м. Вінниця
26 серпня 2025 р. Справа № 120/14466/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрщеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління ДПС України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до головного управління ДПС України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень якими визначено суму податкових зобов'язань, а саме, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єкті нежитлової нерухомості. Зокрема, представник позивача наголошує, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, а будівлі, що належать йому на праві приватної власності, безпосередньо використовуються у сільськогосподарській діяльності, відтак не є об'єктами оподаткування на нерухоме майно.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Зокрема, представник ГУ ДПС у Вінницькій області акцентує увагу на правомірності розрахунку податку.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини справи.
Позивачці на праві власності належить 74/100 частки від нежитлової будівлі, комплексі будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 2433,9 кв.м, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
ГУ ДПС у Вінницькій області прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 06.03.2024 року № 0016411-2412-0206-UA05020090000067118, № 0016410-2412-0206-UA05020090000067118, № 0016251-2412-0206-UA05020090000067118, якими визначення йому суми податкового зобов'язання з податку на вказане нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021-2023 роки, відповідно.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся за захистом своїм прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах передбачених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
01.01.2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року № 71-VIII, яким було внесено зміни до Податкового кодексу України в частині справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у тому числі його було поширено й на нежитлову нерухомість.
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Так, відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Тобто, податковою пільгою є часткове або повне звільнення осіб від сплати певного податку за наявності передбачених та закріплених юридичних фактів. Це означає, що податкова пільга поширюється виключно на певну категорію осіб, у той час, як для інших платників податків обов'язок щодо його сплати є незмінним.
При цьому, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб) у розрізі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є податковою пільгою, яка встановлюється органом місцевого самоврядування.
Такі будівлі, споруди є прямо визначеними Податковим кодексом України об'єктами нерухомості, які не підлягають оподаткуванню, тобто наявність яких, податкове законодавство не пов'язує з виникненням у платника податкового обов'язку.
Відповідно до п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (у редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку;
В розумінні пп."ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не сплачують податок на нерухоме майно особи - власники цього нерухомого майна (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі № 140/2700/19.
При цьому правовий аналіз п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність одночасно трьох умов для звільнення об'єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме:
- віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення;
- власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;
- вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
За приписами п.п. 14.1.129-1. п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема будівлі промислові та склади.
Відповідно до матеріалів справи, зокрема витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та технічного паспорта, на праві власності позивача перебуває 74/100 частки від нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , що фактично становить ь2433,9 кв.м від загальної площі приміщення та складається з вагової столової, склад конц. кормів,автогаражу та тваринницьких приміщень (а.с. 64).
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Враховуючи те, що ДК 018-2000 є частиною чинного законодавства України та призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні, то він може застосовуватися для визначення статусу нежитлового приміщення, будівлі або споруди.
Подібний правовий висновок відображений у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2024 року у справі № 240/25842/23
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 - "Будівлі для тваринництва", 1271.2 - "Будівлі для птахівництва", 1271.3 - "Будівлі для зберігання зерна", 1271.4 - "Будівлі силосні та сінажні", 1271.5 - "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 - "Будівлі тепличного господарства", 1271.7 - "Будівлі рибного господарства", 1271.8 - "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва", 1271.9 - "Будівлі сільськогосподарського призначення інші".
Окремо суд зауважує, що відповідно до положень ДК 018-2000 будівлі, що використовуються або запроектовані для декількох призначень , повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинне бути визначене таким чином:
- обчислюється відсоткове співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угруповання;
- потім будівля класифікується за методом "згори - донизу". Будівлю спочатку відносять до розділу (один розряд коду), що охоплює всю чи більшу частку всієї її загальної площі. Далі їх відносять до підрозділу (два розряди коду) - житлові будівлі, нежитлові будівлі за найбільшою питомою вагою площі в цій будівлі. Наступним кроком визначається група (три розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі в межах підрозділу. Нарешті, вибирається належність будівлі до класу (чотири розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі в межах групи.
Так, судом встановлено, що із застосуванням питомої ваги будівель вказане нежитлове приміщення відноситься до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства".
При цьому, суд звертає увагу, що пільга встановлена п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження для сільськогосподарських виробників.
Досліджуючи питання щодо наявності у позивача як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом враховано, що за змістом п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Відповідно до п.п. 14.1.234 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.
Тобто, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу - Спрощена система оподаткування, облік та звітність, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно).
Поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України від 18.01.2001 року № 2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років", під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. У свою чергу відповідно до норм вказаної сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.
За змістом ст. 1 Закону України від 23.09.2008 року № 575-VI "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Відтак, системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття сільськогосподарський товаровиробник не суперечить його визначенню у п.п.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування.
Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.
Зазначене дає підстави для висновку, що в розумінні абз. "ж" п.п.266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Таким чином, суд спростовує доводи відповідача щодо необхідності наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця.
Суд наголошує, що позивачка є засновником, власником фермерського господарства "АНАСТАСІЯ М", що займається господарською діяльністю у сфері сільськогосподарського виробництва, відповідно до визначених за КВЕД видами економічної діяльності та зареєстровано за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, село Сорока, вулиця Зарічна, буд. 4.
Суд звертає увагу, що адреса місця реєстрації юридичної особи є адресою нежитлової споруди, на яку нараховано оспорюваний податок.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником. Об'єкти нерухомості, які належить позивачу на праві приватної власності, щодо яких контролюючим органом донараховано податкові зобов'язання, є будівлями, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Відомості про те, що об'єкти нерухомості здаються їх власником в оренду, лізинг, позичку матеріали справи не містять.
Відтак, об'єкти нерухомості, на які головним управлінням ДПС у Вінницькій області нараховано податкові зобов'язання, не можуть бути обкладені податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень пп. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Таким чином, оскаржувані рішення головного управління ДПС у Вінницькій області прийняті без урахування норм законодавства та усіх обставин, що свідчить про їх протиправність.
Відтак, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про необхідність визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до ч. 1ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 44069150) про визнання дій протиправним та скасування рішень, задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати такі податкові повідомлення-рішення головного управління ДПС у Вінницькій області 06.03.2024 року: № 0016411-2412-0206- НОМЕР_2 , № 0016410-2412-0206-UA05020090000067118, № 0016251-2412-0206-UA05020090000067118.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович