ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.07.2025Справа № 910/5960/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу №910/5960/25
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВОРК ЛАЙН"
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у розмірі 1 353 630,89 грн
за участю представників:
від позивача Пилипчук І.І.
від відповідача Клименко С.Д., Овсій Д.Ю.
До Господарського суду міста Києва звернулась Київська міська рада (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВОРК ЛАЙН" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 1 353 630,89 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача у період з 30.08.2021 до 23.09.2024, що, за твердженням позивача, не є самовільним використанням об'єкту, але не надає право на безоплатне користування земельною ділянкою. Позивач зазначив, що відповідач не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою площею 0,7320 га з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002 на проспекті Берестейському, 49/2 у Солом'янському районі міста Києва з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою суду від 21.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 26.06.2025, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.
09.06.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позов.
19.06.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
23.06.2025 від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
26.06.2025 суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 03.07.2025.
Суд відзначає, що після проведення підготовчого засідання 03.07.2025 Господарським судом міста Києва зареєстровано клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Станом на момент проведення підготовчого засідання у розпорядженні суду відповідне клопотання було відсутнє, у зв'язку з чим судом не було розглядалося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2025.
У судовому засіданні 21.07.2025 було оголошено перерву до 31.07.2025.
29.07.2025 від відповідача надійшли клопотання:
- про поновлення строку на подачу доказів та долучення доказів;
- про призначенні експертизи;
- клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа.
Суд протокольною ухвалою від 31.07.2025 поновив відповідачу строк на подання клопотання про долучення доказів, долучив вказані докази до матеріалів справи, поновив відповідачу строк на подання клопотання про призначення експертизи.
Суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відповідач просить призначити судову будівельно-технічну експертизу та окреслив питання, які не входять у предмет доказування у цій справі.
Крім того, відповідач з моменту відкриття провадження у справі не був позбавлений права замовити відповідну експертизи та надати суду відповідний висновок.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача та призначення судової будівельно-технічної експертизи.
У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 31.07.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, тощо, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
27.09.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі-К Консалтинг» на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Орендабудсервіс» (далі - ТОВ «Орендабудсервіс») складено технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами № 270920-1.
13.10.2020 Рішенням № 1 єдиного учасника (засновника) вирішено створити Товариство та сформувати статутний капітал за рахунок майна, а саме будівлі заготівельного цеху № 26 (літ. П), загальною площею 623,6 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, просп. Перемоги, 49/2, що належить ТОВ «Орендабудсервіс».
16.10.2020 ТОВ «Орендабудсервіс» і відповідачем підписано Акт приймання-передачі майна до статутного капіталу Товариства.
Реєстрація права власності Товариства на будівлю підтверджується інформаційною довідкою № 426253436 від 09.05.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та визнається сторонами.
04.07.2024 КМР прийняла рішення №1747/9713 «Про передачу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БУДВОРК ЛАЙН» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі заготівельного цеху на просп. Перемоги, 49/2 у Солом'янському районі міста Києва».
Пунктом другим вказаного рішення позивач вирішив передати Товариству, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,7320 га (кадастровий номер 8000000000:69:051:0002, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.02.2022 №НВ-0000221702022) для експлуатації та обслуговування будівлі заготівельного цеху (код виду цільового призначення - 11.02, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) на просп. Перемоги, 49/2 у Солом'янському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності на нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.10.2020, номер запису про право власності 38944611).
23.09.2024 на підставі рішення від 04.07.2024 № 1747/9713 КМР (орендодавець) і Товариством (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 23.09.2024 за №2338.
Реєстрація права власності КМР на земельну ділянки та реєстрація іншого речового права підтверджується інформаційною довідкою від 09.05.2025 №426255794 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
КМР вказує, що відповідач безпідставно зберіг кошти за користування земельною ділянкою позивача за період з 30.08.2021 до 22.09.2024 у загальному розмірі 1 353 630,89 грн.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, зокрема, таке:
- Товариство мало намір здійснювати будівництво на земельній ділянці, на якій розташовувався об'єкт нерухомості, а відтак розпочало процес відведення земельної ділянки площею 0,95 га;
- Департамент земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) повідомив відповідача про неможливість відведення земельної ділянки площею 0,95 га, оскільки в межах цієї земельної ділянки розташовано рухоме майно - колії;
- у подальшому Товариство змушено було замовити проєкт відведення меншої за розміром земельної ділянки - площею 0,7320 га;
- 30.08.2021 було проведено державну реєстрацію земельної ділянки (площа 0,7320 га);
- 19.01.2022 Товариство подало до КМР заяву про відведення вказаної вище земельної ділянки в оренду;
- втім, жодних дій КМР на передачу земельної ділянки не вчиняла;
- відповідач вказує, що, враховуючи попередню відмову, він був позбавлений можливості використовувати земельну ділянку;
- затримка в укладенні договору оренди земельної ділянки сталася з вини позивача;
- позивач не надав жодного доказу, який би підтверджував факт користування земельною ділянкою відповідачем до укладення Договору.
Суд відхиляє вказані доводи відповідача та дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з приписами статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
У силу приписів статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України [далі - ПК України]).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Отже, чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди, зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій цей будинок, будівля, споруда розташовані.
Отже, відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у Товариства у період з 30.08.2021 до 23.09.2024 не є самовільним використанням, втім, не свідчить про наявність підстав на безоплатне використання такої земельної ділянки (близька за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 та від 02.06.2020 № 922/2417/19.
Слід зазначити, що відповідач не сплачував орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, до моменту реєстрації права оренди на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У силу приписів статті 83 ЗК України та згідно з інформаційною довідкою від 09.05.2025 № 426255794 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, територіальна громада міста Києва в особі КМР є власником земельної ділянки площею 0,7320 га з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002 на просп. Берестейському, 49/2 у Солом'янському районі міста Києва.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.08.2024 № НВ-0001861582024 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002 площею 0,7320 га (цільове призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) на просп. Берестейському, 49/2 у Солом'янському районі міста Києва, проведена 30.08.2021 Відділом у Козятинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 26.08.2021 розробленого ТОВ «Інгер-Град».
Таким чином, земельна ділянка була сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України саме з 30.08.2021.
З огляду на наявність майна, розташованого на земельній ділянці та яке перебуває у власності Товариства, як вказано вище пунктом 2 рішення КМР від 04.07.2024 № 1747/9713 вирішено передати відповідачу, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,7320 га з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002.
Так, положення ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частинами першою та другою статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, відповідно до якого принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Отже, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка набуває у власність об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18.
Таким чином, відповідно до чинного законодавства на відповідача покладено обов'язок з вирішення питання землекористування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухомий об'єкт, який було придбано/набуто у власність на підставі правочину.
Отже, з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна Товариство, як власник такого майна, стало фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок щодо сплати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.
Суд виходить з того, що кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов:
по-перше, набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
по-друге, набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно насувалося, згодом відпала.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
У силу приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
У силу приписів норм права, вказаних у главах 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіюваної шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки, набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Суд звертається до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.09.2024 у справі № 628/1203/19 такого змісту:
« 42. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
43. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
44. Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
45. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
46. Подібний висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.
47. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
48. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
49. Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
50. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21.
51. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».
Отже, у цьому випадку відповідач зобов'язаний сплатити відповідачу безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати.
Суд перевірив здійснений позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати та дійшов висновку, що він є правильним. Грошові кошти у розмірі 1 353 630,89 грн підлягають стягненню, а доводи відповідача - відхиленню, виходячи з такого.
Як вже зазначено вище, відповідно до приписів статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Відповідно до статті 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 ПК України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 284.1 статті 284 ПК України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
У постанові Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20 вказано правовий висновок такого змісту: « 49. З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3 статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України».
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Слід зазначити, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.08.2024 № НВ-0001861582024 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002 за 2024 рік становить 16 341 411,54 грн.
Відповідно до положень пункту 289.2 статті 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:
Кі = 1:100,
де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Суд погоджується з доводами позивача, що індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування відповідно до приписів статті 75 ГПК України.
Крім того, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міститься на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних; відносин) [посилання https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu- normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/], а саме: «Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь); 2023 рік - 1,051».
З огляду на викладене, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2023 рік визначалась позивачем з урахуванням зазначених вище положень законодавства та становить 15 548 441,05 грн (16 341 411,54 / 1,051); нормативно грошова оцінка за 2022 рік - 13 520 383,52 грн (15 548 441,05 / 1,15); нормативно грошова оцінка за 2021 рік - 12 291 257,75 грн (13 520 383,52 / 1,1).
У контексті належності доказів щодо оцінки землі у цій справі суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 такого змісту: « 7.25. Отже, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом».
Суд погоджується з визначеним позивачем періодом нарахування, а саме з 31.08.2021 до 22.09.2024, оскільки в розумінні статті 79-1 ЗК України земельна ділянка є об'єктом цивільних прав і сформована 30.08.2021, а 22.09.2024 - це момент реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.08.2024 № НВ-0001861582024 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002 належить до земель з видом цільового призначення - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Ставка орендної плати визначалася:
- за період 31.08.2021 - 31.12.2021 відповідно до Додатка 11 до рішення КМР «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24;
- за період 01.01.2022 - 31.12.2022 відповідно до Додатка 11 до рішення позивача «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745;
- за період 01.01.2023 - 31.12.2023 відповідно до Додатка 11 до рішення КМР «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869;
- за період 01.01.2024 - 22.09.2024 відповідно до Додатка 11 до рішення позивача «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572, де були визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки).
Слід зазначити, що до земель з видом цільового призначення - 11.02 застосовується ставка орендної плати - 3%.
Отже, з огляду на вищевикладене, сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1 353 630,89 грн, а тому позов слід задовольнити у повному обсязі.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВОРК ЛАЙН" (03057, м. Київ, проспект Берестейський, 49/2, код 43867927) на користь Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код 22883141) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 1 353 630 (один мільйон триста п'ятдесят три тисячі шістсот тридцять) грн 89 коп., судовий збір у розмірі 16 243 (шістнадцять тисяч двісті сорок три) грн 57 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27.08.2025.
Суддя О.Г. Удалова