Справа № 386/1548/25
Провадження № 2-о/386/42/25
про залишення позовної заяви без руху
27 серпня 2025 року селище Голованівськ
Суддя Голованівського районного суду Кіровоградської області Гут Ю. О.
розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини
встановив:
ОСОБА_1 25.08.2025 звернулась до суду з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, в якій просить встановити факт прийняття нею спадщини , яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1
У пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009, №2 роз'яснюється, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам ЦПК України.
Зазначена заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 175, 177, 318 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме:
- позовна заява не містить, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету в учасників справи
зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (звернення до нотаріуса, постанову про відмову прийнятті заяви на прийняття спадщини чи відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, відсутність інших спадкоємців);
відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності);
зазначення щодо наявності у заявника або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які заявник поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. З ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду
Частиною 4 ст. 294 ЦПК України визначено, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Усі дані про заінтересовану особу повинні відповідати вимогам п 2 ч З ст. 175 ЦПК України.
Також суд зазначає, що до заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками заявників.
Всупереч наведеному, у заяві взагалі не зазначено заінтересованих осіб.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів що мають юридичне значення», залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту населення - у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці - у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ - у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування - у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва.
Заінтересовані особи беруть участь у справах цієї категорії з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Заінтересованими особами у справах про встановлення факту родинних відносин залежно від мети встановлення цього факту можуть бути й інші особи, які мають право на спадщину (брати, сестри, онуки, особи, на користь яких складено заповіт, усиновлені, територіальна громада за відсутності інших спадкоємців за законом і заповітом).
Заявник скеровуючи заяву до суду зазначає, що звертається у порядку ст. 315-319 ЦПК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (ч. 2 ст. 318 ЦПК України).
З роз'яснень, які містяться у п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати у тому числі і загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 177ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Заявнику необхідно надати уточнену заяву та до заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості заінтересованих осіб, уточнити суб'єктний склад даної заяви та обґрунтування поданої заяви в цілому.
За нормою ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 , «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998, «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 , «Мельник проти України» від 28.03.2006.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Слід зазначити, що зазначені в ухвалі суду недоліки поданої заяви не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє
собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07,1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд при цьому враховує, що Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У той же час, Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Отже, заява підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку на усунення викладених в ухвалі недоліків.
Враховуючи викладене, залишення даної заяви без руху з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист, оскільки після усунення недоліків заява буде вважатися поданою в день первісного її подання до суду.
Згідно приписів ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 185, 258-261, 353 ЦПК України, суддя -
постановив:
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини - залишити без руху.
Надати заявнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання останнім копії ухвали суду.
Роз'яснити заявнику, що в разі якщо у вказаний строк недоліки заяви не будуть усунуті, заява буде вважатись неподаною та буде повернута останній, що не перешкоджає повторному зверненню із аналогічною заявою до суду.
Копію ухвали суду надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Відповідно до ч. 2 ст; 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя: Гут Ю. О.