іменем України
22 серпня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/5005/24
Головуючий у першій інстанції - Коваленко А. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1144/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 квітня 2025 року (місце ухвалення - м. Прилуки, дата складення повного судового рішення - 21.04.2025) у справі за позовом заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого об'єкту нерухомого майна та повернення земельної ділянки,
У серпні 2024 року заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого об'єкту нерухомого майна та повернення земельної ділянки.
В обгрунтування позову посилався на те, що в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження №12021275420000517 від 04.08.2021, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.197-1 КК України, за фактом самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці в охоронній зоні, встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу №1064 від 27.07.2021, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Колодуб С.М. зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - зупиночний павільйон, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказує, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи за вказаною адресою розташований об'єкт нерухомого майна - громадський будинок (зупинковий павільйон): літ А-1, А-3-громадський будинок (зупинковий павільйон) 10,2 кв.м; літ А-2 - навіс, загальна площа об'єкту нерухомого майна -10,2 кв.м.
Як зазначає позивач, в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження отримано інформацію Міністерства юстиції України за результатами перевірки дій державного реєстратора Малодівицької селищної ради Михайленко С.М. при проведенні державної реєстрації права приватної власності зупиночний павільйон за ОСОБА_2 і згідно з акту, складеного за результатами камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10.11.2021 встановлено, що державний реєстратор допустила порушення вимог законодавства у сфері державної реєстрації, зокрема не витребувала документ про присвоєння адреси об'єкту та не пересвідчилась у дійсному набутті права власності на об'єкт ОСОБА_2 .
В подальшому ОСОБА_1 здійснив реконструкцію вказаного об'єкту нерухомості, в результаті чого утворено новий об'єкт нерухомого майна площею 40,7 кв.м, який згідно з висновку судової будівельно-технічної експертизи №2240/22-24 від 05.04.2024 відноситься до нового будівництва, проте ОСОБА_1 не видавались будь-які дозвільні документи на право виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка у користування чи власність для вказаних цілей не відводилась.
Крім того, посилається, що в ході проведення огляду місця події 26.05.2023 та 19.06.2023 встановлено, що на самовільно зайнятій земельній ділянці за вказаною адресою розміщений об'єкт нерухомості та проведено комісійне обстеження земельної ділянки за вказаною адресою, у результаті якого встановлено, що ОСОБА_1 виконані будівельні роботи на об'єкті із збільшенням площі забудови, яка становить 40,7 кв.м (зупинковий павільйон) та благоустрою прилеглої території на площі 81,1 кв.м (акт обстеження земельної ділянки №38/01-22 від 29.06.2022).
За твердженням позивача, у відповідності до інформації Управління містобудування та архітектури Прилуцької міської ради від 11.08.2024 за №01-17/30 встановлено, що ОСОБА_1 виконані будівельні роботи із збільшенням площі забудови без отримання дозволів на будівництво (реконструкцію) об'єкту нерухомого майна, а також встановлено, що договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за період 2013-2022 років не укладався, земельна ділянка у власність чи користування для обслуговування об'єкту нерухомості не надавалась.
Зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до територіальної громади м. Прилуки в особі Прилуцької міської ради (справа №742/485/23), в якій позивач просить визнати за ним право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості - громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами (Кафетерій), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Тому позивач вважає, що зазначений об'єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, що призводить до порушення прав Прилуцької територіальної громади в особі Прилуцької міської ради Чернігівської області на земельну ділянку, а тому такий об'єкт підлягає знесенню, а земельна ділянка площею 81,1 кв.м підлягає поверненню власнику - територіальній громаді м. Прилуки.
Враховуючи викладене, посилаючись на положення ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», позивач у позові просив:
зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 81.1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва: громадського будинку з господарськими будівлями та спорудами (кафетерію), загальною площею 40,7 кв.м.
зобов'язати ОСОБА_1 повернути Прилуцькій міській раді земельну ділянку площею 81,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва: громадського будинку з господарськими будівлями та спорудами (кафетерію), загальною площею 40,7 кв.м.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 21.04.2025 позов заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради, задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 81.1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, знести об'єкт самочинного будівництва загальною площею 40,7 кв.м та повернути земельну ділянку площею 81.1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 Прилуцькій міській раді Чернігівської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду обґрунтовано тим, що договір купівлі-продажу зупинкового павільйону від 27.07.2021, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок та направлений на набуття права власності на нерухоме майно в спосіб не передбачений законом, тому суд дійшов висновку, що враховуючи принцип єдності нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розміщене, оскільки ОСОБА_1 не набув права власності на зупинковий комплекс, як об'єкт нерухомого майна, то і не набув будь-якого права на земельну ділянку площею 10,2 кв.м, на якій розміщений даний зупинковий комплекс, а отже земельна ділянка не вибула з володіння Прилуцької міської ради. Крім того судом також встановлено, що зупинковий павільйон, який придбав ОСОБА_1 за нікчемним договором, на даний час демонтовано і він припинив своє існування на вказаній земельній ділянці.
Також з висновком суду, враховуючи, що Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції захищає права власника майна, який набув право власності на законних підставах, а тому виходячи з того, що судом встановлено набуття ОСОБА_1 права власності на зупинковий павільйон на підставі нікчемного правочину, то і вимоги даної статті не підлягають застосуванню для захисту прав ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Маркович А.Ю. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду від 21.04.2025 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради.
За доводами апеляційної скарги судом першої інстанції не було доведено обставин, що мають значення для справи, проте суд першої інстанції визнав їх встановленими; було неправильно застосовано норми матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник наголошує на тому, що позовні вимоги заявлені заступником керівника Прилуцької окружної прокуратури зводяться до звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення самочинно побудованого об'єкту нерухомого майн площею 40,7 кв.м та повернення земельної ділянки Прилуцькій міській раді, проте зазначає, що у разі знесення самочинно побудованого об'єкту нерухомого майна площею 40,7 кв.м, на даній земельній ділянці все ще буде зареєстрований об'єкт нерухомого майна - зупиночний павільйон, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вважає, що оскільки заступником керівника Прилуцької окружної прокуратури не було заявлено окрему вимогу про скасування цієї державної реєстрації із закриттям відповідного розділу Державного реєстру, то обраний прокурором спосіб захисту прав не є ефективним, оскільки сам по собі не призведе до відновлення права позивача, як власника земельної ділянки, на вільне володіння та розпорядження належним йому майном.
В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19.
За твердженням заявника, до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ст. 391 ЦК України, оскільки між сторонами відсутні будь-які договірні правовідносини, а відповідач використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, водночас посилаючись при цьому на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18, від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22.
Також заявник посилається, що в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про право власності відповідача не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідача на нерухоме майно на підставі судового рішення, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18. А відповідно до частини 7 статті 14 Закону у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.
Тому вважає, що враховуючи обов'язковість наявності судового рішення для вчинення реєстраційних дій, для усунення для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своєю земельною ділянкою, правильним є заявлення позовної вимоги про скасування державної реєстрації об'єкту із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.
Також в обґрунтування доводів скарги заявник посилається на те, що поза увагою суду першої інстанції залишились твердження відповідача, що у період із 2022 року він неодноразово звертався до Прилуцької міської ради із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки для обслуговування зупинкового павільйону по АДРЕСА_2 , проте Прилуцька міська рада всупереч нормам чинного законодавства постійно відкладала розгляд звернення заяви ОСОБА_1 і не надавала вмотивовано рішення за результатом розгляду заяв ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки для обслуговування зупинкового павільйону по АДРЕСА_2 та, повідомляла, що розгляд заяви знято з розгляду до моменту вирішення питання правоохоронними органами в рамках кримінального провадження, а дана відповідь у свою чергу суперечить вимогам ст. 123 Земельного Кодексу України.
Крім того, за доводами скарги, про існування іншого акту технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію від 04.07.2005 ОСОБА_1 дізнався лише у ході розгляду даної справи, а щодо проведення камеральної перевірки та встановлення, що реєстратором Малодівицької селищної ради Прилуцького району Михайленко С.М., було порушено вимоги пунктів 12,41 Порядку та статті 5, пункту 1,2 частини третьої статті 10, пункту 4 статті першої Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позивач також дізнався лише коли отримав позовну заяву та додатки до неї.
