справа № 388/1552/22
провадження № 4-с/388/2/2025
27.08.2025м. Долинська
Долинський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого - судді Кнурова О.А.,
при секретарі судового засідання Поліщук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду скаргу стягувача за виконавчим провадженням ОСОБА_1 на рішення старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому району Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблини О.В., боржник за виконавчим провадженням - державне підприємство «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд»,
за участі:
представника заявника Рокотян М.О.,
старшого державного виконавця Стеблини О.В.,
встановив:
стягувач за виконавчим провадженням ОСОБА_1 звернулася до Долинського районного суду Кіровоградської області із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавцядержавного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому району Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблини О.В., боржник за виконавчим провадженням - ДП «Дирекція КГЗКОР», у межах виконавчого провадження № 70809203, у якій (заяві) зокрема просив:
- визнати причини пропуску строку на подання скарги поважними та поновити пропущений строк;
- прийняти скаргу до розгляду;
- скасувати постанову старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Стеблини О.В. у виконавчому проваджені № 70809203 від 20.01.2023 про зупинення вчинення виконавчих дій з виконання рішення Долинського районного суду Кіровоградської області у справі № 388/1552/22 від 08.12.2022 про стягнення з Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо- збагачувального комбінату окислених руд» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Долинський відділ державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) поновити вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 70809203 від 20.01.2023 з виконання рішення Долинського районного суду Кіровоградської області у справі № 388/1552/22 від 08.12.2022 про стягнення з Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На обґрунтування скарги заявник зазначив, що державний виконавець у межах виконавчого провадження № 70809203 неправомірно 20.01.2023 виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій, якою на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з наказом Фонду державного майна України № 1191 від 13.10.2022 про приватизацію єдиного майнового комплексу ДП «Дирекція КГЗКОР». Вважає, що державний виконавець при прийняття зазначеного рішення не врахував, що положення п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» суперечать Конституції України.
Щодо клопотання заявника про поновлення строку на подання скарги судом відзначається таке.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до умов ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Постанова державного виконавця, якою заявник вважає порушено його права, прийнята 20.01.2023.
Заявник звернувся до суду із скаргою 11.07.2025 (дата формування в системі «Електронний суд»).
Заявник на підтвердження дати коли він дізнався про прийняття неправомірної постанови надав клопотання про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження у якій міститься підтвердження відповідного ознайомлення 04.07.2025.
Докази на підтвердження іншої дати ознайомлення заявника, зокрема з постановою від 20.01.2023, учасниками провадження суду не надавалися.
З огляду на викладене суд констатує, що заявник звернувся до суду із скаргою у передбачений законом десятиденний строк, у зв'язку з чим підстави відсутні для поновлення зазначеного строку.
Боржника за виконавчим провадженням, який належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення судового засідання - до суду не з'явився.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
За наведених вище обставин та положень цивільного процесуального законодавства суд дійшов висновку про розгляд скарги за відсутності учасників, які не з'явились у судове засідання на підставі наявних у суду матеріалів справи.
Представник заявника у судовому засіданні підтримала скаргу, обґрунтовуючи свою позицію аналогічно викладеному у ній, просила її задовольнити.
Старший державний виконавець у судовому засіданні заперечував проти доводів скарги. Зазначив, що постанова від 20.01.2023 про зупинення вчинення виконавчих дій прийнята на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із наказомФонду державного майна України № 1191 від 13.10.2022 про приватизацію єдиного майнового комплексу ДП «Дирекція КГЗКОР».
Заслухавши представника заявника та державного виконавця, зваживши доводи, викладені у скарзі та вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення скарги з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Судом встановлено, що рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 08.12.2022 у справі № 388/1552/22 стягнено з ДП «Дирекція КГЗКОР» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену при звільненні заробітну плату у розмірі 47125,50 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення цього рішення у розмірі 94476,60 грн. та у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору - 992,40 грн., а всього 142594,50 грн.
На виконання зазначеного рішення 17.01.2023 Долинським районним судом Кіровоградської області видано виконавчий лист.
Постановою від 20.01.2023 старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому району Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблини О.В. відкрито виконавче провадження з виконання зазаначеного виконавчого листа (ВП № 70809203).
Наказом Фонду державного майна України № 1191 від 13.10.2022 прийнято рішення про приватизацію ДП «Дирекція КГЗКОР».
Постановою від 20.01.2023 старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому району Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблини О.В. на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку тим, що наказом Фонду державного майна України № 1191 від 13.10.2022 прийнято рішення про приватизацію ДП «Дирекція КГЗКОР», - зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 388/1552/22, виданого 17.01.2023.
З огляду на наведені вище правовідносини, з приводу яких виник спір, судом відзначається таке.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Отже, установлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».
У силу приписів ст. 19 Конституції України, ст. 1 Закону Законом України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», а й відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Положеннями ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності.
Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Посилаючись на дану обставину, старшим державноим виконавцем Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому району Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблиною О.В. винесена оскаржувана постанова про зупинення вчинення виконавчих дій.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Положеннями ст. 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ст. 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За змістом ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За приписами ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.
Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції проголошено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
У контексті ст. 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.
Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти росії» від 07.05.2002, «Войтенко проти України» від 29.06.2004).
Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання ст. 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:
- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59);
- «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).
Положеннями ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обов'язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.
За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У рішенні ЄСПЛ від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
У рішенні від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29.06.2004, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).
Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі «Фуклєв проти України» (рішення від 07.06.2005) ЄСПЛ вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень ЄСПЛ у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Ураховуючи, що обов'язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов'язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить ст. 8, ч. 2 ст. 19, ч. 1, ч. 2 ст. 55, п. 9 ч. 2 ст. 129, ч. 1, ч. 2 ст. 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у пп. 5.1 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов'язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що у даному випадку втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови.
Зазначене вище повністю узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду наведеною у постанові від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23 (провадження № 61-2268св24).
Згідно із ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи встановлені обставини справи, наведені вище положення процесуальних норм та норм матеріального права, розглянувши скаргу у межах заявлених вимог суд дійшов висновку, що вимоги заявника є обґрунтованими та доведеними, а тому такі вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведених вище мотивів та висновків, що не суперечить чинному законодавству і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, і такі висновки суду у повній мірі відповідають завданню цивільного судочинства, зокрема, щодо справедливого вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав та інтересів фізичної особи - сторони виконавчого провадження.
При цьому суд зауважує, що після скасування постанови про зупинення вчинення виконавчих дій вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні продовжується у загальному порядку, а тому необхідність в окремому зобов'язанні виконавчої служби поновити виконавчі дії - відсутня.
Керуючись статтями 258, 260, 261, 353, 450, 451 ЦПК України, -
ухвалив:
скаргу стягувача за виконавчим провадженням ОСОБА_1 на рішення старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому району Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблини О.В., боржник за виконавчим провадженням - державне підприємство «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд», - задовольнити.
Скасувати постанову старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Стеблини О.В. від 20.01.2023 про зупинення вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження № 70809203 з примусового виконання виконавчого листа № 388/1552/22, виданого Долинським районним судом Кіровоградської області 17.01.2023.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, до Кропивницького апеляційного суду через Долинський районний суд Кіровоградської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду, або в разі пропуску строку на апеляційне оскарження з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя О.А. Кнуров