м. Вінниця
26 серпня 2025 р. Справа № 120/14068/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, яким збільшено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплаченої фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості. Зокрема, позивач зауважує, що контролюючим органом не враховано те, що на праві власності позивача знаходиться лише частка об'єкта нежитлового приміщення. Окрім того звертає увагу на неможливість подвійного оподаткування.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Серед іншого, вказує, що у позивача на праві власності наявні два об'єкта нерухомого майна, що, у свою чергу, свідчить про відсутність факту подвійного оподаткування
Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивач має у власності, зокрема такі об'єкти майна: Реєстру прав власності на нерухоме майно позивач має у власності, зокрема такі об'єкти майна:
- об'єкт нежитлової нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тип об'єкта - нежитлова будівля площею 2234,50 кв.м., розмір частки у праві спільної власності 1/3, реєстраційний номер - 12976840;
- об'єкт нежитлової нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тип об'єкта - нежитлова будівля площею 2234,50 кв.м., розмір частки у праві спільної власності 1/3, реєстраційний номер - 19536178.
Так, згідно наявної інформації головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення-рішення:
- № 0486054-2408-0204-UA0504003000050131 від 21.05.2024 року на суму 19961,53 грн щодо об'єкта 12976840;
- № 0486055-2408-0204-UA0504003000050131 від 21.05.2024 року на суму 18918,12 грн щодо об'єкта 19536178 грн.
Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 21.05.2024 року № 0486054-2408-0204-UA050400300005013, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПКУ платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно із підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПКУ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПКУ).
Пунктом 266.2 стаття 266 ПКУ визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПКУ база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Матеріалами справи підтверджено, що підставою для розрахунку контролюючим органом суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що належить позивачу, стали інформаційні дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Водночас, суд зауважує, що відповідно до п. п. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України платник податку має право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або житлової нерухомості, що перебувають у власності платника податків; права на користування пільгою зі сплати податків; розміру ставки податку; нарахованої суми податку. Зворотного механізму положеннями ПК України не передбачено.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Гайсинського міжрайонного бюро технічної інвентаризації від 30.05.2007 року, ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 21.04.2006 р. належала 1/3 частки нежитлових будівель, що розташовані по АДРЕСА_2 .
Згідно Договору про поділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, посвідченого приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області, 05.06.2007 року, право власності та поділ нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 і встановлено частки, зокрема, ОСОБА_1 відведено приміщення 1-склад 217, 90 кв.м., 2-кладова 8, 50 кв.м., 3 склад 94 кв.м., 4 склад 20,90 кв.м. з підвалом під цим приміщенням.
На підставі цього договору позивачем зареєстровано право власності на цілу частку нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 .
Отже, позивачу належить право власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 , загальною площею 705,9. Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Отже, право власності після виділу частки припиняється, а особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Суд вказує, що позивачем виділено свою частку та зареєстровано право власності лише на нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 , загальною площею 705, 9. Дані дії вчинені після реєстрації права власності на 1/3 частки будівлі, відповідно, з 12.07.2007 року (дата витягу про реєстрації права власності) право власності на 1/3 частки припинилось.
Не закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей стосовно запису щодо реєстрації права власності на підставі договору дарування датованого 2006 р. не є підставою для нарахування податку, адже податок нараховується на об'єкт нерухомості, який належить на праві власності особі.
Відтак, у ході розгляду справи підтверджено, що у позивача на праві власності лише будівля по АДРЕСА_2 , загальною площею 705,9 кв.м., на яку нараховано податок згідно податкового повідомлення - рішення від № 0486055-2408-0204-UA0504003000050131 від 21.05.2024 року.
Тобто на один і той самий об'єкт нерухомого майна відповідач двічі нараховує податок на нерухоме майно.
Відтак, з огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0486054-2408-0204-UA0504003000050131 від 21.05.2024 року.
За змістом статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правову допомогу, суд вказує таке.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 року у справі № 810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 рок №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 року у справі № 686/31892/19 зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Отже, для підтвердження понесених стороною витрат на правову допомогу, така особа повинна надати до суду, зокрема, документи, що свідчать про оплату та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Розмір судових витрат на професійну правову допомогу визначено у розмірі 5000 грн.
Відповідно до договору про надання правової допомоги № 01-93/24 від 23.09.2024 року сторонами визначено, що гонорар складається з суми вартості наданої правової допомоги тарифи якої узгоджені у додатку 1.
Разом з тим, такого додатку, як і переліку виконаних робіт матеріали справи не містять.
Тобто докази понесених дійсних витрат на професійну правову допомогу - відсутні.
Наданий представником позивача рахунок на оплату не підтверджує обсяг виконаних робіт та перелік видів діяльності згідно тарифів для визнання дійсної вартості витрат.
На підставі викладеного, враховуючи, що представник позивача всупереч положенням статті 134 КАС України не надав, зокрема, детальний розрахунок витрат на правову допомогу в межах даної адміністративної справи та документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, які б свідчили про фактично понесені витрати на правничу допомогу, суд вважає дані витрати документально непідтвердженими та недоведеними.
Відсутність належного документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.11.2023 року по справі № 519/24/20, від 08.11.2023 року по справі № 539/2673/21 , від 01.11.2023 року по справі № 202/3681/16.
Відтак, підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 44069150) про визнання протиправним та скасування рішення.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління ДПС у Вінницькій області від 21.05.2024 року № 0486054-2408-0204-UA0504003000050131.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович