25 серпня 2025 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
Головуючого ОСОБА_1
Суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю учасників судового провадження:
секретаря
судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12024262100000040 від 16.02.2025 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Кельменецького районного суду Чернівецької області від 02 червня 2025 року за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Вашківці Вижницького району Чернівецької області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з базовою вищою освітою, не одруженого, особи з інвалідністю ІІІ групи, тимчасово не працюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,-
Короткий зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції.
Вироком Кельменецького районного суду Чернівецької області від 02 червня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов'язаною з перевезеннями пасажирів та вантажів через державний кордон України на строк 2 роки з конфіскацією майна.
Вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_6 15.02.2024 року приблизно о 20 годині 45 хвилин, поблизу села Росошани Дністровського району Чернівецької області, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб організував незаконне переправлення, сприяв такому переправленню наданням засобів щодо кількох осіб - громадян України ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , через державний кордон України.
ЄУНСС: 717/1617/24 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_19
Провадження №11-кп/822/258/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Так, обвинувачений ОСОБА_6 в період дії в Україні воєнного стану, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, 15 лютого 2024 року, за попередньою змовою із іншими невстановленими особами, з метою незаконного переправлення громадян України через державний кордон України до республіки Молдова поза межами діючих пунктів пропуску, за грошові кошти у сумі від 4800 до 10000 доларів США, підшукали одинадцять громадян України, які бажали незаконно перетнути державний кордон України, а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 . Діючи відповідно до вказівок невстановлених осіб, діючи як співучасник кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_6 , будучи водієм транспортного засобу марки Mercedes-Benz Vito реєстраційний номер НОМЕР_1 приблизно о 10 годині 00 хвилив в місті Чернівці в районі «Дріжджзаводу» підібрав громадянина ОСОБА_13 , якого до даного місця доставила особа на ім'я ОСОБА_20 , та якому ОСОБА_13 передав 5600 доларів США за його незаконне переправлення через державний кордон України. В подальшому обвинувачений ОСОБА_6 з пасажиром ОСОБА_13 поїхав в село Мамаївці Чернівецького району Чернівецької області, де біля готелю «Колвік» підібрав в якості пасажирів громадян ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_8 . При цьому на запитання обвинуваченого ОСОБА_6 до громадянина ОСОБА_8 , чи відомо йому, що той має передати йому щось, останній передав обвинуваченому пакунок, в який було загорнуто та візуально не проглядалося 7500 доларів США.
З вказаними вище пасажирами обвинувачений ОСОБА_6 поїхав в м. Чернівці, де поблизу будинку № 22, по вул. Героїв Крут підібрав громадян ОСОБА_16 та ОСОБА_15 , а також біля ресторану «Три Ведмеді», який розташований в м. Чернівці, по вул. Хотинська, 81, підібрав громадян ОСОБА_14 та ОСОБА_9 .
При цьому всі вказані особи сідали до автомобіля марки Mercedes-Benz Vito реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував обвинувачений ОСОБА_6 за вказівками невстановлених осіб та за згодою обвинуваченого ОСОБА_6 з метою їх перевезення для незаконного перетину Державного кордону України.
В подальшому ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки Mercedes-Benz Vito реєстраційний номер НОМЕР_1 в якості водія, та з вказаними вище пасажирами поїхав до міста Кам'янець - Подільський Хмельницької області.
