25 серпня 2025 року справа № 580/1216/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
04.02.2025 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) в особі представника адвоката Драченка В. В. з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 232730026919 від 15.01.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 08 січня 2025 року, зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності з 15.02.1991 по 06.08.2004, з урахуванням висновків суду.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, представник вказав, що позивач має право на призначення дострокової пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV у зв'язку з наявністю відповідного страхового стажу та досягненням відповідного віку. Позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії, однак відповідач рішенням від 15.01.2025 № 232730026919 відмовив позивачу в такому призначенні, не зарахувавши до страхового стажу спірний період роботи. Не погоджуючись з відмовою в призначенні пенсії, звернувся до суду за захистом прав позивача.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області проти позову заперечило. У відзиві на позовну заяву, наданому до суду 25.02.2025, відповідач зазначив, що позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. З урахуванням викладеного вважає позовні вимоги безпідставними та необгрунтованими.
03.03.2025 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Ухвалою від 10.02.2025 суддя позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області 27.03.2013.
Згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 03.04.1986 позивач, зокрема, у спірний період: 11.01.1990 звільнений за власним бажанням з Черкаського виробничо-територіального цеху (наказ № 26 л/с від 11.01.1990); 15.02.1991 прийнятий на роботу слесарем 3-го розряду в Комунальне підприємство «Шевченків Край» виконавчого комітету Придніпровської районної ради народних депутатів міста Черкаси УРСР (наказ № 27 від 15.02.1991); 29.10.1994 переведений вантажника в механічний цех № 3 (наказ № 62 від 29.10.1994); 06.08.2004 звільнений за власним бажанням (наказ № 35 від 06.08.2004).
Згідно із відомостями Форми РС-право від 15.01.2025 стаж для розрахунку права позивача становить 21 років 10 місяців 26 днів.
У січні 2025 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 08.01.2025 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області розглянуло заяву позивача та 15.01.2025 прийняло рішення № 232730026919 про відмову у призначенні пенсії, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058-IV у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
У спірному рішенні відповідач зазначив, що не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 03.04.1986 з 15.02.1991 по 06.08.2004, оскільки відсутня назва підприємства куди прийнято заявника. Також запис на звільнення посвідчено відтиском печатки в реквізитах, якої прослідковується абревіатура УРСР, в той час як на день звільнення заявника з роботи, УРСР юридично не існувало. Крім того відсутні будь-які дані про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, тоді як на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794, від 08.06.1998 №832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998 - 2000 років. Починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794).
Таке рішення територіального органу Пенсійного фонду позивач вважає протиправним, тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся в особі свого представника до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявн S
Ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлює, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Як встановив суд, позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV. Відповідач прийняв рішення від 15.01.2025 № 232730026919 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . До страхового стажу Головне управління не зарахувало період роботи позивача з 15.02.1991 по 06.08.2004.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду суд зазначає таке. Так, як на підставу не зарахування до страхового стажу позивача вказаного періоду відповідач у спірному рішенні послався на відсутність назви підприємства, куди прийнято позивача; запис на звільнення посвідчено відтиском печатки в реквізитах, якої прослідковується абревіатура УРСР; відсутність даних про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
З цього приводу суд врахував, що відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Суд зауважує, що записи трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 03.04.1986 заповнені відповідно до вимог Інструкції № 58 та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на відповідну роботу. Окрім того, записи не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.
Згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 03.04.1986 позивач:
11.01.1990 звільнений за власним бажанням з Черкаського виробничо-територіального цеху (наказ № 26 л/с від 11.01.1990);
15.02.1991 прийнятий на роботу слесарем 3-го розряду в Комунальне підприємство «Шевченків Край» виконавчого комітету Придніпровської районної ради народних депутатів міста Черкаси УРСР (наказ № 27 від 15.02.1991);
29.10.1994 переведений вантажника в механічний цех № 3 (наказ № 62 від 29.10.1994);
06.08.2004 звільнений за власним бажанням (наказ № 35 від 06.08.2004).
Слід зазначити, що дійсно у запису № 10 трудової книжки позивача про прийняття його на роботу слесарем 3-го розряду не міститься запис про місце роботи.
Разом з тим, із запису № 11 про переведення позивача вантажником в механічний цех № 3 вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в Комунальне підприємство «Шевченків Край» виконавчого комітету Придніпровської районної ради народних депутатів міста Черкаси УРСР, в якому й був переведений на іншу посаду, про що свідчить відповідна печатка підприємства.
Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що зазначеними вище записати трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.04.1986 підтверджується спірний час прийняття позивача на роботу в Комунальне підприємство «Шевченків Край» виконавчого комітету Придніпровської районної ради народних депутатів міста Черкаси УРСР. Тому суд вважає, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача спірний період роботи з підстав відсутності назви підприємства, куди прийнято позивача.
Також суд врахував, що відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Тобто, позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Тому посилання відповідача на відсутність назви підприємства, куди прийнято позивача, суд вважає не достатньою підставою для не зарахування спірного періоду його роботи до страхового стажу.
Щодо не зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача з підстав того, що запис про звільнення посвідчений відтиском печатки в реквізитах, якої прослідковується абревіатура УРСР, то суд зазначає наступне.
Так, записи №№ 10-12 засвідчені печаткою Комунального підприємства «Шевченків Край» виконавчого комітету Придніпровської районної ради народних депутатів міста Черкаси УРСР.
Суд зауважує, що зазначене підприємство на час роботи позивача згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.04.1986 мало саме таку назву - Комунальне підприємство «Шевченків Край» виконавчого комітету Придніпровської районної ради народних депутатів міста Черкаси УРСР.
Суд вважає, що відповідач, посилаючись на підстави не зарахування спірного періоду роботи позивача саме на те, шо запис про звільнення посвідчений відтиском печатки в реквізитах, якої прослідковується абревіатура УРСР, допустив надмірний формалізм, адже позивач не несе відповідальності за зміну найменування такого підприємства.
Щодо посилання відповідача на відсутність даних про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу щодо позивача, то суд урахував наступне.
Ст. 1 Закону № 1058-IV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ст. 20 Закону № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень ст. 106 Закону № 1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Факт ненадходження відрахувань із заробітної плати позивача до Пенсійного фонду України за спірні періоди, за відсутності вини позивача, не є підставою для відмови у зарахуванні стажу роботи.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, у яких зроблено висновок, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Також суд зауважує, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.
Жодних інших зауважень (недоліків) до записів про трудовий стаж, що містяться у трудовій книжці позивача, відповідач не зазначив у спірному рішенні, а суд не встановив.
Враховуючи зазначене, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період його роботи з 15.02.1991 по 06.08.2004. Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.01.2025 № 232730026919 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити повністю.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за можливе задовольнити позов у межах заявлених позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.01.2025 № 232730026919 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком від 08 січня 2025 року, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 15.02.1991 по 06.08.2004, та прийняти рішення щодо призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО