Справа №333/3346/25
Провадження №2/333/2819/25
рішення
Іменем України
19 серпня 2025 року м.Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:
судді Варнавської Л.О.
за участю секретаря судового засідання Бабак З.І.
розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
Представник позивача Романенко М.Е. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №10003182916 від 17.02.2021 року у загальному розмірі 31 698,72 грн., яка складається з: суми заборгованості за тілом кредиту - 8400 грн., заборгованості за відсотками - 23 298,72 грн., а також суму сплаченого судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 17.02.2021 між ТОВ «Інвест Фінанс» та відповідачем укладено кредитний договір №10003182916, відповідно до умов якого на банківську карту ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти в сумі 8400 грн. з встановленим строком користування, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування. 10.05.2024 на підставі договору №10052024/1 ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за вказаним кредитним договором. ТОВ «ФК «Інвест Фінанс», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», виконав свої зобов'язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та у визначений строк.
Ухвалою суду від 21.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі з повідомленням сторін.
01.07.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Фомінцева О.О. надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначається, що Відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки позивач вказав недостовірну адресу його проживання. Насправді відповідач зареєстрований за іншою адресою, що підтверджується копією паспорта. Це призвело до порушення права відповідача на участь у судовому процесі. Кредитний договір було укладено між відповідачем та ТОВ «ФК Інвест Фінанс», а не з позивачем - ТОВ «Діджи Фінанс». Згідно зі ст.520 Цивільного кодексу України, переведення боргу можливе лише за згодою боржника. Відповідач жодної згоди на переведення боргу на нову кредитну установу не надавав. Також позивач не довів, що саме він переказував кошти відповідачу. Документи, надані позивачем для підтвердження факту перерахування коштів, не є належними доказами. Зокрема, платіжна інструкція не містить повного номера банківської картки отримувача і не має жодних відміток банку, які могли б засвідчити факт здійснення операції. Це не дає змоги підтвердити, що кошти отримав саме відповідач. Розрахунок боргу, наданий позивачем, є одностороннім і не підтверджений жодними первинними документами, виписками з банківських рахунків чи іншими офіційними джерелами. Позивач і попередній кредитор не є банками, тому не мають права вести облік руху коштів по рахунках відповідача. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності підтвердження боргу саме первинними бухгалтерськими документами, зокрема у постановах від 30.11.2022, 12.10.2023 та 20.05.2022. Позивач просить компенсувати витрати на правничу допомогу у сумі 9 000 грн, проте така сума є неспівмірною до обсягу та складності справи. Не надано доказів, які підтверджують необхідність та обґрунтованість зазначених витрат. Це суперечить вимогам ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
07.07.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ТОВ «Діджи Фінанс» - адвоката Вершковської Т.Ю. надійшла відповідь на відзив. В обґрунтування якої зазначається про те, що кредитний договір був укладений 17.02.2021 між відповідачем та ТОВ «Фінансова компанія «Інвест фінанс». Укладення відбулося за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи через веб-сайт, з електронною ідентифікацією відповідача шляхом введення одноразового ідентифікатора (коду підпису: 14201). Позивач посилається на Закон України "Про електронну комерцію", який прирівнює електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором, до договору в письмовій формі. Також зазначається, що відповідач підписав договір електронним підписом, як це передбачено умовами договору та ст.12 Закону України "Про електронну комерцію". Позивач вважає відзив відповідача безпідставним та необґрунтованим, оскільки всі твердження представника відповідача є надуманими, бездоказовими та такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях. Відповідач не надав жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору або отримання кредитних коштів. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит укладається в письмовій формі та має містити унікальний ідентифікатор, проте його відсутність не свідчить про недійсність договору, якщо інші істотні умови були погоджені, а сторони реалізовували договір. Ця позиція підкріплюється судовою практикою Верховного Суду. Позивач детально роз'яснює умови кредитного договору щодо суми кредиту (8400,00 грн), строку (30 календарних днів), процентної ставки (1.14% в день) та базової процентної ставки (2.14% в день). Також зазначається, що у випадку невиконання зобов'язань, застосовується базова процентна ставка. Факт перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок відповідача підтверджується інформаційною довідкою від ТОВ «Платежі онлайн». У зв'язку з запереченням відповідача щодо зарахування коштів, позивач планує клопотати про витребування доказів від суду. 10.05.2024 право вимоги за кредитним договором було відступлено ТОВ «Інвест Фінанс» на користь ТОВ «Діджи фінанс». Зазначається, що неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту. Позивач посилається на статті 59 Конституції України та 133, 137 ЦПК України щодо права на професійну правничу допомогу та розподілу судових витрат. Зазначається, що витрати на правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи були вони вже сплачені. Також вказується, що у малозначних справах представником може бути особа, яка не має статусу адвоката.
