Провадження № 11-кп/821/233/25 Справа № 703/128/24 Категорія: ч. 4 ст. 408 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
19 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурорівОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження № 62023100140000548 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 жовтня 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красний Октябрь Черлакського району Омської області, рф, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину 2020 р.н., військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, на 6 років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
У відповідності до ч.5 ст.72 КК України зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_8 строк попереднього ув'язнення з моменту затримання 20 листопада 2023 року і до дня набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили продовжено дію застосованого щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України,
Згідно вироку Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07.10.2024 ОСОБА_8 визнаний винуватим та засуджений за те, що проходячи військову службу за призовом під час мобілізації у військовому званні «солдат», під час дії введеного на всій території України правового режиму воєнного стану, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи реальну можливість участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та взагалі ухилитися від військової служби, а тому 28 вересня 2023 року о 08 год. 00 хв. не з'явився з лікувального закладу на службу до військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та продовжив проводити час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для повернення до місця служби за наявності реальної можливості до цього.
Цього ж дня, близько 10 години за місцем проживання ОСОБА_8 , ( АДРЕСА_1 ) прибули військовослужбовці з числа командного складу військової частини НОМЕР_1 , в тому числі безпосередній командир ОСОБА_8 - начальник радіолокаційного вузла ОСОБА_10 , котрий при спілкуванні з ОСОБА_8 віддав останньому усний наказ - негайно повернутися для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , на що ОСОБА_8 виконувати наказ командира відмовився.
У подальшому у продовження свого злочинного умислу, спрямованого на ухилення від військової служби, ОСОБА_8 проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків військової служби, не вживаючи жодних заходів до повернення у військову частину за наявності реальної можливості до цього, поки 20.11.2023 о 13 год. 10 хв. останнього було затримано в порядку ст. 208 КПК України за адресою: АДРЕСА_3 .
Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій просив його скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликають сумнів у неупередженості судді. Такими обставинами є те, що суддя є військовозобов'язаним, під час розгляду справи проходив ВЛК, у зв'язку з чим може бути підданий впливу прокурора у військовій сфері або побоюватися такого впливу із сторони прокурора, або інших осіб, адже ОСОБА_8 є військовослужбовцем ЗСУ.
На думку захисника такі побоювання обвинуваченого про можливу залежність головуючого від сторонніх осіб та сторони обвинувачення у справі щодо останнього як військовослужбовця ЗСУ мали місце, що могло свідчити про необ'єктивність судді.
Зазначає, що в обсязі пред'явленого обвинувачення вина ОСОБА_8 є недоведеною, а саме обвинувачення ґрунтується на припущеннях і доказах, які здобуті із порушенням чинного КПК України та долучені до справи у невстановлений спосіб.
За змістом обвинувального акта ОСОБА_8 інкриміновано вчинення дій, які не тягнуть за собою кримінальну відповідальність за жодною із норм чинного КПК України, а також дії, за які останній притягнутий до адміністративної відповідальності.
Одночасно суд, вийшовши за межі пред'явленого обвинувачення піддав його зміст редагуванню на користь сторони обвинувачення, виключивши із викладу об'єктивної сторони кримінального правопорушення обставини, які свідчили про наявність підстав до ухвалення виправдувального вироку щодо ОСОБА_8 .
В обвинувальному акті у вину ОСОБА_8 інкримінується усвідомлення того, що відносно нього здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом його нез'явлення з лікувального закладу на службу та ігнорування викликів слідчого, як спосіб вчинення ухилення від військової служби.
Зазначає, що ОСОБА_8 інкриміновано вчинення дій , які не складають об'єктивну сторону жодного злочину чи кримінального проступку, передбаченого КК України.
Суд за власною ініціативою, відредагувавши зміст пред'явленого обвинувачення, вийшов за його межі, таким чином поставивши сторону захисту в нерівне положення із стороною обвинувачення та порушивши принцип змагальності кримінального процесу та право на захист ОСОБА_8 , адже йому не надано можливості підготуватися до захисту від обвинувачення за змістом, що відрізняється від обвинувального акта.
Як в обвинувальному акті так і у оскаржуваному вироку за ч. 4 ст. 408 КК України ОСОБА_8 інкриміновано вчинення дій, які не містять складу цього кримінального правопорушення та за які ОСОБА_8 притягнутий до адміністративної відповідальності.
14.11.2023 ОСОБА_8 притягнутий до адміністративної відповідальності за дії, інкриміновані останньому при складанні протоколу за ч. 1 ст. 172-10 КУпАП, тобто за частину дій, які в подальшому віднайшли своє відображення в обвинувальному акті.