Враховуючи зазначене, вважає, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.
Щодо висновків суду про те, що позивач був ознайомлений із договором оренди земельної ділянки під зупинковим комплексом та мав можливість з'ясувати на яких правових підставах знаходиться у попереднього власника земельна ділянка, заявник зазначає, що на момент укладення договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 усі документи, які жодним чином не викликали у нього сумніви, щодо достовірності цих відомостей, крім того, у 2021 році була проведена державна реєстрації даного зупинкового павільйону, під час якої реєстратором було перевірено надані документи на відповідність вимогам чинного законодавства і оскільки у 2021 році реєстратор зареєстрував право власності за ОСОБА_2 , то у відповідача відсутні були сумніви щодо законності набуття останнім права власності.
Вважає, що ОСОБА_1 діяв чесно, не зловживав правом, перевірив наявні документи, уклав нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, неодноразово звертався із заявами до Прилуцької міської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки для обслуговування зупинкового павільйону по АДРЕСА_2 .
Заявник також не погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_1 набув права власності на зупинковий павільйон на підставі нікчемного правочину, оскільки під час судового розгляду справи було з'ясовано, що наявні два різні за змістом акти прийомки в експлуатацію об'єкта від 04.07.2005, але під час судового розгляду справи не було встановлено (підтверджено), що саме акт, який був наданий відповідачем (та ОСОБА_2 для державної реєстрації), не відповідає дійсності.
Вважає, що необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 18.07.2006 №354 «Про розгляд заяв підприємств, організацій, установ та громадян міста стосовно будівництва» та акт прийомки в експлуатацію об'єкта від 04.07.2005, які були надані ОСОБА_2 для реєстрації права власності на зупинковий павільйон, як об'єкт нерухомого майна, не відповідають дійсності.
Посилається, що під час проведення камеральної перевірки також не було встановлено, що під час державної реєстрації ОСОБА_2 було надано рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 18.07.2006 №354 «Про розгляд заяв підприємств, організацій, установ та громадян міста стосовно будівництва» та акт прийомки в експлуатацію об'єкта від 04.07.2005, яке не відповідає дійсності, тому твердження суду, що ОСОБА_1 набув права власності на зупинковий павільйон на підставі нікчемного правочину, також не заслуговує на увагу.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник Прилуцької окружної прокуратури Бондар А.В. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Прилуцького міськрайонного суду від 21.04.2025 - залишити без змін. В обґрунтування посилається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем об'єкту, оскільки був ознайомлений з матеріалами, які підтверджували факт набуття права власності ОСОБА_2 та договором оренди землі, який укладений між Прилуцькою міською радою та ЗАТ «Малятко», в якому зазначено, що на вказаній земельній ділянці об'єкти нерухомого майна відсутні, що ставить під сумнів добросовісність відповідача під час набуття спірного нерухомого майна у власність. Також зазначає, що повернення земельної ділянки у тому стані, який є натеперешній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подільшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки, так і залишитися невирішеним та буде існувати надалі. Крім того, посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.10.2021 у справі № 202/7377/16-ц, за яким визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
У поданому відзиві представник Прилуцької міської ради - адвокат Попенко О.М. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Прилуцького міськрайонного суду від 21.04.2025 - без змін. В обґрунтування посилається, що Прилуцька міська рада, розглянувши заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування зупинкового павільону, виготовлення технічної докумекнтаціїіз землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки прийняла рішення про відмову в їх задоволенні. Зазначає, що станом на 01.06.2025 кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 щодо самочинного будівництва перебуває на розгляді в Прилуцькому міськрайонному суді та відкрито за заявою третіх осіб, майно яких знаходиться в районі спірного зупинкового павільону.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 09.06.2025 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 год. 00 хв 06.08.2025.
В ухвалі Чернігівського апеляційного суду від 09.06.2025, яка була направлена учасникам справи, в якій було роз'яснено можливість надання письмової заяви про розгляд справи без їх участі або подання заяви про розгляд справи в режимі відео конференції.
05.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Марковича А.Ю. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю у проведенні слідчих дій у м. Києві (а.с. 72 т. 2).
Від відповідача ОСОБА_1 заяв/клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, про причини своєї неявки не повідомив.
В судовому засіданні 06.08.2025 у справі оголошена перерва до 22.08.2025.
22.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Марковича А.Ю. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 знаходиться на стаціонарному лікуванні в КНП «Пилуцька центральна міська лікарня» та у зв'язку із його зайнятістю в іншому судовому процесі по розгляду кримінальної справи, де він є представником обвинувачених (а.с. 80-83 т. 2).
Від самого відповідача ОСОБА_1 заяв/клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Заявлене представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи незалежно від причин неявки.
Виходячи з другої поспіль неявки у судове засідання представника відповідача та відповідача, апеляційний суд вважає можливе розглянути справу за їх відсутності, з урахуванням належного повідомлення відповідача та його представника про дату, час і місце розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021275420000517 від 04.08.2021 в Прилуцькому ВП ГУНП в Чернігівській області проводиться розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.197-1 КК України (а.с.16 т. 1) .
Згідно договору купівлі-продажу від 27.07.2021 ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 , а останній прийняв у власність зупинковий павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (Зупинковий павільйон під літ А1, А3, навіс -А2, загальною площею 10,2 кв.м). Право власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 , зареєстровано державним реєстратором Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області Михайленко С.М., 14.07.2021(а.с.17,18 т. 1).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №389684015 від 05.08.2024, 27.07.2021 року на ім'я ОСОБА_1 зареєстровано право власності (номер відомостей про речове право №43178327) на зупинковий павільйон, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 10,2 кв.м. Опис: позначений на плані під літ -А1, А3, навіс -А2, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2021 року № 1064, видавник приватний нотаріус Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Колодуб С.М.(а.с.13 т. 1).
З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності убачається, що за ОСОБА_2 , зареєстровано право власності на зупинковий павільйон, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 10,2 кв.м. Опис : позначений на плані під літ -А1, А3, навіс -А2, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відомості про його право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна внесено 14.07.2021 за № 43025339, на підставі рішення державного реєстратора Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області Михайленко Світлани Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.07.2021 індексний номер:59325519. Підстава для державної реєстрації; Акт, серія та номер: б/н, виданий 04.07.2005, видавник члени комісії; витяг із рішення, серії та номер: 354, виданий Прилуцькою міською радою 18.07.2006. Речове право припинено 27.07.2021 (а.с.19 т. 1).
Згідно довідки КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради №1428 від 12.07.2021, станом на 31.12.2012 право власності на громадський будинок (зупинковий павільйон) за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано. Станом на 25.06.2021 за вищевказаною адресою знаходиться: громадський будинок (зупинковий павільйон) під літ А1; навіс під літ А2; громадський будинок (зупинковий павільйон) під літ А3. Загальна площа становить 10.2 кв.м (а.с. 24 т. 1).
Матеріалами справи, а саме протоколом огляду місця події від 26.05.2023, виявлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , розташована будівельна споруда та прилегла до неї територія. Споруда собою становить приміщення прямокутної форми розміром 10.1 м Х 4,05 м. Прилегла територія вкрита тротуарною плиткою. Загальна площа використаної території становить 8.70 м х11.40 м. Від тротуару вул. Юрія Коптєва, м.Прилуки до входу у приміщення розташовані східці, праворуч і ліворуч від яких розташовані штучні платформи (тераси) розміром 4,05 м х2,65 м та 3,90 мх2.66 м (а.с.25-28 т. 1).
Відповідно до протоколу огляду місця події від 19.06.2023, за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено факт самовільно зайнятої земельної ділянки, а саме: споруда для відпочинку (столи та стільці) та накриття. Дана територія розміщена під закладом харчування «Doner Grill» (а.с. 29,31 т. 1).
Згідно з актом №38/01-22 від 29.06.2022 обстеження земельної ділянки комунальної власності Прилуцької міської територіальної громади по АДРЕСА_1 , 29.06.2022, за зверненням голови постійної депутатської комісії з питань будівництва екології та землекористування, депутата міської ради Нестеренка В.В., комісія Прилуцької міської ради провела засідання, на якому встановлено, що на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності Прилуцької міської ради по АДРЕСА_1 , розміщений об'єкт нерухомості - зупинковий павільйон, загальною площею 10,2 кв.м, який зареєстрований за ОСОБА_1 .