Позивач просить суд прийняти до розгляду відповідь на відзив та поновити пропущений процесуальний строк на витребування доказів.
09.07.2025 року ухвалою суду позивачу поновлено строк на звернення до суду з клопотанням про витребування доказів.
31.07.2025 року через канцелярію суду надійшла інформація від АТ «Сенс Банк» на виконання ухвали суду від 09.07.2025 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просить суд розглядати справу за його відсутності, наполягає на позовних вимогах.
Відповідач та його представник за допомогою підсистеми «Електронний суд» через канцелярію суду надали заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.
Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного.
За приписами ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1 ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1ст.626 ЦК України).
В силу ч.1ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч.1ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначеност.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205,207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Зокрема, в ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем i третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Статтею 12 цього закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч.1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п.12, ч.1 ст.3 Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення вiд особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Таким ідентифікатором є СМС повідомлення з кодом, якай зазначений у тексті договору у розділі «Підписи сторiн».
Відповідно до п.7 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Згідно з ч.1ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч.1ст.1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення ч.1 ст.512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч.3 ст.656 ЦК України); (б) дарування (ч.2 ст.718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст.513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
Згідно з ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Тлумачення ст.516, ч.2 ст.517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 ст.1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Судом встановлено, що 17.02.2021 року ОСОБА_1 уклав договір про надання споживчого кредиту №10003182916 від 17.02.2021 року з ТОВ "ФК "Інвест Фінанс", згідно умов якого, йому було надано кредит на наступних умовах: сума кредиту 8400 грн., термін кредиту 30 календарних днів, розмір процентної ставки становить 1,14% за кожен день користування кредитом. Вказаний договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 .
З листа АТ «СЕНС БАНК» №9826-БТ-32.3/2025 від 24.07.2025 встановлено, що ОСОБА_1 клієнт банку, на його ім'я відкрито запитувану карту. 17.02.2021 о 13:29 було зараховану на його карту 8400 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №10003182916 від 17.02.2021 року наданого позивачем: сума боргу по тілу становить 8400 грн., борг по відсотках 23 298,72 грн. Загальний борг становить 31 698,72 гривень.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
10.05.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" укладений договір факторингу №10052024/1, відповідно до якого ТОВ "Діджи Фінанс" набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №10003182916 від 17.02.2021 року.
Отже, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 8400,00 грн. суми заборгованості за основною сумою боргу за кредитним договором.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками в сумі 23 298,72 грн. З матеріалів справи вбачається, що строк кредитування за договором про надання споживчого кредиту №10003182916 від 17.02.2021 року був погоджений сторонами та становив 30 календарних днів.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов кредитного договору №10003182916 від 17.02.2021 року становить 2872,80 грн. за період з 17.02.2021 по 18.02.2021, виходячи з розрахунку: 8400,00 грн. (тіло кредиту) х 1,14% (відсоткова ставка) х 30 днів (строк позики). Доказів того, що позичальник ініціював подальше продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Первісний кредитор на підставі п.п.4.1-4.2.3 Договору з 09.04.2021 року здійснював пролонгацію договору №10003182916 від 17.02.2021 року, про свідчать додаткові угоди від:
09.04.2021 року пролонгація до 23.04.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
05.05.2021 року пролонгація до 19.05.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
27.05.2021 року пролонгація до 10.06.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
30.06.2021 року пролонгація до 14.07.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
15.07.2021 року пролонгація до 29.07.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
11.08.2021 року пролонгація до 25.08.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
10.09.2021 року пролонгація до 24.09.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
29.09.2021 року пролонгація до 13.10.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
22.10.2021 року пролонгація до 05.11.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
09.11.2021 року пролонгація до 23.11.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
29.11.2021 року пролонгація до 13.12.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
13.12.2021 року пролонгація до 13.12.2021 року з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
12.1.2022року пролонгація на 14 днів з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
3.2.2022року пролонгація на 14 днів з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.;
20.2.2022року пролонгація на 14 днів з нарахуванням відсотків у сумі - 1341 грн.
Кожна угода фактично є пролонгацією кредиту за умови сплати нарахованих відсотків (1341 грн). При пролонгації змінюється строк повернення, а також встановлюється нова знижена ставка - 1,71 %/день.
З моменту 09.04.2021 року по 20.02.2022 року (період пролонгації кредитного договору №10003182916) первісним кредитором зараховано відсотки на загальну суму - 20 115 грн.
Щодо відсотків нарахованих за Додатковими угодами за договором №10003182916 від 17.02.2021 року суд приходить до такого висновку. Первісний строк договору був 30 днів. Відповідно до умов договору, у межах цього строку належало нарахувати 2 872,80 грн відсотків. Доказів, що позичальник ініціював пролонгацію кредиту та погодив нові умови (тобто належним чином уклав додаткові угоди), у матеріалах справи немає. Водночас нарахування кредитором відсотків на суму 20 115 грн ґрунтується саме на додаткових угодах. Без належних доказів участі позичальника у пролонгації ці нарахування не можуть бути визнані обґрунтованими.
Виходячи з вище викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає заборгованість яка складається з: 8 400,00 грн. - основного боргу за кредитом; 2 872,80 грн. - відсотків за 30 днів користування кредитом.
У задоволенні вимог про стягнення решти відсотків у сумі 20 115 грн., слід відмовити, оскільки відсутні належні та допустимі докази фактичного укладення та виконання додаткових угод.
Виникнення спірної суми у розмірі 310,92 грн (23 298,72 грн - загальна сума нарахованих позивачем відсотків - 22 987,80 грн сума відсотків, які випливають із наведеного судом розрахунку) стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами.
Водночас відповідач та його представник, хоча й посилалися на недоведеність вимог позивача, не подали до суду власного контррозрахунку заборгованості, який би базувався на вихідних даних кредитного договору, умовах його пролонгацій та підтверджував інший розмір боргу. Таким чином, заперечення відповідача в частині правильності розрахунку позивача мають лише формальний характер і не підтверджені документально.
З огляду на презумпцію правомірності правочину (ст.204 ЦК України) та обов'язковість договору для сторін (ст.629 ЦК України), відсутність належних доказів здійснення контррозрахунку з боку відповідача не може бути підставою для звільнення його від виконання зобов'язань. Разом з тим, суд, оцінюючи сукупність доказів, бере до уваги лише ті нарахування відсотків, що підтверджені умовами кредитного договору та первісними строками користування кредитом, а решту - відхиляє через недоведеність факту укладення додаткових угод про пролонгацію.
Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми в рахунок відшкодування за правничу допомогу суд зазначає наступне.
Статтею 133 ЦПК України визначено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 01.01.2025 року №42649746, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 02.04.2025 року, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 02.04.2025 року, додаткову угоду №10003182916 до Договору №42649746 про надання правової допомоги від 01.01.2025 року.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».
Також у постанові від 12.02.2020 року у справі №648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Так, з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи у даній справі (надання консультації, складення частково тотожних за змістом документів скарги, запити, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження), враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу до 3200,40 грн. з розрахунку (9000 х 35,56% (задоволених позовних вимог) : 100%. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Розподіл судових витрат у справі підлягає вирішенню на підставі ст.141 ЦПК України. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (35,56%). Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 861,41 гривня.
Керуючись ст.ст.4-12, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.512-514, 517, 525-526, 610, 626, 628, 629, 634, 638-639, 1048, 1054, 1077-1078, 1081 ЦК України,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул.Симона Петлюри, буд.21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 в АТ "ОКСІ БАНК" МФО: 325990) заборгованість за Кредитним договором № 10003182916 від 17.02.2021 року у розмірі 11 272 (одинадцять тисяч двісті сімдесят дві) гривні 80 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул.Симона Петлюри, буд.21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 в АТ "ОКСІ БАНК" МФО: 325990) витрати на оплату судового збору у розмірі 861,41 гривню та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 3200,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 19.08.2025 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя Л.О. Варнавська