Зазначає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до ч. 4 ст. 408 КК України відповідальність настає за дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу, вчинене в умовах воєнного стану.
Зазначає, що право здійснення призову до війська командири військових частин отримали лише у жовтні 2023 року.
Призваним на військову службу може бути особа, яка придатна до її проходження. В ході судового розгляду ОСОБА_8 повідомив, що станом на 2014 рік, пройшовши ВЛК був визнаний непридатним до військової служби.
В ході досудового розслідування вказане питання не було досліджено, а тому є питання щодо перебування ОСОБА_8 в статусі спеціального суб'єкта і усвідомлення ним цього статусу.
З метою перевірки тверджень ОСОБА_8 про його непридатність до військової служби захистом заявлялося відповідне клопотання про витребування документів, яке безпідставно було відхилено судом першої інстанції.
В ході судового розгляду судом не перевірено мотиви вчинення інкримінованих ОСОБА_8 дій.
Також судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про допит ряду свідків, які могли б підтвердити незадовільний стан здоров'я ОСОБА_8 на час його перебування поза межами частини.
Стороною захисту заявлялося клопотання про призначення судово-медичної експертизи, в задоволенні якого судом було відмовлено, яке мотивоване тим, що ОСОБА_8 до військової частини зарахований наказом від 01.04.2022, однак ВЛК пройшов лише у жовтні 2022 року. За наданої інформації ОСОБА_8 останній страждає на захворювання, які мав необхідність лікувати в період з 13.09.2023 по час його затримання.
Будучи допитаним судом першої інстанції ОСОБА_8 повідомив про наявність декількох причин, які слугували перешкодою до явки у військову частину, серед яких подання заяви на звільнення з військової служби та наявність захворювання ноги, яке перешкоджало йому рухатися.
Вважає, що судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, яка полягала у відмові в дослідженні обставин, з'ясування яких явно має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Судом не забезпечено змагальність провадження. Так в судових засіданнях участь прокурора звелася до наведення сухого переліку доказів, які ним подаються без зазначення конкретного доказового значення для кожної обставини, що підлягає доказуванню і встановленню при судовому розгляді.
Суд у вироку навів докази, які приймаються до уваги, однак їх детальний аналіз на вказаний, що свідчить про порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України.
Зазначає, що судом першої інстанції належним чином не перевірені доводи сторони захисту про недопустимість доказів, що лягли в основу обвинувачення, оскільки не з'ясовано на якій підставі слідчий ОСОБА_11 розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні, яким чином в його розпорядження потрапили повідомлення ВЧ НОМЕР_1 та матеріали службового розслідування щодо ОСОБА_8 , які у подальшому лягли в основу обвинувачення ОСОБА_8 .
Матеріали розслідування здобуті з порушенням «Порядку проведення службового розслідування», так як до участі у проведенні службового розслідування заборонено залучати осіб, які є підлеглими військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, осіб, які брали участь у правопорушенні або особисто зацікавлені у результатах розслідування.
З акту службового розслідування вбачається, що його проведення доручено заступнику командира частини з морально-технічного забезпечення майору ОСОБА_12 , який є свідком подій описаних в акті, тобто акт службового розслідування складено свідком подій, зацікавленою особою.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити; думки прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги захисника, просили вирок суду залишити без змін; вивчивши матеріали кримінального провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даному кримінальному провадженню вказані вимоги закону були дотримані.
Так, висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, відповідає фактичним обставинам справи, які встановлені з врахуванням дійсних обставин події та ґрунтується на зібраних у справі доказах, які детально досліджені в судовому засіданні в їх сукупності та взаємозв'язку, та їм дана правильна юридична оцінка, з чим погоджується і колегія суддів.
Як свідчать матеріали кримінальної провадження, судом першої інстанції досліджено всі ті обставини, які мали значення для прийняття рішення у справі, а тому посилання в апеляційній скарзі захисника на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та не встановлені достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 в суді і вичерпані можливості їх отримати - є безпідставними.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_8 своєї вини у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 4 ст. 408 КК України, його винуватість у дезертирстві, тобто нез'явленні з лікувального закладу на службу з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні судом першої інстанції та наведеними у вироку доказами.
З показань свідка ОСОБА_12 , даних суду першої інстанції вбачається, що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира з морально-психологічного забезпечення. ОСОБА_8 був призваний на військову службу під час мобілізації та проходив її у військовій частині НОМЕР_1 на підставі наказу від 01.04.2022 №63, який спочатку добровільно прибув до їхньої частини, а потім його направили до ТЦК. Медогляд ВЛК він пройшов 04.10.2022. 13 вересня 2023 року ОСОБА_8 висловив скарги на стан здоров'я, у зв'язку із чим був направлений на лікування до Смілянської міської лікарні, де проходив лікування до 27 вересня 2023 року. 28 вересня 2023 року мав повернутися до військової частини, однак не з'явився, будучи згідно із Статутом зобов'язаним це зробити та надати медичні документи безпосередньому начальнику. Через начальника медичної служби ОСОБА_13 , з якою ОСОБА_8 зустрівся у місті, він передав виписний епікриз з лікарні. У зв'язку із цим, із безпосередніми командирами обвинуваченого ОСОБА_10 та ОСОБА_14 , вони спільно приїхали до місця проживання ОСОБА_8 . Останній був удома, спілкувався із ними через зачинену хвіртку. Він запропонував обвинуваченому повернутися на службу, однак той відмовився. Тоді ОСОБА_10 віддав ОСОБА_8 наказ про його повернення на військову службу, однак той відмовився це робити. Заявив, що не є військовослужбовцем, України не існує, військова частина є приватною структурою, а закони України на нього не поширюються. При цьому, ніяких скарг на стан здоров'я він не висловлював. Щодо ОСОБА_8 командиром частини був складений рапорт про військове адміністративне правопорушення, передбачене ст.172-10 КУпАП. Постановою суду від 14.11.2023 ОСОБА_8 було визнано винним у вчиненні цього адміністративного правопорушення. Про дії ОСОБА_8 також були повідомлені ВСП та прокуратура. Після рішення суду співробітники ВСП та інші командири їздили додому до ОСОБА_8 та вимагали повернутися на службу, однак той відмовився. ОСОБА_8 було затримано працівниками ВСП та ДБР 20 листопада 2023 року, під час якого він (свідок) також був присутнім. Під час відсутності у військовій частині, ОСОБА_8 звертався до командира частини з листами, в яких ставив під сумнів існування Держави, органів влади, тощо. Просив також звільнити з військової служби. Документів, які б виправдовували його відсутність у військовій частині, не надавав, зокрема щодо проходження лікування. Його поведінка негативно вплинула на морально-психологічний стан військовослужбовців, що є важливим, оскільки підрозділ залучається до ведення безпосередніх бойових дій. До останніх подій ОСОБА_8 проходив службу нормально, зауважень до нього не було, однак коли дізнався, що відібраний для проходження служби у зведеному стрілецькому підрозділі, то почав таким чином ухиляться від служби. До цього на стан здоров'я він не скаржився.
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_15 показав, що ОСОБА_8 є військовослужбовцем підрозділу військової частини НОМЕР_1 , заступником командира якого він є з листопада 2022 року. Обвинувачений з 13 по 27 вересня 2023 року проходив стаціонарне лікування, після завершення якого на службу не повернувся, що було виявлено під час шикування 28 вересня 2023 року. Перед цим 27.09.2023 ОСОБА_8 через начальника медичної служби передав до частини виписний епікриз з лікарні. Після завершення шикування 28.09.2023 він особисто зателефонував ОСОБА_8 та намагався переконати повернутися на службу, попереджав про відповідальність за такі дії. Обвинувачений заперечував свою причетність до військової служби та своє підпорядкування йому (свідку). При цьому він не говорив про наявність проблем зі станом здоров'я. У той же день він, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 прибули до місця проживання ОСОБА_8 . Там останній також заявив, що не є військовослужбовцем, громадянином, не визнає України як державу, а також її органів влади, а що є «живою людиною». ОСОБА_10 віддав ОСОБА_8 прямий наказ повернутися на службу, однак останній відмовився його виконувати, заявивши, що не підпорядкований вказаному офіцеру та не є військовослужбовцем. Перед цими подіями ОСОБА_8 проходив тестування щодо відрядження до стрілецького підрозділу та виявився придатним для цього. Йому відомо, що ОСОБА_8 мав раніше травму ноги, однак скарг щодо цього не висловлював. Йому не відомо про наявність клопотань ОСОБА_8 про звільнення з військової служби. Згідно з медичною характеристикою, ОСОБА_8 має задовільний стан здоров'я, однак має прояви девіантної поведінки. Щодо листування ОСОБА_8 з командуванням частини, не зміг нічого повідомити у зв'язку з відсутністю доступу до такої документації.
