Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
26.08.2025 р. справа №520/10180/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України від 25.02.2025 № 157-ОС в частині незарахування до строку служби ОСОБА_1 періоду з 08.09.2022 по 23.01.2025; 2) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зарахувати до строку служби ОСОБА_1 період з 23.08.2025 по 24.01.2025; 3) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з останньою займаною посадою з усіма надбавками та доплатами за період з 23.08.2022 по 24.01.2025; 4) зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з останньою займаною посадою з усіма надбавками та доплатами за період з 23.08.2022 по 24.01.2025.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що проходить військову службу в лавах Державної прикордонної служби України; наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 10.06.2022р. №270-ос військова служба та дія контракту була призупинена; наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.02.2025р. №157-ос військова служба та дія контракту була продовжена з 24.01.2025р., але період 23.08.2022р.-24.01.2025р. не зарахований до строку військової служби та не проведено виплати усіх видів грошового забезпечення. Наголошував на протиправності наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.02.2025 № 157-ОС в частині незарахування до строку служби ОСОБА_1 періоду з 23.08.2022р. по 23.01.2025р.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що питання виплати позивачу недотриманого грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення з вересня 2022 по лютий 2025 року не відноситься до компетенції Військової частини НОМЕР_1 та Державної прикордонної служби України в цілому.
Оскільки одержані судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень суб»єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тож суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв»язку, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевіривши обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з»ясовано, що заявник у межах спірних правовідносин проходив військову службу у лавах Державної прикордонної служби України, обіймав штатну військову посаду в організаційній структурі НОМЕР_2 прикордонного закону Державної прикордонної служби України.
Згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 10.09.2022р. №270-ос відносно заявника було призупинено військову службу з 08.09.2022р., заявника було звільнено з посади з 08.09.2022р.
Підставою для видання наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 10.09.2022р. №270-ос послугував факт існування кримінального провадження від 08.09.2022р. №42022221750000267.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2024р. у справі №520/9237/24 було визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо непоновлення на військовій службі ОСОБА_1 . Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) вчинити дії щодо поновлення на військовій службі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_4 ) з дня набрання рішенням суду законної сили.
Суд зважає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2024р. у справі №520/9237/24 визначено конкретну календарну дату, з якої суб»єкт владних повноважень повинен поновити заявника на військовій службі, а саме з дня набрання рішенням суду законної сили.
При цьому, у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2024р. у справі №520/9237/24 відображені ті обставини, що: 1) позивач проходив військову службу за контрактом інспектором прикордонної служби 2 категорії - черговим відділення управління службою відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) У серпні 2022 року відповідачем було видано наказ від 02.08.2022 № 200-ОС «Про особовий склад», згідно п. 7.10 якого позивача виключено з усіх видів забезпечення, як таку, що самовільно залишила військову частину. Підставою для цього наказу зазначено рапорт начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 02.08.2022 Р-3711; 3) На підставі вказаного наказу позивачу з 01.08.2022 не нараховується та не виплачується грошове забезпечення та надбавки до нього; 4) Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №212-ОС від 10.08.2022 позивача було зараховано в розпорядження начальника загону, як таку, місце знаходження якої не відомо протягом 10 днів; 5) Відповідно до витягу з наказу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 10.09.2022 №270-ОС було вирішено: призупинити військову службу, звільнити з посади, вважати такою, що не виконує (не несе) обов'язків служби, призупинити контракт про проходження військової служби в державній прикордонній службі України; не поширювати пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців; не включати до чисельності ІНФОРМАЦІЯ_1 ; не зараховувати до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислуги років і призначення пенсії термін з 08 вересня 2022 року сержанту ОСОБА_2 , яка перебуває в розпорядження начальника загону на підставі кримінального провадження № 42022221750000267 від 08.09.2022 за ч. 2 ст. 111 КК України; 6) На підставі рапортів начальників підрозділів та відповідно наказу МВС України від 08.11.2021 № 815, проведено службове розслідування В-52 від 12.10.2022 за фактом самовільного залишення заявником військової частини в умовах воєнного стану військовослужбовцями НОМЕР_2 прикордонного загону; 7) Згідно висновку службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини в умовах воєнного стану військовослужбовцями НОМЕР_2 прикордонного загону, затвердженого начальником НОМЕР_2 прикордонного загону 12.10.2022, за результатами проведеного розслідування відповідачем не встановлено в діях позивачки складу дисциплінарного правопорушення.
Позов у межах справи №520/9237/24 був поданий - 09.04.2024р.
У тексті цього позову заявник згадує про обставини подання рапорту про поновлення на військовій службі - 14.12.2022р.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.02.2025р. №157-ос заявнику була поновлена військова служба з 24.01.2025р. на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2024р. у справі №520/9237/24, яке набрало законної сили 24.01.2025р., виконавчого листа по справі №520/9237/24, рапорту заявника від 25.02.2025р. "08/12553/25-Вн; №08/12584/25-Вн; рапорту начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) від 25.02.2025р. №29/12551/25-Вн.
