номер провадження справи 4/84/25
27.08.2025 Справа № 908/1709/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго», (69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 20)
відповідача Фізичної особи-підприємця Киби Вероніки Геннадіївни, ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 116 689,46 грн.
05.06.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 04.06.2025, (вх. № 1861/08-07/25 від 05.06.2025) Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго», м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця Киби Вероніки Геннадіївни, м. Нікополь Дніпропетровської області про стягнення 116689,46 грн. заборгованості за договором оренди № 576-ДЭ-АУП від 30.11.2022, які складаються з: 67018,50 грн. основного боргу, 21337,83 грн. пені, 2253,74 грн. 3 % річних, 7575,21 грн. інфляційних втрат та 18504,19 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати.
Пунктом першим прохальної частини позовної заяви позивач просить суд розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2025 справу № 908/1709/25 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від30.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду тавідкрито провадження у справі № 908/1709/25 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/84/25, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 07.08.2025.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст.526, 530, 610, 612, 625, 837 ЦК України, договором оренди № 576-ДЭ-АУП від 30.11.2022, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнуті з відповідача 116689,46 грн. заборгованості, в тому числі 67018,50 грн. основного боргу, 21337,83 грн. пені, 2253,74 грн. 3 % річних, 7575,21 грн. інфляційних втрат та 18504,19 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати.
Ухвалою суду від 30.06.2025у справі № 908/1709/25 відповідачу запропоновано у строк до 17.07.2025, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 13.08.2025 подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Позивачу цією ж ухвалою суду запропоновано у строк до 30.07.2025 подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.
Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням на території України воєнного стану, доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua, обмежений.
З доступних відомостей, які знаходяться у вільному доступі у мережі Інтернет (зокрема, ресурси opendatabot.ua, youcontrol.com.ua, тощо), вбачається, що місцезнаходженням Фізичної особи-підприємця Киби Вероніки Геннадіївни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) є: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 30.06.2025 про відкриття провадження у справі №908/1709/25, яка направлялася відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу, повернулася до суду без вручення адресату з відміткою відділення поштового зв'язку: «За закінченням терміну зберігання».
За приписами ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Частиною третьою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1)день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі №908/1709/25.
Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Таким чином, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 30.06.2025у справі №908/1709/25процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 30.07.2025 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням.
Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 27.08.2025.
Розглянувши матеріали справи, суд
30.11.2022Акціонерним товариством «ДТЕК Дніпроенерго» (Орендодавець, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Кибою Веронікою Геннадіївною (Орендар, відповідач у справі) укладено договір оренди№ 576-ДЭ-АУП(далі - Договір).
Згідно п. 1.1. Договору Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар прии?має у тимчасове платне користування об?єкт нерухомості,кодзгідно ДКПП 68,20, перелік, площа і балансова вартість яких вказана в Додатку №l, який є невідємною частиною цього Договору.
Відповідно до Додатку №1 до Договору нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м.Запоріжжя вул. Штурмова 2а загальною площею 543, 6 м2.
Пунктом 1.2. Договору, сторони визначили, що Орендар бере на себе зобов'язання прии?няти Об'єкт, своєчасно здіи?снювати оплату в порядку, передбаченому Договором і по закінченню терміну оренди повернути Об'єкт з оренди з урахуванням и?ого природного зносу.
Факт передачі Об'єкта в оренду оформляються відповідними актами прии?омупередачі Об'єкта в оренду, які повинні бути підписані уповноваженими представниками обох Сторін.Дата початку терміну оренди Об'єкта є дата передачі Об'єкта Орендарю, зафіксована в акті прии?мання-передачі Об'єкта в оренду (п. 1.4 Договору).
Відповідно до п.п. 2.3.1 п. 2.3 Договору, Орендар взяв на себе зобов'язання прии?няти Об'єкт, якии? передається и?ому в оренду, і здіи?снювати орендну плату на поточнии? рахунок Орендодавця в розміри та терміни, обумовлені в розділі 4 Договору.
Пунктом 4.1 Договору сторони узгодили, що за користувания орендованим Об??єктом встановлюється орендна плата, що складається з:
- базовоївартості послуг оренди в розмірі 7 565,00 грн., крім того ПДВ - 1513,00 грн., всього з ПДВ - 9 078,00 грн. в тому числі по сплаті платежів за земельну ділянку, що розташована під Об?єктом пропорційно орендованій площі відповілно до п.1.1., за один календарний місяць (п.4.1.1 Договору);
- витрат Орендодавця на утримания Об'єкту та сплату спожитих комунальних послуг( по забезпеченню Об?єктуелектроенергією,опаленням, водопостачанням таканалізацією, вивозом відходів, втому числі побутових, снігу, а також інших комунальних послуг) та враховується за місяць, що передує звітному (п. 4.1.2. Договору).
Згідно з п.4.3 Договору загальна вартість оренди за даним Договором орієнтовно стаповить 90 780,00 грн., крім того ПДВ - 18 156,00 грн., всього з ПДВ - 108 936,00 грн.
Згідно з п. 4.5. Договору, орендна плата за користування Об'єктом здіи?снюється в порядку, передбаченому Договором, відповідно, з дати початку терміну оренди по дату повернення Об'єкта з оренди.
Пунктом 4.6. Договору сторони обумовили, що розрахунки між сторонами за оренду об'єкту проводяться на підставі пред?явленого Орендодавцем рахунку,шляхом перерахування Орендарем орендноі? плати на поточнии? рахунок Орендодавця протягом 5 (п'яти) робочих днів з 15-го календарного дня від дати отримання від Орендодавця рахунку на оплату.
Відповідно до п. 4.9. Договору розрахунковим періодом є календарнии? місяць.
Пунктом 9.1. Договору передбачено,що протягом 5 днів після закінчення терміну оренди або у разі дострокового припинення дії договору Орендар зобов'язании? повернути об'єкт Орендодавцю та погасити заборгованість.
Згідно п. 11.1. Договору договір укладено строком на 12 місяців, вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 30.11.2023 року включно. Термін оренди Об?єкту починається здати оформлення Акту прийому-передачі Об?єкту в оренду і закінчусться датою складання Акту прийому-передачі Об?єкту з оренди.
За актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.12.2022 Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпроенерго» передало, а Фізична особа-підприємець Киба Вероніка Геннадіївна прийняла орендоване відповідно до Договору майно.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами виконаних позивачем зобов'язань за договором між сторонами підписані Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 87 994,74 грн., а саме:
-№92203021 від 30.06.2023 на суму 11639,86 грн.,
-№ 92255751 від 30.08.2023 на суму 10 632,05 грн.,
-№ 92240933 від 30.07.2023 на суму 10 350,47 грн.,
- № 92294526 від 30.09.2023 на суму 11417,88грн.,
- № 92281751 від 31.10.2023на суму 10644,83 грн.,
- №92378308 від 30.11.2023 на суму 12659,20 грн.,
- № 92400642 від 31.12.2023 на суму 20650,45 грн.
Зазначені Акти містить підписи уповноважених представників Орендаря та Орендодавця.
Отже, факт надання послуг з оренди позивачем відповідачу на суму 87 994,74 грн. доведений, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на Актах здачі-приймання робіт (надання послуг).
Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі, відповідач орендну плату вносив з порушенням термінів її сплати, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з орендної плати в розмірі 67018, 50грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди по сплаті орендної плати стало підставою для звернення позивача з позовом до суду. Крім того, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за Договором, позивачем нараховано 21337,83 грн. пені, 2253,74 грн. 3 % річних, 7575,21 грн. інфляційних втрат та 18504,19 грн. неустойки.
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із орендою майна здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Аналогічний припис містить ГК України, п. п. 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб'єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язком для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За своєю правовою природою правовідносини сторін є господарськими, а укладений сторонами договір за своїм змістом є договором оренди.
Положеннями ст. 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 759 ЦК України та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 762 ЦК Кодексу визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків від господарської діяльності.
Відповідачем взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору оренди № 576-ДЭ-АУП від 30.11.2022 належним чином та в повному обсязі не виконав.
В позовній заяві позивач зазначив, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі, у відповідача наявна заборгованість з орендної плати в розмірі 67018,50 грн., а саме за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 92203021 від 30.06.2023 на суму 11639,86 грн., № 92294526 від 30.09.2023 на суму 11417,88 грн., № 92281751 від 31.10.2023 на суму 10644,83 грн., № 92378308 від 30.11.2023 на суму 12659,20 грн., № 92400642 від 31.12.2023 на суму 20650,45 грн.
Проте, за зазначеними актами здачі-приймання робіт (надання послуг) загальна сума заборгованості складає 67012, 23 грн.
Факт наявності заборгованості з орендних платежів в розмірі 67012, 23 грн. підтверджується матеріалами справи.
Станом на час розгляду спору відповідач доказів сплати заборгованості з орендної плати в повному обсязі не надав.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Киби Вероніки Геннадіївнизаборгованості з орендної плати підлягають частковому задоволенню в розмірі 67012, 23 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 21337,83 грн., за загальний період з 15.07.2023 по 26.12.2024.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 6.2. Договору встановлено, що у випадку прострочення сплати сум орендноі? плати Орендодавець вправі вимагати, а Орендар зобов'язании? сплатити неустои?ку у вигляді пені у розмірі подвіи?ноі? ставки НБУ від простроченоі? суми за кожнии? день прострочення платежу.
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені, суд дійшов до висновку, що даний розрахунок виконаний неправильно, оскільки позивачем не враховані приписи ч. 6 ст. 232 ГК України. Крім того, за актом приймання передачі № 92294526 від 30.09.2023 позивачем проведено розрахунок пені на суму заборгованості 11417,89грн., проте як вбачається з матеріалів справи Акт № 92294526 від 30.09.2023 складено на суму 11417,88грн.
Згідно проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 10 335,07 грн.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 10 335,07грн. В іншій частині вимог про стягнення пені в задоволені позову відмовляється.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача18504,19 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати, за період з 01.12.2023 по 31.12.2023.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 614 ЦК України для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 06.07.2021 у справі № 906/562/20.
Відповідач доказів прийняття ним заходів до повернення об'єкта оренди за закінченням строку договору чи вчинення позивачем перешкод у його поверненні суду не надав.
Отже, неповернення об'єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача).
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Відтак, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).
З викладеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Тому, яким би способом у договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Пунктом 6.3 Договору визначено, що у разі прострочения передачі (поверненця) Об?єкту Орендодавцю по закінченню терміну дії Договору, Орендодавець вправі вимагати, а Орендар зобов?язаний сплатити Орепдодавцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі подвійпої орендної плати, визначеної в п. 4.1 Договору.
З матеріалів справи вбачається, що після закінчення дії договору (30.11.2023) сторонами підписано Акт здачі-приймання робіт (надання послуг)№ 92400642 від 31.12.2023 на суму 20650,45 грн.
Як вже зазначалось судом, пунктом 4.1 Договору сторони узгодили, що за користувания орендованим Об?єктом встановлюється орендна плата, що складається з:
- базової вартості послуг оренди в розмірі 7 565,00 грн., крім того ПДВ - 1513,00 грн., всього з ПДВ - 9 078,00 грн. в тому числі по сплаті платежів за земельну ділянку, що розташована під Об?єктом пропорційно орендованій площі відповідно до п.1.1., за один календарний місяць (п.4.1.1 Договору);
- витрат Орендодавця на утримания Об'єкту та сплату спожитих комунальних послуг (по забезпеченню Об?єкту електроенергією, опаленням, водопостачанням та каналізацією, вивозом відходів, втому числі побутових, снігу, а також інших комунальних послуг) та враховується за місяць, що передує звітному (п. 4.1.2. Договору).
Враховуючи викладене, оскільки судом стягується орендна плата за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 92400642 від 31.12.2023 на суму 20650,45 грн., в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки у подвійному розмірі орендної плати за час прострочення зобов'язання щодо повернення майна за договором оренди нерухомого майна за період 01.12.2023 по 31.12.2023 у розмірі 18504,19 грн., судом відмовляється за не обґрунтованістю.
До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем за порушення строків розрахунків заявлені вимоги про стягнення 2253,74 грн. 3 % річних, за загальний період з 15.07.2023 по 26.12.2024.
Наданий позивачем розрахунок 3 % річних судом перевірений та встановлено, що вказаний розрахунок позивачем виконаний неправильно, оскільки позивачем допущені помилки при підрахунку розміру 3 % річних.
Згідно проведеного судом перерахунку, стягненню з відповідача підлягають 3 % річних в розмірі 2253,85грн.
Проте, оскільки, відповідно до ст. 14 ГПК України, суд вирішує спір в межах заявлених позовних вимогах, стягненню з відповідача підлягають задоволенню 2253,74 грн. 3 % річних.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивачем заявлені вимоги про стягнення 7575,21 грн. інфляційних втрат, які розраховані за загальний період з липня 2023 по грудень2024 року.
Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконаний неправильно, оскільки позивачем допущені помилки при підрахунку розміру інфляційних втрат.
Згідно проведеного судом перерахунку, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 8 591,03 грн.
Проте, оскільки, відповідно до ст. 14 ГПК України, суд вирішує спір в межах заявлених позовних вимогах, стягненню з відповідача підлягають задоволенню 7575,21 грн. інфляційних втрат.
Відповідачем контррозрахунок суми штрафних санкцій заявлених позивачем до стягнення суду не наданий.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 67012,23 грн. основного боргу, 10 335,07грн. пені, 2253,74 грн. 3 % річних, 7575,21 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 126, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго», м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця Киби Вероніки Геннадіївни, (53200, Дніпронетровська область, м. Нікополь) задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Киби Вероніки Геннадіївни, ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго», (69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 20, код ЄДРПОУ 00130872) 67012 (шістдесят сім тисяч дванадцять) грн.23 коп. заборгованості з орендної плати, 10 335 (десять тисяч триста тридцять п'ять) грн. 07 коп. пені, 2253 (дві тисячі двісті п'ятдесят три) грн. 74 коп. 3 % річних, 7575 (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 21 коп. інфляційних втрат та 1 809 (одну тисячу вісімсот дев'ять) грн. 72 коп.судового збору. Видати наказ.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено «27» серпня2025 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.