адвокатський запит.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (далі по тексту - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п.5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також, слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пунктом 8 Основних Положень трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
За припасами пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка не застосовується з дня прийняттям наказу Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.
Суд також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Судом встановлено, що в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 28.07.1982, копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі Відомості про роботу чітко по хронології відображено місця та роботу, яку виконував позивач, наявні відтиски печаток.
Суд зауважує, що виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
При цьому, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу. Виправлення допущенні при внесенні записів до трудової книжки при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для не зарахування спірного періоду до страхового стажу.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства; вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань з призначення пенсії за віком.
На думку суду, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а тому відсутність дати народження у трудовій книжці позивача не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з його трудового стажу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а сформовано висновки, відповідно до яких підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудоднів або людино-днів за рік.
Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, у разі наявності сумнівів або необхідності уточнення певних даних щодо періоду роботи позивача в колгоспі пенсійний орган мав можливість скористатися своїми правами, передбаченими частини 3 статті 44 Закону №1058-IV, та звернутися з відповідними запитами до підприємства-роботодавця, архівної установи тощо.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування ГУ ПФУ в Рівненській області під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв'язку з чим рішення від 02.04.2025 №084450010297, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Положеннями пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
При ухваленні рішення судом враховано, що відповідно до рішення відповідача від 02.04.2025 №084450010297 встановлено, що страховий стаж позивача складає 26 років 11 місяців 10 днів, а тому у разі зарахування до його страхового стажу спірних періодів роботи з 28.06.1982 по 24.03.1983 та з 01.06.1985 по 31.12.1998 загальний страховий стаж позивача є достатнім для призначення пенсії у відповідності до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV.
Як наслідок, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV періоди його роботи з 28.06.1982 по 24.03.1983 та з 01.06.1985 по 31.12.1998 згідно з записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 28.07.1982, у зв'язку із чим призначити йому пенсію за віком з 26.03.2025.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
У силу вимог частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд. 7, код ЄДРПОУ 21084076), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 02.04.2025 №084450010297 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди його роботи з 28.06.1982 по 24.03.1983 та з 01.06.1985 по 31.12.1998 згідно з записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 28.07.1982, у зв'язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26.03.2025.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак