Справа № 347/1593/25
Провадження № 1-кс/347/586/25
про відмову в задоволенні заяви про самовідвід
27 серпня 2025 року м.Косів
Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
секретаря с/з - ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Косів заяву судді ОСОБА_6 про самовідвід в кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за реєстраційним № 12025091190000055 від 08.02.2025 року щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 332 КК України , -
Стислий виклад доводів заявника.
01.08.2025 року на адресу Косівського районного суду Івано-Франківської області надійшов обвинувальний акт щодо ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 332 КК України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2025 року, визначено суддю ОСОБА_6 для розгляду вказаного обвинувального акту.
18.08.2025 року суддя ОСОБА_6 заявив самовідвід від розгляду вказаного кримінального провадження. Заява про самовідвід мотивована тим, що в при вирішенні питання про призначення підготовчого засідання встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 є колишнім чоловіком секретаря судового засідання ОСОБА_7 , яка закріплена секретарем судового засідання за суддею ОСОБА_6 .
За таких обставин, покликаючись на п.4 ч.1 ст. 75 КПК України суддя ОСОБА_6 вважає, що розгляд ним кримінального провадження відносно ОСОБА_4 може викликати сумніви в стороннього спостерігача в неупередженості судді при розгляді кримінального провадження.
Позиція учасників в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомляв.
В судовому засіданні прокурор заперечила щодо задоволення заяви, вважала, що така не ґрунтується на вимогах КПК України, і секретар який працює разом із суддею, не приймає жодного рішення у справі, а відтак відсутні будь які сумніви в неупередженості судді, а заявлені ним обставини, не можуть бути підставою для задоволення заяви.
Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні у вирішенні питання покладався на розсуд суду.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив, що ОСОБА_7 є його колишньою дружиною, однак вони давно розлучені. У вирішенні вказаного питання покладався на розсуд суду.
Перевіривши доводи заяви про самовідвід, матеріали кримінального провадження, суд доходить наступного висновку.
Фактичні обставини, встановлені судом.
В провадженні Косівського районного суду перебуває кримінальне провадження відомості про яке внесені до ЄРДР № № 12025091190000055 від 08.02.2025 року щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 332 КК України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2025 року, визначено суддю ОСОБА_6 для розгляду вказаного обвинувального акту.
18.08.2025 року суддя ОСОБА_6 заявив самовідвід від розгляду вказаного кримінального провадження. Заява про самовідвід мотивована тим, що в при вирішенні питання про призначення підготовчого засідання встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 є колишнім чоловіком секретаря судового засідання ОСОБА_7 , яка закріплена секретарем судового засідання та суддею ОСОБА_6 , а відтак з підстав п.4 ч.1 ст. 75 КПК України суддя вважає, що не може розглядати вказане кримінальне провадження.
Мотивована оцінка суду щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення заяви про самовідвід.
Стаття 75 КПК України визначає виключний перелік обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Так, у своїй заяві, суддя ОСОБА_6 вказав, що обвинувачений ОСОБА_7 є колишнім чоловіком секретаря судового засідання ОСОБА_7 , яка працює в Косівського районного суді, та безпосередньо закріплена секретарем за суддею ОСОБА_6 .
У відповідності до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У відповідності з п. 66 Рішення ЄСПЛ (Справа «Мироненко і Мартенко проти України, заява № 4785/02») безсторонність судді за усталеною практикою Суду для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції має визначатися за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. Відповідно до об'єктивного критерію, визначається серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
З огляду на те, що зовнішні прояви можуть мати певну важливість, ЄСПЛ у справі «De Cubber v. Belgium» зазначив, що «правосуддя має не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться». Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві («Wettstein v. Switzerland», «Castillo Algar v. Spain», «Білуха проти України»).
Отже, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Так, достатнім для відводу є обґрунтоване припущення, що суддя у силу дії певних чинників не зможе виглядати в очах незацікавлених спостерігачів безстороннім та неупередженим.
Розглядаючи питання безсторонності з двох точок зору, Європейський Суд з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначив, що по-перше, йдеться про суб'єктивний підхід, для того щоб спробувати визначити переконання та особисту поведінку конкретного судді у конкретній обстановці. Зокрема, суд не повинен суб'єктивно виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання; особиста безсторонність судді не ставиться під сумнів, аж доки не буде доведено протилежне. По-друге, слід застосувати об'єктивний підхід, метою якого є пересвідчитися, чи надає суд необхідні гарантії, щоб зайнятий з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву; крім того, поняття незалежності та об'єктивної безсторонності тісно пов'язанні між собою («Пуллар проти Сполученого Королівства» і «Томанн проти Швейцарии», а також «Екедемі Трейдинг Лтд» та інші проти Греції» і «Дактарас проти Литви»).
Суд звертає увагу й на ті зовнішні ознаки незалежності, що можуть стосуватись навіть гіпотетичної можливості впливу на Європейський суд іноді визнається достатнім, щоб поставити під сумнів незалежність суду (рішення у справах «Белілос проти Швейцарії», «Очолан проти Турції»). Європейський суд застерігає, що навіть самі лише сумніви розсудливого спостерігача в тому, що суд незалежний та неупереджений, можуть мати певне значення в розумінні забезпечення громадянам права на справедливий суд (рішення у справах «Ферантелі та Сантанджело проти Італії», «Хаусчілдт проти Данії».
Зовнішня незалежність не є прерогативою чи привілеєм наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідним для гарантування рівності сторін перед судом (п. 11 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 КМ РЄ).
Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ по справі Le Comte, Van Leuven i De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.
Разом з тим, суд констатує той факт, що саме по собі зазначення в причині самовідводу від розгляду обвинувального атку тієї обставини, що обвинувачений є колишнім чоловіком секретаря судового засідання, в даному випадку не є достатньою підставою для задоволення заяви про самовідвід судді. Сам по собі факт, не свідчить про неупередженість, оскільки згідно з законодавством суддя (суд) приймає рішення виключно на підставі закону.
В той же час, встановлена головуючим суддею обставина, може бути підставою заявлення учасниками судового провадження відводу секретарю судового засідання у відповідності до ч.1 ст. 79 КПК України. При цьому суд звертає увагу, що в штаті Косівського районного суду Івано-Франківської області наявний секретар судового засідання який не закріплений за іншими суддями, а відтак суддя ОСОБА_6 не позбавлений можливості залучати для участі у розгляді вказаного кримінального провадження іншого секретаря судового засідання Косівського районного суду Івано-Франківської області.
Висновки суду щодо розгляду заяви про самовідвід.
Таким чином, оцінивши в сукупності норми процесуального законодавства та доводи в обґрунтування самовідводу, суд приходить до переконання, що, не має будь-яких обґрунтованих підстав вважати, що подальший розгляд, визначеним у встановленому порядку суддею унеможливить ухвалення цим судом законного та об'єктивного судового рішення, і відповідно безстороннього розгляду обвинувального акту по суті.
Керуючись статтями 75, 76, 372 КПК України, суд,-
В задоволенні заяви про самовідвід судді ОСОБА_6 щодо розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального провопорушення передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1