м. Вінниця
26 серпня 2025 р. Справа № 120/12623/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до головного управління ДПС у Вінницькій області, за участі третьої особи - головного управління ДПС України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого головним управлінням ДПС України у Вінницькій області податкового повідомлення-рішенням, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норми регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Зокрема, позивач акцентує увагу на протиправності процедури проведення фактичної перевірки. Окрім того акцентує увагу на необ'єктивності підходу контролюючого органу до проведення податкової перевірки та встановлення її результатів.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Серед іншого представник контролюючого органу зауважує, що підстав для проведення перевірки чітко визначені податковим законодавством України і зазначення у наказі про проведення перевірки лише відповідного підпункту законодавчого положення без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказую. Також по суті прийнятого рішення вказує, що позивачем не було належним чином підтверджено облік та походження товарних запасів, що містилися у місці торгівлі, за що, відповідно, останнього притягнуто до відповідальності.
Окрім того відповідачем подано клопотання про залучення до справи у якості третьої особи - головне управління ДПС в Івано-Франківській області.
Так, ухвалою суду від 01.01.2025 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних на предмет спору на стороні відповідача - головне управління ДПС в Івано-Франківській області.
Головне управління ДПС в Івано-Франківській області своїм правом на подання пояснень не скористалося.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій він зауважує, що контролюючим органом не вчинено жодних дій для отримання документів від час перевірки у підтвердження чи спростування обставин наявності складу порушення передбачено ст. 20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
До суду від позивача надійшли додаткові пояснення по суті справи від 25.06.2025 року та 19.08.2025 року, яких він просить врахувати судову практику у подібних правовідносинах.
Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.
На п.п 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, на підставі направлень, виданих головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області від 02.05.2024 року, № 2343, № 2344, посадовими особами головного управління ДПС в Івано-Франківській області проведено фактичну в перевірку в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог ПК України, Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", Закону України "Про ціни і ціноутворення" та інших нормативно-правових актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС.
Перевіркою встановлено порушення вимог п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме: здійснюється торгівля товарами, не облікованими у встановленому порядку за місцем їх реалізації. Вказане відображено у акті фактичної перевірки № 9364/09/15/РРО/ НОМЕР_1 від 10.05.2024 року.
Позивачем подано заперечення на акт фактичної перевірки від 10.05.2024 року.
Разом з тим, за результатом проведеної перевірки, головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення від 03.06.2024 року № 0205780705, яким позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 189473 грн за порушення законодавства про патентування, норми регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та ст. 20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Позивач скористувався своїм правом на адміністративне оскарження вказаного податкового-повідомлення рішення, однак рішенням ДПС України скаргу залишено без задоволення.
Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 03.06.2024 року № 0205780705, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.
Відповідно до пп. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 75.1 ст. 75 ПК України регламентовано, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підстави та обов'язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах п. 80.2 ст. 80 ПК України.
Суд звертає увагу на правове формулювання п. 80.2 ст. 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов'язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
У цій справі в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, відповідно до якого фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - "яка свідчить про можливі порушення" - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2023 року у справі №420/9909/23 вважає, що аналіз пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
З огляду на викладене, слід акцентувати увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання "наявності підстав для проведення перевірки" від питання "достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі" та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт п. 80.2 ст. 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
Отже, доводи представника позивача про протиправність наказу про проведення перевірки з підстав незазначення в ньому яка саме інформація була наявна у ГУ ДПС в Івано-Франківській області, що стала у подальшому підставою для його прийняття є безпідставними. Відтак, суд дійшов висновку, що оформлення наказу здійснено відповідно до вимог статті 81 ПК України та законодавчо встановлених підстав для його видання. За таких обставин, вищенаведений наказ складений з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому посилання представника позивача у позовній заяві на протиправність наказу і як наслідок незаконність проведення такої перевірки є безпідставними.
Щодо виявлених під час перевірки порушень законодавства суд зауважує таке.
Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг " (далі - Закон № 265/95-ВР), суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (або ж наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані: вести в порядку, встановленому законом, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
При цьому, суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або ж електронній формі), які підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
У відповідності до п. 177.10 ст. 177 та п. 296.1 ст. 296 ПК України, фізичні особи - підприємці на загальній системі та фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку, які є платниками податку на додану вартість, зобов'язані вести облік доходів і витрат за типовими формами та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику і мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді.
Порядок же ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі і платників єдиного податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 року № 496, який закріплює правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб-підприємців, які у відповідності до Закону №265/95-ВР зобов'язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (або ж надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такого фізичного особи-підприємця.
Так, облік товарних запасів здійснюється фізичними особами-підприємцями шляхом постійного внесення до Форми ведення обліку товарних запасів інформації про надходження і вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку (п.1 розділу II Порядку № 496).
Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми, є обов'язковими додатками до такої форми.
Внесення даних до Форми ведення обліку товарних запасів стосовно надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.
Підпунктом 5 п.3 цього розділу передбачено, що у графі 8 Форми обліку зазначається загальна вартість товару відповідно до первинного документа про вибуття товарів (крім даних щодо продажу через РРО/ПРРО).
Вибуттям товарів для цілей Порядку № 496 вважається, зокрема, продаж товарів з розрахунком в безготівковій формі, який здійснено у встановлених законодавством випадках без застосування РРО/ПРРО.
