27 серпня 2025 року Справа № 280/5678/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним рішення відповідача від 20.03.2025 №084150004830 щодо не зарахування при призначенні пенсії до страхового стажу позивача періодів роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 18.08.1990;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 18.08.1990.
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, і лише в разі її відсутності або відсутності у ній відповідних записів, що не дозволяє з'ясувати відомості про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів. Крім того, стверджує, що не може нести відповідальність за дотримання роботодавцем формальних вимог щодо заповнення трудової книжки, а відмова у зарахуванні періодів роботи лише через помилку на титульному аркуші трудової книжки не відповідає критеріям співмірності та фактично позбавляє позивача конституційного права на пенсійне забезпечення. Беручи до уваги надані докази та законодавчі приписи вважає, що відповідачем протиправно відмовлено йому у зарахуванні при призначенні пенсії до страхового стажу позивача періодів роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 18.08.1990, у зв'язку із чим змушений звернутись до суду.
Ухвалою судді від 07.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 25.07.2025 до матеріалів справи через систему «Електронний суд» долучив відзив на позовну заяву (вх. №37691), у якому звертає увагу, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 18.08.1990, оскільки на титульній сторінці нечитабельна печатка, яку неможливо ідентифікувати, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110. З урахуванням вищевикладеного, вважає, що рішення від 20.03.2025 № 084150004830 є обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
13.03.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Харківській області.
Так, рішенням відповідача від 20.03.2025 №084150004830 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу та медичного висновку про визнання дитини як інваліда з дитинства. Необхідний вік для призначення пенсії на пільгових умовах - 50 років. Вік заявника 52 роки. Необхідний страховий стаж - не менше 15 років. Страховий стаж складає 13 років 05 місяців 25 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з записами у трудової книжки НОМЕР_1 від 18.08.1990, оскільки на титульній сторінці нечитабельна печатка, яку неможливо ідентифікувати, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110. Звернута увага також на неможливість взяти довідку №153 від 05.03.2025, видану ТОВ «УКРМЕДГРУПА», що дитина визнана інвалідом з дитинства до шестирічного віку, оскільки довідка видана не державною установою.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щ щодо не зарахування при призначенні пенсії до страхового стажу позивача періодів роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 18.08.1990, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV)
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV (у редакції Закону України №3108-IV від 17.11.2005 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Статтею 7 Закону №1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується
Згідно з частинами 1, 3 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однією із обов'язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За визначення, наведеним у частині 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наведені положення свідчать про те, що законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.
Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_1 від 18.08.1990, яка видана на ОСОБА_1 , позивач працювала:
- згідно із записами 1-2 у період з 14.08.1990 по 11.09.1996 робітницею пункту осіменіння МТФ №2 колгоспу «Родина» (наказ №172-к від 14.08.1990, наказ №90-к від 11.09.1996);
- згідно з записами 3-4 у період з 12.09.1996 по 20.02.2004 буфетницею у ВАТ «Веселка» (наказ №4-К від 12.09.1996, наказ №9-к від 20.02.2004).
Судом встановлено, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 від 18.08.1990, копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі Відомості про роботу містить відповідні записи про роботу позивача. Будь-яких зауважень стосовно записів трудової книжки чи помилок у їх оформленні відповідачем не зазначено.
В даному випадку під час розгляду заяви позивача відповідачем не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписом начальника відділу кадрів та скріплені печатками.
При цьому, позивачу було відмовлено зараховувати до загального страхового стажу періоди роботи згідно вказаної трудової книжки, оскільки на титульній сторінці нечитабельна печатка, яку неможливо ідентифікувати.
В періоді, в якому позивачу оформлялася трудова книжка, діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Порядок внесення записів про трудову діяльність особи у відомостях про роботу передбачений пунктами 2.13- 2.14. Інструкції № 162.
Пунктом 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29.07.1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 17.08.1993 року за № 110, передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій. Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що мають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Разом з тим, у силу пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з абзацом 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більш того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки відсутність печатки на підписі особи, відповідальної за заповнення трудової книжки, не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
Крім того суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв'язку із неправильним заповненням роботодавцем першої сторінки трудової книжки
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу. Виправлення допущенні при внесенні записів до трудової книжки при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для не зарахування спірного періоду до страхового стажу.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 у справі №593/283/17.
Крім того, слід врахувати, що згідно з статтею 62 Закону №1788-XII та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідну постанову по справі № 638/18467/15-а Верховний Суд прийняв 30.09.2019.
Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування ГУ ПФУ в Харківській області під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв'язку з чим рішення від 20.03.2025 №084150004830, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Так, згідно зі з статтею 58 Закону №1058-IV призначення, нарахування (перерахування) та виплата пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.
Вказана позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.
Такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Як наслідок, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV періоди її роботи з 14.08.1990 по 11.09.1996, з 12.09.1996 по 20.02.2004 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 18.08.1990, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 13.03.2025 щодо призначення пенсії за віком згідно зі статтею 115 Закону №1058-IV.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області, яким прийнято протиправне рішення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи,5 Держпром, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.03.2025 №084150004830 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди її роботи з 14.08.1990 по 11.09.1996, з 12.09.1996 по 20.02.2004 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 18.08.1990, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2025 про призначення пенсії за віком згідно зі статтею 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак