Справа № 452/3121/25
про відмову у відкритті провадження у справі
26 серпня 2025 року м.Самбір
Суддя Самбірського міськрайонного суду Львівської області Кущ Т.М., отримавши заяву ОСОБА_1 в особі його представника - адвоката Неофіти Дмитра Богдановича про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - ОСОБА_2 та служба у справах дітей Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області, -
21 серпня 2025 року через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Неофіти Д.Б. звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі, приходжу до висновку про необхідність повернення поданої заяви, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України, заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.
У частині першій статті 293 ЦПК України зазначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У відповідності до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною третьою статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Частиною першою статті 315 ЦПК України визначено перелік фактів, що мають юридичне значення, які можуть бути встановлені в порядку окремого провадження.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).
Відтак, визначений у ч.1 ст.315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним.
Разом з тим, у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів, тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) за позовом батька про встановлення факту самостійного виховання дитини, факт одноосібного виховання та утримання дитини одним з батьків не підлягає
з'ясуванню в порядку окремого провадження та може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Отже, подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту перебування фізичної особи (дитини віком до 18 років) на його вихованні та утриманні, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини, а визначена ч.1 ст.15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання та виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з утримання та виховання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Відповідно до ч.4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Вказане узгоджується із висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання неповнолітньої дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень стст.293,315 ЦПК України.
Таким чином, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який вирішується в позовному провадженні, а згідно ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, тому суддя не вбачає законних підстав для відкриття провадження усправі за заявою ОСОБА_1 та розгляду такої в порядку окремого провадження, а відтак у відкритті провадження слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись стст.293,294,315 ЦПК України, суддя, -
У відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 в особі його представника - адвоката Неофіти Дмитра Богдановича про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - ОСОБА_2 та служба у справах дітей Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області, - відмовити.
Ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Т.М. Кущ