За змістом ст. 20 Закону № 265/95-ВР, до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд зауважує, що кожна із зазначених умов кореспондується з обов'язком платника податків надавати під час перевірки облікові та первинні документи на товари, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу.
Принагідно суд зауважує, що чинним законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб'єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для обліку товарних запасів.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-ХIV).
Відповідно до ст. 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Водночас, контролюючі органи мають право під час проведення перевірки вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або ж під час наступних заходів податкового контролю (пп. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПК України).
Відповідно до матеріалів фактичної перевірки, головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області проведено зняття фактичних залишків товару на суму 189473 грн.
Згідно доводів контролюючого органу позивачем не було надано документів, що підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті) на вказану суму.
Суд наголошує, що зняття залишків товару контролюючим органом є частиною податкової перевірки, під час якої платник податків зобов'язаний провести інвентаризацію та документально підтвердити наявність, зокрема товарно-матеріальних цінностей за вимогою податківців.
У той же час, проведення інвентаризації має здійснюватися саме платником, а контролюючий орган може виключно вимагати її проведення.
Отже, за своєю суттю інвентаризація - це перевірка фактичної наявності майна і співставлення даних інвентаризації з бухгалтерським обліком.
При цьому, відомості щодо даних залишку товарів на початок інвентаризації мають встановлюватись на підставі первинної документації.
У підсумку, проведення платником податків на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Вказана правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі № 807/1556/17, від 18.03.2024 року у справі №120/2466/23, від 15.04.2024 року справі №120/2764/23.
Разом з тим, судом встановлено, що жодної вимоги щодо проведення інвентаризації у магазині, де й здійснює діяльність позивач контролюючим органом не вручалася та не направлялася, доказів зворотного до матеріалів справи не надано.
Відтак доводи позивача щодо відсутності правових підстав проведення інвентаризації знайшли своє відображення у вищенаведеному.
Відповідно до пункту 85.4 статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
При цьому пунктом 85.6 статті 86 ПК України визначено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Отже, контролюючий орган вправі вимагати у платника податків в ході перевірки надати первинні документи та в разі їх ненадання (відмови у наданні) контролюючий орган складає відповідний акт у довільній формі.
Так, 10.05.2024 року контролюючим органом було вручено представнику ФОП ОСОБА_1 вимогу про надання відповідного переліку документів, що, зокрема, підтверджують облік товару.
Із матеріалів перевірки, судом встановлено, що безпосередньо під час проведення перевірки працівниками позивачка було надано, зокрема, договір комісії № ВМ-01-05-24-МЮ від 01.05.2024 року, акт приймання-передачі товарів до договору комісії № ВМ-01-05-24-МЮ від 01.05.2024 року, форму ведення обліку товарних запасів.
Окрім того вказані документи були надіслані контролюючому органу у день проведення фактичної перевірки засобами поштового зв'язку та подані разом із запереченнями до акту фактичної перевірки.
Судом встановлено, що відповідно до договору комісії № ВМ-01-05-24-МЮ від 01.05.2024 року укладеного між ФОП ОСОБА_2 (комітент) та ФОП ОСОБА_3 (комісіонер), його предметом є зобов'язання комісіонера за дорученням комітента, від свого імені за плату (винагороду) укладати за рахунок комітента договори щодо продажу товарів, передбачених договором (пункт 1.1. договору).
Пунктом 1.2. договору комісії передбачено, що конкретні умови щодо ціни, кількості, якості та асортименту продукції, наведено у актах приймання-передачі товарів до цього договору.
Згідно з пунктом 4.1. договору комісії передання товарів комітентом комісіонеру для продажу відповідно до умов цього договору здійснюється за актом приймання-передачі товарі.
Відповідно до інформації зазначеній в акті приймання-передачі товарів від 02.09.2024 позивачу передано 928 одиниць товару на загальну суму 3396304,70 грн.
Отримання та вибуття товару відображено позивачем у формі ведення обліку товарних запасів.
Вказані документи повною мірою ідентифікують постачальника та отримувача товару, дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару та мають всі ознаки первинних документів, які передбачені Порядком № 496.
Жодних зауважень щодо змісту, форми цих документів контролюючий орган в акті перевірки не зазначив. Також будь-яких застережень стосовно правильності заповнення позивачем Форми ведення обліку товарних запасів в акті перевірки податковий орган не навів.
Отже, на момент проведення перевірки у позивача були наявні відповідні документи, що підтверджували походження товару, який знаходився в реалізації.
При цьому контролюючим органом при перевірці взагалі не надано юридичної оцінки вказаним документам та не конкретизовано, які первинні документи на момент перевірки відсутні.
Суд зауважує, що договір комісії є одним із видів посередницьких договорів і в даному випадку такий договір передбачає обов'язок комісіонера за дорученням комітента від свого імені за певну винагороду продати належний комітенту товар.
Отже, позивач як комісіонер не набував у власність товар, що пояснює відсутність у неї відповідних первинних документів, таких як накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, тощо.
Під час перевірки позивач надала визначені договором комісії документи, що підтверджують походження товару (акти приймання-передачі), що в свою чергу спростовує доводи контролюючого органу про їх відсутність.
Таким чином, доводи працівників податкового органу про порушення позивачем обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, які вказані в акті перевірки, не знайшли свого підтвердження, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Частиною 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄРПОУ ВП 44069150), за участі третьої особи - головного управління ДПС в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ ВП 43968084) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення головного управління ДПС у Вінницькій області № 0205780705 від 03.06.2024 року.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1894,73 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович