Справа № 953/3392/25
н/п 2/953/2021/25
18 серпня 2025 року м.Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Демченко С.В.,
секретар судового засідання - Кошова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, треті особи: державний нотаріус П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Денисюк Тетяна Станіславівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківська товарна біржа» про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування,
10 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Харківської міської ради, треті особи: державний нотаріус П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Денисюк Т.С., ТОВ «Харківська товарна біржа», в якій просить визнати за нею право власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона є онукою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті її бабусі відкрилася спадщина на належне їй за життя нерухоме майно, а саме - частку житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_2 склала заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Ахмад А.П. Відповідно до заповіту ОСОБА_2 заповідала все майно, належне їй на праві власності, своїй онуці - ОСОБА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 квітня 1993 року, зареєстрованого Об'єднаною Харківською товарно-сировинною біржею «Україна» за № 181, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбала частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на частину зазначеного будинку зареєстровано за ОСОБА_2 в Харківському міському бюро технічної інвентаризації. Вказала, що вона є єдиною спадкоємицею після смерті бабусі, оскільки син спадкодавиці, який є батьком позивачки - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а чоловік спадкодавиці - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , в іншому зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 не перебувала. 25 лютого 2025 року позивачка звернулася до державного нотаріуса П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Денисюк Т.С. із заявою про видачу на її ім'я свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою державного нотаріуса від 26 лютого 2025 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки наданий позивачкою договір купівлі-продажу спірного будинку, посвідчений Об'єднаною Харківською товарно-сировинною біржею «Україна», яка не є нотаріальним органом, а тому вказаний договір є недійсним. Оскільки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не набула право власності на вищевказане майно, то перехід права власності на вищевказане майно до спадкоємців шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину, є неможливим.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2025 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року за наслідками підготовчого судового засідання справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2025 року за клопотанням представника позивача витребувано з П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори спадкову справу № 283п/2024 (номер у спадковому реєстрі 729402229), заведену 06 вересня 2024 року після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка та її представник - адвокат Поліщук О.Л. у судове засіданні не з'явилися, від адвоката Поліщука О.Л. на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у е судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Представники третіх осіб у підготовче судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Оскільки сторони у судове засідання не з'явились, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Відповідно до ухвали суду від 14 квітня 2025 року враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідачки та згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши докази, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 12 серпня 2024 року Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
З наданих до суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є онукою ОСОБА_2 , що підтверджується: копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 24 грудня 1994 року Палацом новонароджених м. Харкова, з якого вбачається, що батьками ОСОБА_1 є: батько - ОСОБА_3 та матір - ОСОБА_5 ; копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 26 жовтня 1964 року, зі змісту якого вбачається, що батьками ОСОБА_3 є: батько - ОСОБА_4 та мати - ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 11 грудня 2018 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Відповідно до довідки з Реєстру територіальної громади м. Харкова, ОСОБА_2 до 12 серпня 2024 року значилася зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу № 181 від 23 квітня 1993 року, посвідченого Об'єднаною Харківською товарно-сировинною біржею «Україна», ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбала частку житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 .
Зі змісту договору купівлі-продажу від 23 квітня 1993 року вбачається, що цей договір укладений відповідно до вимог ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», зареєстрований Об'єднаною Харківською товарно-сировинною біржею «Україна» за № 181. Договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає.
Право власності ОСОБА_2 на частку житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 зареєстровано в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 04 травня 1993 року за номером 29181.
З технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду, що розташований по АДРЕСА_1 вбачається, що власником частки вказаного домоволодіння є ОСОБА_2 .
04 грудня 2018 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповідала на випадок своє смерті все майно, що належатиме їй на день смерті та на яке за законом вона буде мати право, своїй онучці - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вказаний заповіт посвідчений 04 грудня 2018 року державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори за № 7-611.
З наданої на виконання ухвали суду від 15 липня 2025 року копії спадкової справи № 283П/2024 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 вбачається, що П'ятою Харківською міською державною нотаріальною конторою 06 вересня 2024 року була заведена спадкова справа щодо майна померлої ОСОБА_2 .
З наявних в матеріалах спадкової справи № 283П/2024 документів вбачається 06 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом на нерухоме майно після смерті ОСОБА_2 .
26 лютого 2025 року державним нотаріусом П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Денисюк Т. винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Зі змісту постанови державного нотаріуса вбачається, що підставою для відмови у видачі громадянці ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно після смерті ОСОБА_2 стало те, що договір купівлі-продажу № 181 від 23 квітня 1993 року, посвідчений Об'єднаною Харківською товарно-сировинною біржею «Україна», що підтверджує право власності ОСОБА_2 на частку житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 , нотаріально не посвідчений, тому є недійсним, а отже ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 не набула право власності на майно і перехід права власності до її спадкоємців є неможливим.
З наданої суду спадкової справи № 283П/2024, заведеної після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , вбачається, що до П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 звернулася лише ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За змістом ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Отже, питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Суд встановив, що ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та після смерті якої відкрилася спадщина, у тому числі на нерухоме майно - частку житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу № 181 від 23 квітня 1993 року, посвідчений Об'єднаною Харківською товарно-сировинною біржею «Україна» оформлений без нотаріального посвідчення, тому не може бути прийнятий для вчинення нотаріальної дії в якості правовстановлюючого документа на цей об'єкт нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлене судом.
За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоду з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно буди досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено статтею 15 Закону України «Про товарну біржу», відповідно до ч. 2 якої угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Міністерство юстиції України за № 17-12-44 від 10 квітня 1998 року роз'яснило, що угоди, укладені на біржі не прирівняні до нотаріально посвідчених, а тільки підлягають подальшому нотаріальному посвідченню.
Положеннями статті 47 ЦК УРСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною 2 статті 48 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК України за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.
Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржою.
Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
Тобто, у період укладання спірного договору купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно статей 227, 242 ЦК України (1963 року) договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна із сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина 1 статті 128 ЦК УРСР), а у відповідності до статті 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523свю23) зазначено, що саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те, чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення; в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору.
Правочин чи договір, які вчинялися на час дії ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнані недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року.
У ЦК УРСР 1963 року не передбачалися правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів.
У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року унормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі.
Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lexspecialisderogatgenerali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lexposteriorderogatpriori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.
Аналізуючи викладене суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 за життя набула право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який оформлено договором купівлі-продажу № 181 від 23 квітня 1993 року та зареєстровано на Об'єднаній Харківській товарно-сировинній біржі «Україна», про що міститься відмітка про реєстрацію у Харківському міському бюро технічної інвентаризації 04 травня 1993 року за номером 29181.
Таким чином наявне у спадкодавиці ОСОБА_2 право власності на вищевказаний житловий будинок є об'єктом спадкування після її смерті.
Із урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що за встановлених у цій справі обставин, права позивачки підлягають захисту шляхом визнання за нею права власності в порядку спадкування після смерті її баби на спірне нерухоме майно.
Суд оцінивши подані позивачкою докази, вважає їх належними, допустимими та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, підтверджують існування обставин на які посилається позивачка, а в сукупності, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи.
З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Позивачка не вимагає компенсації за понесені судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду і розглядом цивільної справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 78, 80, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради, треті особи: державний нотаріус П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Денисюк Тетяна Станіславівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківська товарна біржа» про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , право власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судові витрати залишити за позивачкою.
Заочне рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_3 .
Відповідач - Харківська міська рада, код ЄДРПОУ 04059243, місцезнаходження: м.Харків, майдан Конституції, 7.
Третя особа: Державний нотаріус П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Денисюк Т.С., робоча адреса: м.Харків, вул.Ярослава Мудрого, буд.26.
Третя особа: ТОВ «Харківська товарна біржа» код ЄДРПОУ 45272530, місцезнаходження: м.Харків, вул.Дерев'янка, буд.1.
Повний текст рішення складений 27 серпня 2025 року.
Суддя С.В. Демченко