15.02.2024 приблизно о 14 годині 30 хвилин ОСОБА_6 керуючи вказаним вище автомобілем та з вказаними вище пасажирами прибув до м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області на АЗК «UPG», де підібрав в якості пасажира громадянина ОСОБА_18 і продовжив рух в напрямку річки Дністер. Через деякий час обвинувачений ОСОБА_6 зупинив автомобіль та надав вказівку вказаним вище пасажирам марки Mercedes-Benz Vito, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сісти до іншого транспортного засобу марки Опель або Рено, під керуванням невстановленої особи, і дана невстановлена особа перевезла вказаних вище пасажирів, яких доставив обвинувачений ОСОБА_6 до лісосмуги неподалік річки Дністер. Дана невстановлена особа провела громадян ОСОБА_13 ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 та ОСОБА_18 на берег річки Дністер, де інша невстановлена особа гумовим човном по двоє осіб переправила вказаних вище громадян на інший берег річки Дністер, де їх зустріла інша невстановлена особа, яка провела їх до місця, де вказаних вище громадян знову зустрів обвинувачений ОСОБА_6 , як водій транспортного засобу марки Mercedes-Benz Vito, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Обвинувачений ОСОБА_6 дав вказаним вище громадянам, яких він перевозив до протилежного берега річки Дністер, вказівку сідати до нього в автомобіль і він їх повіз до лінії Державного кордону України з Республікою Молдова. Під час руху обвинувачений ОСОБА_6 наказав всім пасажирам надати йому грошові кошти у розмірі по 150 Євро з кожного, як він пояснив, на таксі у Молдові, що останні виконали, а ОСОБА_15 та ОСОБА_16 відмовилися надавати ці кошти, про що ОСОБА_6 уточняв по телефону з невстановленою особою, і погодився з такою відмовою ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
Після отримання грошових коштів, обвинувачений ОСОБА_6 продовжив рух у напрямку державного кордону України та при цьому вказав пасажирам його транспортного засобу, що їх зустрінуть на території Молдови. З метою конспірації, коли його автомобіль намагався зупинити автомобіль Державної прикордонної служби України, сказав пасажирам мікроавтобуса, що у випадку їх зупинки правоохоронними органами, вони мають говорити, що вони всі їдуть з м. Києва до м. Чернівці і заблукали.
У подальшому, 15.02.2024 року приблизно о 20 годині 45 хвилин на території контрольованого прикордонного району на околиці населеного пункту Росошани, на напрямку 0056/13 прикордонного знаку на відстані 300 метрів від державного кордону України та Республіки Молдова, службовими особами Державної прикордонної служби України було зупинено автомобіль марки Mercedes - Benz Vito чорного кольору реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням обвинуваченого ОСОБА_6 та затриманого останнього та пасажирів, яких він перевозив, зокрема ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 та ОСОБА_18 .
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 332 КК України, а саме організація незаконного переправлення через державний кордон України, сприяння вчиненню цих дій наданням засобів, вчинені щодо кількох осіб, за попередньою змовою групи осіб, з корисливих мотивів.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи апелянта.
На вказаний вирок захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить його змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч.3 ст. 332 КК України на ч.1 ст. 332 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки із звільненням від відбування покарання строком на 3 роки.
Вказує, що стороною обвинувачення не надано жодного допустимого доказу про отримання обвинуваченим ОСОБА_6 коштів за надані послуги, що доводило б наявність кваліфікуючої ознаки «корисливих мотивів», тому судом першої інстанції безпідставно не було перекваліфіковано дії обвинуваченого на ч.1 ст. 332 КК України.
Вважає вирок суду першої інстанції надто суворим, так як суд при його винесенні не врахував пом'якшувальні обставини, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що на думку апелянта є достатнім для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України.
Просить врахувати, що ОСОБА_6 вже багаторазово пожалкував про скоєне кримінальне правопорушення, навчений та покараний наріканням, осудом, відверненням родичів та друзів, є особою з інвалідністю.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений та його захисник підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Мотиви Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, позиції учасників судового провадження стосовно поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників судового провадження у судових дебатах, останнє слово обвинуваченого, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вказаних вимог при ухваленні вироку дотримано у повній мірі.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються сукупністю досліджених доказів.
У своїй апеляційній скарзі захисник не погоджується з кваліфікацією за ч.3 ст.332 КК України, оскільки в діях ОСОБА_6 відсутній корисливий мотив, та просить перекваліфікувати його дії на ч.1 ст.332 КК України.