Свідок ОСОБА_10 суду першої інстанції показав, що ОСОБА_8 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , перебував у його безпосередньому підпорядкуванні, як начальника підрозділу цієї частини. Обвинувачений прийшов на службу добровільно. З 13.09.2023 по 27.09.2023 ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні у місцевій лікарні. 28.09.2024 на ранковому шикуванні була виявлена відсутність обвинуваченого у частині, про що він (свідок) повідомив командира частини. За вказівкою останнього вони з ОСОБА_15 та ОСОБА_12 поїхали до місця проживання ОСОБА_8 . Там останній повідомив їм, що відмовляється прибувати на службу, оскільки з'ясував, що України не існує, він не є військовослужбовцем, військова частина є приватною «фірмою». Наказ повернутися на службу відмовився виконувати. До останнього випадку на стан здоров'я ОСОБА_8 не скаржився, проблем із ним не виникало. На службу він так і не повернувся. Виписний епікриз він передав до частини через начальника медичної служби. Медичних чи інших документів, які б виправдовували його відсутність на службі, не надавав. Йому відомо, що ОСОБА_8 звертався до керівництва частини із письмовими заявами, в яких заперечував державність України, а також просив списати з нього зброю. Пам'ятає, що з ОСОБА_8 спілкувався і заступник командира бригади Бевз, однак не знає про що вони говорили. Усі звернення військовослужбовців щодо стану здоров'я мають відбуватися спочатку через безпосереднього начальника, а таких, крім останнього разу, від ОСОБА_8 не надходило. Останній був відібраний у резерв для відрядження до стрілецької бригади, однак наказу про відрядження видано не було. Десь через 7 - 10 днів після доведення йому цієї інформації ОСОБА_8 госпіталізувався до лікарні.
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_13 показала, що проходить військову службу на посаді начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , має середню спеціальну освіту, лікарська справа, фельдшер. ОСОБА_8 проходив службу у її частині з 01.04.2022. У той день вона проводила медичний огляд ОСОБА_8 . Жодних скарг на стан здоров'я з його боку не було. Згідно з висновком ВЛК від 04.10.2022 №89 останній придатний до військової служби. Від обвинуваченого скарг на стан здоров'я не надходило. Про те, що має травму ноги, він не повідомляв. 12 вересня 2023 року ОСОБА_8 повідомив, що у нього закладені вуха. З цією скаргою він звернувся після завершення тактичної підготовки для відправлення до стрілецького підрозділу. Вона 13.09.2023 направила його на консультацію до отоларинголога в Смілянську міську лікарню. Того ж дня лікар повідомив їй, що ОСОБА_8 має бути госпіталізований, що і було зроблено. 27 вересня 2023 року після виписки з лікарні ОСОБА_8 по телефону попросив із ним зустрітися, сказавши при цьому, що до військової частини «і кроку не зробить». Зустрілася із ним увечері в центрі міста, бо він не хотів наближатися до частини. Він віддав їй виписний епікриз і сказав, що останній раз спілкується як «фізична особа». Вона його повідомила, що за нез'явлення до військової частини буде нести відповідальність. Якби він повернувся до військової частини, за наявності відповідних показань, міг би бути направленим для проходження додаткового лікування. Уважає, що поважних причин для неповернення до військової частини, ОСОБА_8 не мав. Із клопотанням про направлення його на додаткове лікування він не звертався. У разі наявності протипоказань, військовослужбовець може бути звільнений від виконання певних службових обов'язків. У військовій частині є можливість проходження амбулаторного лікування, а також немає перепон для відвідування лікувального закладу для проходження певних медичних процедур.
Свідок ОСОБА_16 суду першої інстанції показав, що з травня 2023 року є заступником командира бригади з морально-психологічного забезпечення, якій підпорядкована військова частина НОМЕР_1 . З ОСОБА_8 він особисто не знайомий. Восени майор ОСОБА_12 доповів, що військовослужбовець ОСОБА_8 відмовляється виходити на службу, мотивуючи це тим, що він хоче звільнитися та розірвати стосунки із ЗСУ. Тоді він попрохав дати телефон цього військовослужбовця, зателефонував йому і попросив повернутися на службу до військової частини. Також роз'яснив йому, що у нього є право написати відповідний рапорт, може бути розглянуте питання щодо його звільнення з військової служби, якщо для цього будуть підстави. Однак той до військової частини не повернувся і рапорт не подав. Написання такого рапорту не звільняє від виконання обов'язків військової служби. Рішення про звільнення з військової служби приймається командиром бригади. Тільки після видання такого наказу військовослужбовець може залишити військову частину.
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_17 показав, що працює лікарем-отоларингологом у Смілянській міській лікарні. У вересні 2023 року ОСОБА_8 звернувся зі скаргою на закладений ніс та вухо. У нього було направлення з військової частини. Останнього було госпіталізовано. По завершенню граничного терміну стаціонарного лікування (14 днів) був виписаний у задовільному стані. У виписному епікризі зазначена рекомендація - уникати переохолодження. Катетеризація вушних труб - це проведені процедури під час лікування, а не рекомендація. Із таким захворюванням, як у ОСОБА_8 , особи визнаються придатними до військової служби.
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку докази, а саме:
- матеріали службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 водієм-електриком радіотехнічного поста радіолокаційного вузла військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_8 (т.2 а.п. 9-34), зокрема наступні документи:
інформація командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_18 щодо факту нез'явлення на службу з лікувального закладу без поважних причин солдата ОСОБА_8 , згідно з даними якої останній 28 вересня 2023 року не з'явився на службу після проходження стаціонарного лікування, яке проходив у КНП «Смілянська міська лікарня» з 13 до 27 вересня 2023 року, поважних причин неможливості прибути до військової частини не повідомив (т.2 а.п.12-13);
інформація командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_18 щодо невиконання наказу начальника радіолокаційного вузла водієм-електриком ОСОБА_8 , згідно з даними якої останній після завершення стаціонарного лікування у КНП «Смілянська міська лікарня», яке проходив з 13 до 27 вересня 2023 року, не прибув на військову службу 28 вересня 2023 року, у зв'язку із чим до місця його проживання вибув командир підрозділу майор ОСОБА_19 в супроводі заступника командира військової частини ОСОБА_12 та заступника начальника радіолокаційного вузла ОСОБА_15 . Солдат ОСОБА_8 знаходився по місцю постійного проживання, де йому майором ОСОБА_10 було віддано усний наказ на прибуття до пункту постійної дислокації військової частини. Даний наказ солдат ОСОБА_8 проігнорував та до військової частини повертатись відмовився. Будь-які поважні причини щодо невиконання наказу не вказав. Письмові та усні пояснення надавати відмовився, станом на 29 вересня 2023 року на службі відсутній (т.2 а.п.14-15);
витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_18 від 01.10.2023 №204/ад, яким призначено проведення службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_8 за фактом самовільного залишення військової частини (т.2 а.п.18-19);
акт службового розслідування від 03.10.2023, згідно з даними якого серед іншого встановлено, що солдат ОСОБА_8 28 вересня 2023 року на з'явився на службу до військової частини після проходження лікування у КНП «Смілянська міська лікарня», яке проходив з 13 до 27 вересня 2023 року, відмовився виконувати наказ про повернення на службу, відданий прямим начальником майором ОСОБА_10 , у період з 28.09.2023 по 03.10.2023 на військовій службі відсутній, поважних причин неможливості прибути до військової частини немає, на час складання акту знаходиться за місцем постійного проживання, на військову службу прибувати відмовляється (т.2 а.п.20-22);
рапорт начальника радіолокаційного вузла майора ОСОБА_10 від 28.09.2023, згідно з даними якого останній повідомив командира в/ч НОМЕР_1 про відсутність солдата ОСОБА_8 без поважних причин під час ранкового шикування особового складу радіолокаційного вузла о 08 год. 00 хв. 28.09.2023 (т.2 а.п.23);
рапорт начальника радіолокаційного вузла майора ОСОБА_10 від 30.09.2023, згідно з даними якого останній повідомив командира в/ч НОМЕР_1 про відсутність солдата ОСОБА_8 у військовій частині з 28.09.2023 без поважних причин (т.2 а.п.24);
рапорт начальника радіолокаційного вузла майора ОСОБА_10 від 01.10.2023, згідно з даними якого останній повідомив командира в/ч НОМЕР_1 про відсутність солдата ОСОБА_8 на військовій службі без поважних причин, його неприбуття з лікувального закладу з 28.09.2023 по 01.10.2023 (т.2 а.п.25);
пояснення військовослужбовців ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 щодо обставин неповернення на військову службу солдата ОСОБА_8 з лікувального закладу, відмови виконувати наказ про повернення на службу (т.2 а.п.26-32);
акт про відмову надавати пояснення від 28.09.2023, згідно з даними якого ОСОБА_8 відмовився надавати пояснення після невиконання наказу повернутися до військової частини (т.2 а.п.29);
копія протоколу про військове адміністративне правопорушення від 28.09.2023, складений командиром в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_20 щодо ОСОБА_8 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-10 КУпАП, по факту відмови від виконання законних вимог командира (т.2 а.п.30);
копія військового квитка серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_8 , згідно з даними якого останній призовною комісією Смілянського району Черкаської області визнаний придатним до військової служби та призваний на строкову військову службу і відправлений у військову частину 20.05.2005; 12.06.2005 прийняв військову присягу у військовій частині, що засвідчено особистим підписом, а 19.05.2006 звільнений (демобілізований) у запас, військове звання «рядовий» (т.2 а.п.33-34);
- лист ОСОБА_8 від 29 вересня 2023 року на адресу військової частини НОМЕР_1 з вимогою негайного розрахунку його зарплатні та премії до 18.09.2023, з додатками (т.2 а.п.45-50);
- лист ОСОБА_8 від 26 вересня 2023 року на адресу військової частини НОМЕР_1 з додатками, в якому останній, серед іншого, повідомив про відмову брати участь у збройних конфліктах (т.2 а.п.51-58);
- лист ОСОБА_8 від 29 вересня 2023 року на адресу військової частини НОМЕР_1 з додатками, в якому останній, серед іншого, заявив про припинення свого громадянства України, відмову брати участь у збройних конфліктах, та, фактично, заперечує державність України, повноваження чинних органів державної влади, тощо (т.59-65);
- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2022 №73, яким рядового ОСОБА_8 призначено на посаду водія-електрика радіотехнічного посту радіолокаційного вузла 2032 радіотехнічного батальйону НОМЕР_3 радіотехнічної бригади, ВОС - 790058А та зараховано на всі види забезпечення військової частини (т.2 а.п.66);
- протокол від 20.11.2023 про затримання ОСОБА_8 , як підозрюваного, в порядку ст.208 КПК України (т.2 а.п.103-105);
- копія довідки №89 військово-лікарської комісії від 04 жовтня 2022 року, згідно з даними якої ОСОБА_8 практично здоровий та визнаний придатним до військової служби (т.2 а.п.133);
- копія постанови судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14.11.2023, якою ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-10 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу, а саме за невиконання усного наказу командира підрозділу майора ОСОБА_10 від 28.10.2023 прибути до пункту постійної дислокації військової частини (т.2 а.п. 134-136);
Оцінюючи вказані докази, а також докази на які маються посилання у вироку суду в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 408 КК України, дезертирстві, тобто нез'явленні з лікувального закладу на службу з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а доводи захисника щодо відсутності доказів доведення винуватості є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеними доказами.
Невизнання винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 408 КК України, колегія суддів розцінює, як спосіб захисту та намагання уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
Доводи захисника ОСОБА_9 , викладені в апеляційній скарзі, були предметом ретельної перевірки під час розгляду справи судом першої інстанції та не знайшли свого обґрунтованого підтвердження, з чим погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд провадиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виключення з формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, посилання на ігнорування ОСОБА_8 викликів слідчого ДБР у зв'язку з досудовим розсуванням у кримінальному провадженні, оскільки така бездіяльність не охоплюється складом інкримінованого кримінального правопорушення.
Виключення вказаних обставин з формулювання обвинувачення не свідчить про те, що суд першої інстанції вийшов за межі обвинувачення, як про це зазначає захисник в апеляційній скарзі, оскільки таке рішення суду відповідає положенням ч. 3 ст. 337 КПК України.
Судом першої інстанції визнані безпідставними доводи сторони захисту щодо недопустимості як доказів матеріалів службового розслідування стосовно ОСОБА_8 , з чим погоджується і колегія суддів.
Захисник ОСОБА_9 як в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі зазначав, що вказані матеріали були направлені командиром в/ч НОМЕР_1 та адресовані слідчому 4СВ (з дислокацією у АДРЕСА_1 ) ТУ ДБР ОСОБА_21 . Однак, відомості до ЄРДР на підставі цих матеріалів були внесені іншим слідчим - ОСОБА_22 , який і розпочав досудове розслідування. З цієї підстави захисник уважає, що вказані матеріали не можуть бути визнані допустимим доказом, оскільки незрозумілим чином потрапили до іншого слідчого, ніж були адресовані.
Згідно зі ст.38 КПК України органи Державного бюро розслідувань відносяться до органів досудового розслідування, яким є і Територіальне управління ДБР у м. Києві. Структурним підрозділом вказаного управління є Четвертий слідчий відділ (з дислокацією у м. Черкасах).
Відмітка на супровідному листі (т.2 а.п.9) свідчить, що вказані матеріали службового розслідування надійшли до ТУ ДБР у м. Києві, саме як до органу досудового розслідування, 09.10.2023 та зареєстровані під вхідним номером 8742зкп/к.
Рапортом слідчого ОСОБА_22 (т.2 а.п.8) здійснено доповідь керівнику слідчого відділу про наявність у цих матеріалах ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України (попередня кваліфікація). На цьому рапорті є резолюція «До ЄРДР».
Згідно з витягом з ЄРДР (т.2 а.п.1) реєстратором внесення відомостей до цього Реєстру є слідчий ОСОБА_22 .