Відповідно до Генерального плану та плану зонування м. Прилуки земельна ділянка по вул. Юрія Коптєва, 10 А, м. Прилуки, розміщена в зоні Ж-3 (змішана багатоквартирна житлова та громадська забудова). Об'єкт будівництва розміщений в зоні діючих інженерних мереж. Громадянином ОСОБА_1 протягом 2021 року виконані будівельні роботи на об'єкті із збільшенням площі забудови, що становить 40,7 кв.м (зупинковий павільйон) та благоустрою прилеглої території на площі 81,1 кв.м. Дозволи на будівництво (реконструкцію) зупинкового павільйону по АДРЕСА_1 , громадянину ОСОБА_1 не надавалися із-за відсутності правовстановлючих документів на земельну ділянку.
Звернення ОСОБА_1 від 29.07.2021 до міської ради щодо надання земельної ділянки в оренду для обслуговування зупинкового павільйону станом на даний час Прилуцькою міською радою залишається без розгляду.
У зв'язку з проведенням перевірки правоохоронними органами та органами прокуратури законності набуття права власності на зупинковий павільйон по АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 та встановлення факту самовільного захоплення земельної ділянки комунальної власності по АДРЕСА_1 , рекомендовано призупинити розгляд звернення ОСОБА_1 від 29.07.2021 до міської ради стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 80 кв.м для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с.32 т. 1).
Згідно листа Управління містобудування та архітектури Прилуцької міської ради Чернігівської області від 11.08.2022 № 01-17/30, на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності Прилуцької міської ради по АДРЕСА_1 , зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості - зупинковий павільйон, загальною площею 10,2 кв.м, А1, А3, навіс - А2, відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за ОСОБА_1 . Дозволи на будівництво (реконструкцію) зупинкового павільйону по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не надавалися (а.с.33 т. 1).
Відповідно до листа виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області № 02-16/3292 від 05.09.2022, протягом 2013-2022 років договір оренди земельної ділянки для обслуговування зупинкового павільйону по АДРЕСА_1 не укладався (а.с.34 т. 1).
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №2240/22-24 від 05.04.2024, у зв'язку з тим, що проектно-технічну документацію на будівництво об'єкта (будівля, споруда), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на дослідження не надано, встановити чи відповідає об'єкт проектно-технічній документації, а відповідно і вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, не вбачається за можливе. Будівництво виконане за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до нового будівництва. Площа забудови становить 40,7 м.кв. Об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , можливо вважати нерухомим майном. Ступінь будівельної готовності об'єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , -100 % (а.с.35-40 т. 1).
Актом за результатами проведення камеральної перевірки, проведеної відповідно до наказу Міністерства юстиції №3658/7 від 23.10.2021, встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області Михайленко С.М. від 10.11.2021, заявником для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна не подано, а державним реєстратором не витребувано документ, що відповідно до вимог законодавства підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. Подані документи не дають змоги встановити набуття права власності ОСОБА_2 на зупинковий павільйон (а.с. 43,44 т. 1).
Відповідно до витягу із рішення Прилуцької міської ради Чернігівської області №31 від 26.08.2022, відповідно до рекомендації постійно діючої комісії з питань будівництва, екології та землекористування, знято з розгляду звернення ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 80 кв.м для обслуговування зупинкового павільйону по АДРЕСА_1 , до моменту вирішення питання правоохоронними органами в рамках кримінального провадження (а.с. 83 т. 1).
Згідно з технічним паспортом, виготовленим ФОП ОСОБА_3 за замовленням ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою значиться Громадський будинок (кафетерій) під літ А1, торгівельний зал площею 37,1 кв.м. Разом по громадській будівлі літ А1 37,1 кв.м. Площа земельної ділянки під забудовою 40 кв.м, в тому числі під основною будівлею 40 кв.м(а.с.76-82 т. 1).
Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області від 26.08.2022 №31, убачається, що відповідно до рекомендації постійної депутатської комісії з питань будівництва, екології та землекористування, зняти з розгляду звернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 80 кв.м для обслуговування зупинкового павільйону по АДРЕСА_1 , до моменту вирішення питання правоохоронними органами в рамках кримінального провадження (а.с.83 т. 1).
Відповідно до витягу із рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області від 18.07.2006 № 354, затверджено акти Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію зупинкового павільйону, встановленого по АДРЕСА_4 ) (а.с.84 т. 1).
Згідно акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 04.07.2005, зупинковий павільйон - кіоск для торгівлі продуктами харчування по АДРЕСА_2 , прийнято в експлуатацію (а.с.85 т. 1).
За матеріалами справи, а саме технічного звіту за результатами обстеження технічного стану та експлуатації придатності самочинно збудованого об'єкту щодо можливості прийняття в експлуатацію №159-ТО, провідним експертом будівельним з технічного обстеження будівель і споруд класу наслідків відповідальності) ССЗ (значні наслідки), за результатами проведення технічного обстеження об'єкта: «Будівля кафетерію розташована за адресою: АДРЕСА_2 » встановлено його відповідність вимогам надійності і безпечної експлуатації. Стан об'єкту в цілому згідно з п.5.3 ДСТУ -Н Б В.1.2-18-2016 визначається як задовільний-категорія «2». Порушень в частині міцності та надійності не виявлено, прийняття в експлуатацію будівлі можливо (а.с.87-104 т. 1).
Крім того, судом встановлено, що відповідно до архівного витягу №07-06/Уст-191 від 20.03.2025 із рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 18.07.2006 №354 «Про розгляд заяв підприємств, організацій, установ та громадян міста стосовно будівництва», затверджено акти Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію зупинковий павільйон, встановлений по вул.Переяславській, буд.10-А, ЗАТ «Малятко» /вул. Переяславська, буд. 6/, м. Прилуки (а.с.172 т. 1).
Відповідно до заяви від 10.07.2006 до міського голови м.Прилуки Беркута Ю.В. від ЗАТ «Малятко» Пейгева К.С., остання просила затвердити акти Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію зупиночний комплекс за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.173 т. 1).
Згідно акту технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію від 04.07.2005, зупиночний павільйон за адресою: АДРЕСА_5 прийнято в експлуатацію. Цей акт не є підставою для оформлення права власності на збудований об'єкт та включення його до державної статистичної звітності (а.с.174 т. 1).
Відповідно до договору оренди земельної ділянки за 2007 рік для обслуговування зупинкового комплексу за адресою: АДРЕСА_5 , між Прилуцькою міською радою в особі міського голови Беркута Ю.В. (орендодавець) та ЗАТ «Малятко»(орендар). Орендар на підставі рішення (27 сесія 5 скликання) від 28.07.2007 «Про надання, вилучення, затвердження конфігурації земельних ділянок та дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок» надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, що використовуються в комерційних цілях, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . загальною площею 30 кв.м, на строк 5 років. В п.3 «на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, стоїть прочерк «-» (а.с.187-193 т. 1).
Звертаючись до суду з позовом, заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах Прилуцької міської ради посилався на те, що спірний об'єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, що призводить до порушення прав Прилуцької територіальної громади в особі Прилуцької міської ради Чернігівської області на земельну ділянку, а тому такий об'єкт підлягає знесенню, а земельна ділянка площею 81, 1 кв.м підлягає поверненню власнику - територіальній громаді м. Прилуки.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу зупинкового павільйону від 27.07.2021, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок та направлений на набуття права власності на нерухоме майно в спосіб не передбачений законом, тому суд дійшов висновку, що враховуючи принцип єдності нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розміщене, оскільки ОСОБА_1 не набув права власності на зупинковий комплекс, як об'єкт нерухомого майна, то і не набув права на земельну ділянку площею 10,2 кв.м, на якій розміщений даний зупинковий комплекс, а отже земельна ділянка не вибула з володіння Прилуцької міської ради. Судом також встановлено, що зупинковий павільйон, який придбав ОСОБА_1 за нікчемним договором, на даний час демонтовано і він припинив своє існування на вказаній земельній ділянці.
Також з висновком суду, враховуючи, що Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції захищає права власника майна, який набув право власності на законних підставах, а тому виходячи з того, що судом встановлено набуття ОСОБА_1 права власності на зупинковий павільйон на підставі нікчемного правочину, то і вимоги даної статті не підлягають застосуванню для захисту прав ОСОБА_1 .
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, враховує наступне.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Звертаючись до суду із позовом в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради, заступник прокурора Прилуцької окружної прокуратури обґрунтував позов тим, що спірний об'єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, що призводить до порушення прав Прилуцької територіальної громади в особі Прилуцької міської ради Чернігівської області на земельну ділянку, а тому такий об'єкт підлягає знесенню, а земельна ділянка площею 81,1 кв.м підлягає поверненню власнику - територіальній громаді м. Прилуки.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) сформулювала правовий висновок, відповідно до якого не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частиною другою статті 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження
У разі, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , здійснив на земельній ділянці без відповідних дозвільних документів, будівництво зупиночного павільйону площею 40,7 кв.м та здійснив благоустрій прилеглої території на площі 81,1 кв.м, проте зазначена земельна ділянка Прилуцькою міською радою не надавалася ОСОБА_1 , а розміщення на даній ділянці самочинної споруди та здійсненя благоустрою, порушує права Прилуцької міської ради на користування зазначеною земельною ділянкою.
Внаслідок проведених будівельних робіт відповідачем був зведений саме новий об'єкт будівництва, наслідком якого стало знищення раніше існуючого майна, а площа здійсненої забудови істотно перевищує площу первинного об'єкту нерухомого майна. Отже, фактично побудований відповідачем об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом в розумінні частини 1 статті 376 ЦК України.
Особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.
За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Отже, у разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів статті 212 ЗК України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини.
Розглядаючи сраву, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що здійснення самочинного будівництва спірного об'єкту нерухомого майна ОСОБА_1 порушує права Прилуцької міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, тому обґрунтованими є вимоги про усунення користування земельною ділянкою шляхом приведення її у придатний до використання стан, знесення об'єкту самочинного будівництва та повернення земельної ділянки на підставі ч. 2 ст. 212 ЗК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України.
З врахуванням викладеного, не обгрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що заступником керівника Прилуцької окружної прокуратури не було заявлено окрему вимогу про скасування цієї державної реєстрації із закриттям відповідного розділу Державного реєстру, тому обраний прокурором спосіб захисту прав не є ефективним, оскільки сам по собі не призведе до відновлення права позивача, як власника земельної ділянки, на вільне володіння та розпорядження належним йому майном, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.
Апеляційний суд враховує, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено.
Частиною другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22).
У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №461/3490/18 зазначено, що належним способом захисту прав власності міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови.
Знесення незаконно побудованого житлового будинку за рахунок особи, яка здійснила будівництво, є належним і ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки. Застосування цієї вимоги виключає інші способи захисту, зокрема визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомості, що не усуває порушень, спричинених незаконним будівництвом. Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 зазначено, що задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.
Отже, у категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною й неефективною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22(провадження № 12-39гс23).
Таким чином, права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно, тому доводи скарги про неефективний спосіб захисту заявлений прокурорм позов не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції під час розгляду справа надана правова оцінка підставам набуття права власності на спірне нерухоме майно як первісним влансиком - ОСОБА_2 , так і відповідачем ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 137, 138 постанови від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) зазначила: «Якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації», й такі вимоги судом першої інстанції дотримані.
У постанові Верховного Суду у справі № 202/7377/16-ц від 27.10.2021 зазначено, що визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про його неодноразові звернення до Прилуцької міської ради із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки для обслуговування зупинкового павільйону, враховуючи те, що розгляд поданих ОСОБА_1 заяв Прилуцькою міською радою на підставах та у межах повноважень, передбачених законом, призупинено у зв'язку з проваденням перевірки правоохоронними органами та органами прокуратури законності набуття права власності на зупинковий павільон та встановлення факту самовільного захоплення земельної ділянки комунальної власності.
Також рішенням Прилуцької міської ради від 09.04.2025 ОСОБА_1 відмовлено у розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування зупинкового павільону та у розробці технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки.
Відповідачем не надано ні суду першої, на апеляційної інстанцій належних і допустимих доказів на закінчення проведеної перевірки та наявність відповідного рішення правоохоронних органів, враховуючи, що на час розгляду справи кримінальне провадження за фактом самовільного будівництва не завершено.
Посилання на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Щодо доводів апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про укладення відповідачем нікчемного правочину та недобросовісності набуття права власності, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном недобросовісним набувачем передбачено статтею 387 ЦК України
За вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).
Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження №12-234гс18)).
Як уже зазначалося, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та двохсторонніми, багатосторонніми (договори).
Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
Правочинами, що порушують публічний порядок є такі, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Як убачається з матеріалів справи, 27.07.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу зупинкового павільйону під літ А1, А3, навіс - А2, загальною площею 10,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 , зареєстровано право власності на зупинковий павільйон, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 10,2 кв.м.
ОСОБА_1 надано витяг із рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області від 18.07.2006 № 354, яким затверджено акти Державної приймальної комісії від 04.07.2005 про прийняття в експлуатацію зупинкового павільйону, встановленого по АДРЕСА_4 ) (а.с.84) та з акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 04.07.2005, зупинковий павільйон - кіоск для торгівлі продуктами харчування по АДРЕСА_2 , прийнято в експлуатацію (а.с.85), які були підставою набуття ОСОБА_2 права власності на зупинковий павільйон, як об'єкт нерухомого майна.
Разом з тим, представником Прилуцької міської ради надано суду архівний витяг №07-06/Уст-191 від 20.03.2025 із рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 18.07.2006 № 354 «Про розгляд заяв підприємств, організацій, установ та громадян міста стосовно будівництва», затверджено акти Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію зупинкового павільйону, встановленого по вул. Переяславській, буд. 10-А, м. Прилуки ЗАТ «Малятко» /вул.Переяславська, буд. 6/, м. Прилуки (а.с.172) та акту технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію від 04.07.2005, зупиночний павільйон за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Переяславська, 10-А прийнято в експлуатацію та в якому вказано, що акт не є підставою для оформлення права власності на збудований об'єкт та включення його до державної статистичної звітності (а.с.174).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 зареєстрував право власності на зупинковий павільйон, як об'єкт нерухомого майна на підставі рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 18 липня 2006 № 354 «Про розгляд заяв підприємств, організацій, установ та громадян міста стосовно будівництва» та акту прийомки в експлуатацію об'єкта від 04.07.2005 року, яке не відповідає дійсному та який не дає право на реєстрацію зупинкового павільйону, як об'єкту нерухомого майна.
Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів на підтвердження дійсності поданого ним витяг із рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області від 18.07.2006 № 354, яким затверджено акти Державної приймальної комісії від 04.07.2005 про прийняття в експлуатацію зупинкового павільйону та недійсність поданого Примлуцькою міською радою архівного витягу №07-06/Уст-191 від 20.03.2025 із рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 18.07.2006 № 354 «Про розгляд заяв підприємств, організацій, установ та громадян міста стосовно будівництва».
Крім того, згідно акту Державної приймальної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 04.07.2005 замовником вказано директора ЗАТ «Малятко», а відомості про ОСОБА_2 як власника вказаного об'єкту відсутні. Згідно акту технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію від 04.07.2005 зупиночний павільон було прийнято в експлуатацію, а тому реєстрація права власності за ОСОБА_2 на зупинковий комплекс проведена неправомірно, оскільки об'єкт не є нерухомим майном.
Також апеляційний суд зважає, що за результатами перевірки Міністерством юстиції реєстратора Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області Михайленко С.М. встановлено, що її дії щодо реєстрації зупинкового павільйона, як об'єкта нерухомого майна, не відповідають вимогам пунктів 12,41 Порядку та статті 5, пункту 1,2 частини третьої статті 10, пункту 4 статті першої Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: подані документи не дають змоги встановити набуття права власності ОСОБА_2 на зупинковий павільйон.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем об'єкту нерухомості з урахуванням його ознайомлення з документами на підтвердження права власності ОСОБА_2 та договором оренди землі, укладеним Прилуцькою міською радою та ЗАТ «Малятко».
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26.08.2025.
Головуючий Судді :