На переконання колегії суддів ці доводи є безпідставними, з огляду на наступне.
Кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 332 КК настає за незаконне переправлення осіб через державний кордон України, зокрема, вчинене організованою групою або з корисливих мотивів.
Під корисливим мотивом треба розуміти випадки, коли винний, здійснюючи незаконне переправлення через державний кордон України, мав на меті одержати у зв'язку з цим протиправні матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 обвинувачується в організації незаконного переправлення через державний кордон України, сприяння вчиненню цих дій наданням засобів, вчинені щодо кількох осіб, за попередньою змовою групи осіб, з корисливих мотивів.
Наявність в діях ОСОБА_6 корисливого мотиву підтверджується дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами та показаннями свідків.
Судом першої інстанції були допитані свідки - особи, які бажали незаконно перетнути державний кордон.
Так, свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 підтвердили, що бажали незаконно виїхати за межі України. Вони отримували інструктаж від обвинуваченого щодо незаконного перетину кордону. ОСОБА_6 мав відвести їх в бік Державного кордону України з Республікою Молдова.. Після того як всі пасажири сіли в автомобіль Мерседес Бенц, ОСОБА_6 сказав усім дати йому по 150 євро. Вказану вимогу виконали майже всі пасажири. При цьому, під час руху ОСОБА_6 надавав відповідні вказівки, щодо незаконного перетину кордону, зокрема з метою конспірації, сказав пасажирам , що у випадку їх зупинки правоохоронними органами, вони мають говорити, що всі їдуть з Києва до м. Чернівці і заблукали.
Окрім того, свідок ОСОБА_16 вказав, що обвинувачений під час руху висловив йому прохання, щоб він передав 6000 євро, однак він відмовився та вказав, що гроші передасть на території Молдови. Свідок ОСОБА_8 підтвердив, що передав пакунок з грошима саме ОСОБА_6 .
Показання всіх допитаних свідків є послідовними та взаємоузгодженими і беззаперечно підтверджують факт, що ОСОБА_6 при їх перевезенні надавав вказівки щодо передачі йому грошових коштів в сумі 150 євро.
Ці кошти, а саме - 1500 доларів США та 700 євро пізніше були виявлені та вилучені в автомобілі ОСОБА_6 , що підтверджується протоколом огляду місця події від 15-16.02.2025 року.
Отже, доводи захисника про те, що ОСОБА_6 був перевізником та надавав послуги таксиста на прохання невідомої особи, не відповідають фактичним обставинам справи.
На переконання апеляційного суду, надання пасажирам консультацій, рекомендацій, вказівок щодо незаконного перетину кордону, супроводження пасажирів, використовуючи методи конспірації, вказівки надати кошти та отримання коштів, консультації по телефону з співучасниками вчинення злочину щодо перетину державного кордону безпосередньо свідчать про те, що ОСОБА_6 не був тільки таксистом, а за попередньою змовою групи осіб організовував незаконне переправлення через державний кордон України, сприяв вчиненню цих дій наданням засобів, з корисливих мотивів.
Вищевказані докази поза розумним сумнівом доводять корисливість мотивів в діях ОСОБА_6 та прямо вказують про його обізнаність у своїй ролі у злочинній схемі, спрямованій на організацію незаконного перетину державного кордону України.
Також, колегія суддів звертає увагу на непослідовну та суперечливу версію сторони захисту, оскільки обвинувачений вказує, що просто був таксистом та на прохання невідомої особи розвозив пасажирів по наданих точках геолокації, та разом з цим захист просить перекваліфікувати дії на ч.1 ст.332 КК України.
Таким чином, незважаючи на доводи сторони захисту, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, суд першої інстанції з дотриманням, передбачених процесуальним законом положень судового розгляду кримінального провадження, дослідив усі наявні докази у ньому та дав їм належну правову оцінку, з якою погоджується і колегія суддів та не вбачає підстав для зміни кваліфікації інкримінованих дій на ч.1 ст.332 КК України.
Також, всупереч доводам сторони захисту, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування положень ст. 69 КК України при призначенні покарання з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України.
Отже, суд, при призначенні покарання із застосуванням ст. 69 КК України, зобов'язаний не лише навести обставини, які пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого кримінального правопорушення.
У своїй апеляційній скарзі захисник посилається на те, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, однак не обґрунтував, які саме дії обвинуваченого свідчать про це.
Щире каяття характеризується суб'єктивним ставлення особи до вчиненого нею злочину і означає, що особа визнає вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, щиро жалкує про вчинене , негативно оцінює злочин , бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Активне сприяння розкриттю злочину означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_6 вину не визнав повністю та надав суду показання, що він лише перевозив людей з Чернівців до Кельменців, за що мав отримати 300 доларів США, а про незаконний перетин кордону пасажирами, яких він доставляв, йому відомо не було.
Показання ОСОБА_6 суперечать показам свідків та іншим доказам, що були досліджені в своїй сукупності судом першої інстанції, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення як пом'якшувальних обставин з огляду на вищенаведене.
Безпідставними є також доводи захисника про застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України та звільнення від відбування покарання з іспитовим строком.
Згідно статті 75 КК України, суд, крім випадків позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, судом першої інстанції призначено обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у межах санкції ч. 3 ст. 332 КК України (від 7 до 9 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна), з кваліфікацією якого погоджується і колегія суддів.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також практику Верховного Суду (постанова ВС від 09.10.2018 у справі № 756/4830/17-к), згідно якої визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Під час апеляційного перегляду захисник обвинуваченого просила призначити ОСОБА_6 покарання не пов'язане з позбавленням волі, мотивуючи це тим, що через стан здоров'я обвинувачений не може відбувати покарання у місцях позбавлення волі, що підтверджується витягами з історій хвороби ОСОБА_6 , які були долучені до матеріалів кримінального провадження.
Разом з цим, заявила клопотання про призначення судово-медичної експертизи ОСОБА_6 , яка б підтвердила неможливість ОСОБА_6 відбувати покарання у виді позбавлення волі.
Статтею 332 КПК України визначено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 КПК України, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Положеннями ст.242 КПК України визначено перелік підстав для проведення експертизи, однак призначення судово-медичної експертизи обвинуваченого для з'ясування питання, чи може він за своїм станом здоров'я відбувати покарання у виді позбавлення волі, як про це просить захист, законом не передбачено.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що питання стосовно неможливості відбування покарання внаслідок хвороби вирішується під час виконання вироку відповідно до п. 6 ч.1 ст. 537 КПК на підставах, передбачених ч. 2 ст. 84 КК.
Отже, захворювання можуть бути підставою для звільнення від подальшого відбування покарання у встановленому законом порядку.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК України.
На переконання апеляційного суду, в даному кримінальному провадженні відсутні підстави для застосування до ОСОБА_6 звільнення від відбування покарання.
Захисник не обґрунтувала, яким саме чином звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням за ст.75 КК забезпечує, зокрема, досягнення мети загальної превенції (попередження вчинення кримінальних правопорушень іншими особами) та виправлення за вимогами ст. 50 КК України.
Таким чином, в результаті апеляційного перегляду судового рішення, колегією суддів не встановлено таких порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок.
Істотних порушень, які б стали безумовною підставою для зміни чи скасування вироку, апеляційним судом не встановлено, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.404,405,407,418,419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Кельменецького районного суду Чернівецької області від 02 червня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Головуючий [підпис] ОСОБА_1
Судді [підпис] ОСОБА_2
[підпис] ОСОБА_3
Згідно з оригіналом
Суддя Чернівецького
апеляційного суду _________________ ОСОБА_1
(посада) (М.П., підпис) (ПІБ)
27.08.2025
(дата засвідчення копії)