Судом першої інстанції не встановлено порушень при направленні військовою частиною матеріалів службового розслідування щодо ОСОБА_8 до органу досудового розслідування, а також внесення відомостей про кримінальне правопорушення за встановленими у ході службового розслідування фактом до ЄРДР, а тому підстави для визнання цих матеріалів недопустимими доказами відсутні. Спростувань висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі захисника не наведено та під час апеляційного розгляду не встановлено, тому підстави вважати, що судом першої інстанції належним чином не перевірені зазначені доводи сторони захисту, у колегії суддів відсутні.
Також судом не встановлено порушень при проведенні вказаного службового розслідування Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 21.11.2017 №608, про що також заявлено захисником. Вказане розслідування проведено уповноваженою особою, яка визначена відповідним наказом командира частини, у встановленому порядку.
Твердження сторони захисту про відсутність спеціального суб'єкта, як обов'язкового елемента складу інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_8 правопорушення, є безпідставними.
За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.
Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, тобто у нез'явленні з лікувального закладу на службу з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Об'єктом цього кримінального правопорушення є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби.
Суб'єктом злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу.
Об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у:
1. самовільному залишенні військової частини або місця служби;
2. нез'явленні на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб'єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Суб'єктивна сторона дезертирства завжди характеризується прямим умислом. Крім того, обов'язковою ознакою цього складу кримінального правопорушення є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.
Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
Під час судового розгляду судом першої інстанції установлено та підтверджено дослідженими доказами, що ОСОБА_8 у період з 20.05.2005 по 19.05.2006 проходив строкову військову службу, що останнім не заперечувалося. Згідно з даними військового квитка він 12.06.2005 прийняв військову присягу у військовій частині, що засвідчено його особистим підписом, звільнений (демобілізований) 19.05.2006 в запас у військовому званні «рядовий».
24 лютого 2022 року російська федерація розпочала повномасштабну військову агресію та військові дії на суверенній території України. У зв'язку із цим Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан. Вказаний Указ затверджений Законом України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на всій територій держави донині.
Обвинувачений ОСОБА_8 добровільно з'явився до військової частини з метою проходження військової служби, що не заперечується останнім та підтверджується показаннями свідків.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2022 №73 рядового ОСОБА_8 призначено на посаду водія-електрика радіотехнічного посту радіолокаційного вузла 2032 радіотехнічного батальйону НОМЕР_3 радіотехнічної бригади, ВОС - 790058А та зараховано на всі види забезпечення військової частини.
Згідно з ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, що була чинною станом на 01.04.2022) призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють, зокрема, командири військових частин.
Така процедура залучення до військової служби відповідає Положенню про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (у редакції, яка була чинною станом на 01.04.2022).
ОСОБА_8 не заперечував, що приступив до виконання обов'язків військової служби 01.04.2022 та виконував їх до госпіталізації у лікарню 13.09.2023, як і не заперечував під час допиту наявності у нього статусу військовослужбовця.
Тобто з досліджених судом першої інстанції доказів вбачається, що ОСОБА_8 набув у встановленому порядку та з передбачених законодавством підстав статус військовослужбовця Збройних Сил України з 01.04.2022 та, відповідно, на нього поширювалася дія законодавства щодо порядку проходження військової служби, Статутів Збройних Сил України, як положень і правил військової служби.
Крім того, обвинувачений перед виданням наказу про призначення на посаду проходив медичний огляд, що підтвердила в судовому засідання начальник медичного пункту частини ОСОБА_13 , скарг щодо стану свого здоров'я не висловлював. У жовтні 2022 року ОСОБА_8 пройшов військово-лікарську комісію. Згідно з довідкою ВЛК від 04 жовтня 2022 року №89 ОСОБА_8 визнаний практично здоровим та придатним до військової служби (т.2 а.п.133).
Слід зазначити, що ОСОБА_8 не був позбавлений можливості ініціювати повторне проходження ним військово-лікарської комісії у встановленому порядку, зокрема через проведене раніше оперативне лікування у виді реостеосинтезу перелому стегна накісною пластиною, та за наявності підстав, визначених у ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», бути звільненим з військової служби.
Судом першої інстанції не встановлено наявності поважних причин, які перешкоджали ОСОБА_8 повернутися до військової частини після завершення стаціонарного лікування для продовження проходження військової служби. Останній свідомо прийняв рішення не повертатися до частини та ухилитися від військової служби назавжди, що підтверджується дослідженими судом доказами, зокрема показаннями свідків, матеріалами службового розслідування, змістом його листів, адресованих до військової частини, його поведінкою та висловлюваннями під час затримання слідчим ДБР у ході невідкладного обшуку автомобіля, тощо.
Посилання сторони захисту на погодження неповернення на службу ОСОБА_8 було здійснено заступником командира бригади ОСОБА_16 спростовуються показаннями останнього, наданими суду першої інстанції. ОСОБА_8 , як військовослужбовець, мав усвідомлювати відсутність у нього законних підстав не повертатися до частини для продовження проходження служби, однак цього обов'язку не виконав. Відсутність реакції командування на його листи, в одному з яких висловлено прохання провести із ним розрахунок (а не клопотання про звільнення), на надавала йому права не повертатися на службу. Саме лише бажання припинити проходження військової служби не дає підстав для припинення виконання обов'язків військової служби.
Доводи захисника про те, що ОСОБА_8 двічі був притягнутим до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення є безпідставними.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що постановою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14.11.2023, ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-10 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу за невиконання усного наказу командира підрозділу майора ОСОБА_10 від 28.10.2023 прибути до пункту постійної дислокації військової частини.
Диспозиція ч.1 ст. 172-10 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за відмову військовослужбовця від виконання законних вимог командира (начальника).
Частина четверта статті 408 КК України передбачає кримінальну відповідальність за дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Об'єктивна сторона вказаних правопорушень є різною за змістом, а тому не можна вважати, що в даному випадку має місце порушення принципу «non bis in idem», закріпленого у ст.61 Конституції України та ст.4 Протоколу № 7 до ЄКПЛ.
Постановою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14.11.2023 ОСОБА_8 притягнуто до відповідальності за невиконання конкретного наказу командира повернутися до ППД військової частини, а не за вчинення ним дій/бездіяльності, яка утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
З огляду на зазначене, підстави вважати, що ОСОБА_8 двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, у колегії суддів відсутні.
Твердження захисника про те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, який на думку сторони захисту підлягав відводу з підстав його залежності, як військовозобов'язаної особи, від прокурора у військовій сфері є непереконливими.
Нормами чинного кримінального процесуального кодексу передбачено вичерпний перелік обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні, які розширеному тлумаченню не підлягають.
Посилання захисника на те, що в даному кримінальному провадженні існують інші обставини, які викликають сумніви в неупередженості судді будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджуються, а твердження про протилежне є надуманими.
Інших обставин, які виключають участь судді ОСОБА_1 в цьому кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.
Колегією суддів під час перевірки матеріалів цього кримінального провадження встановлено, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
При цьому суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами передбачених законом їхніх прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у кримінальному провадженні, крім іншого, у суді допитав засудженого, свідків та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для забезпечення повного та неупередженого судового розгляду.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Зазначені вимоги судом першої інстанції виконано у повному обсязі.
Оцінюючи зібрані в справі докази в їх сукупності колегія суддів вважає, що обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_8 , доведене.
При дослідженні доказів, суд першої інстанції дотримався вимог ст.94 КПК України, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності та прийшов до обґрунтованого висновку, що докази в своїй сукупності поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Таким чином у вироку суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, які суд дослідив та оцінив з дотриманням положень статей 85, 86, 88, 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їх достовірності.
За результатами апеляційного розгляду, колегією суддів не встановлено порушень вимог ст.ст. 22,94 370, 374 КПК України, як про це зазначає захисник в своїй апеляційній скарзі, оскільки вирок суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, надано оцінку всім зібраним доказам та обставинам кримінального провадження, з точки зору належності допустимості та взаємозв'язку.
Перевіривши доводи апеляційної скарги сторони захисту про наявність підстав для скасування вироку у зв'язку невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до положень, передбачених ч.1 ст.411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції повністю підтверджуються дослідженими доказами та доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а апелянтом не наведено жодної, з передбачених наведеною вище статтею підстав, які б дозволили дійти висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Вимоги захисника про скасування вироку суду та призначення нового розгляду у суді першої інстанції є не обґрунтованими, оскільки в апеляційній скарзі не наведено підстав, передбачених ч. 1 ст. 415 КПК України, які б беззаперечно свідчили про скасування вироку.
Не заслуговують на увагу і твердження захисника ОСОБА_9 про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, оскільки у відповідності до положень ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
В результаті апеляційного перегляду судового рішення, колегією суддів не встановлено таких порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, істотних порушень, передбачених ч.2 ст.412 КПК України, які є безумовною підставою для скасування рішення, - апелянтом не наведено.
Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є співмірним вчиненому, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а підстави для його скасування та призначення нового розгляду у суді першої інстанції - відсутні.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати
Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.
Головуючий
Судді