Доказів оскарження цього наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.02.2025р. №157-ос і втрати цим рішенням суб»єкта владних повноважень юридичної сили через скасування в адміністративному або судовому порядку матеріали справи не містять.
При цьому, наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.02.2025р. №157-ос містить чітку вказівку про те, що період 08.09.2022р.-23.01.2025р. не зараховується до строку військової служби, вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень у формі саме наказу від 25.02.2025р. №157-ОС та про протиправність управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень з приводу невключення періоду 23.08.2022р.-24.01.2025р. до строку військової служби та не врахуванні цього періоду під час виплати грошового забезпечення, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суспільні відносини з приводу проходження військової служби у лавах Державної прикордонної служби України додатково до приписів ст.ст.17, 43, 65 Конституції України, регламентовані приписами, зокрема, Закону України від 25.03.1992р. №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), Закону України від 03.04.2003р. №661-IV "Про Державну прикордонну службу України", Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (затверджене Указом Президента України від 29.12.2009р. №1115/2009), Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб (затверджений постановою КМУ від 17.07.1992р. №393; далі за текстом - Порядок №393), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.) постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам (затверджена наказом МВС України від 25.06.2018р. №558, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.07.2018р. за №854/32306; далі за текстом - Інструкція №558).
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись приписами Закону України "Про державну службу", Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті військової служби у органах Державної прикордонної служби України.
Так, згідно з ч.1 ст.14 Закону України від 03.04.2003р. №661-IV "Про Державну прикордонну службу України" до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.
Відповідно до ч.6 ст.14 Закону України від 03.04.2003р. №661-IV "Про Державну прикордонну службу України" комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Розв»язуючи спір, суд зауважує, що за визначенням ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Аналогічне за суттю визначення включено законодавцем до ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу", де указано, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Тож на військовослужбовців повною мірою мають поширюватись принципи державної служби, сформульовані законодавцем у положеннях ч.1 ст.4 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу", відповідно до якої державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів: 1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави; 2) законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 3) професіоналізму - компетентне, об'єктивне і неупереджене виконання посадових обов'язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, англійською мовою, а також мовою корінних народів або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону; 4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові; 5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень; 6) ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики; 7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; 8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов'язків; 9) прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України; 10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.
Окрім того, суд зважає, що у розумінні ст.1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. № 551-XIV) військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу спеціального застереження ч.5 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
До згаданих підстав можуть бути віднесені, зокрема, положення ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" (коли громадяни звільняються від виконання військового обов»язку у спосіб припинення проходження військової служби); положення ст.17 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" (коли громадяни отримують відстрочку від направлення на проходження базової військової служби); положення ст.18 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" (коли громадянам надається звільнення від проходження базової військової служби); ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (коли громадяни отримують відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації), положення ч.6 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" (виключення з військового обліку громадян України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі).
Суд відзначає, що згідно з ч.2 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Зі змісту положень абз.1 ч.2 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" слідує, що військова служба призупиняється для: військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини; військовослужбовців, які дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань; військовослужбовців, які добровільно здалися в полон.
У силу спеціального застереження абз.3 ч.2 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Також у силу спеціального застереження абз.4 ч.2 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Правові наслідки результатів подальшого перебігу подій в окреслених а абз.1 ч.2 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" випадках сформульовані законодавцем у абзацах 6-9 ч.2 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу".
Так, згідно з абз.6 ч.2 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Згідно з абз.7 ч.2 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Згідно з абз.8 ч.2 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Як то указано в абз.9 ч.2 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу", за весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
З положень наведених норм права чітко та однозначно випливає, що строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, а за строк призупинення військової служби виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення виключно у випадку, коли: 1) відносно військовослужбовця винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили; 2) відносно військовослужбовця закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
Застосовуючи положення наведених норм права до установлених на підставі приєднаних до матеріалів справи доказів обставин спору, суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин відносно заявника не було ані винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, ані закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
Тож, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що у даному конкретному випадку у межах спірних правовідносин заявник об»єктивно не міг набути ані легітимних очікувань, ані законних сподівань на включення періоду фізичної відсутності за місцем служби (а саме: 08.09.2022р.-23.01.2025р.) до вислуги років.
Відсутність факту порушення права заявника за цим епізодом доводиться існуванням діючого наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.02.2025р. №157-ос про поновлення військової служби заявника лише з 24.01.2025р. на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2024р. у справі №520/9237/24, яке набрало законної сили 24.01.2025р., виконавчого листа по справі №520/9237/24, рапорту заявника від 25.02.2025р. "08/12553/25-Вн; №08/12584/25-Вн; рапорту начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) від 25.02.2025р. №29/12551/25-Вн та про те, що період 08.09.2022р.-23.01.2025р. не зараховується до строку військової служби, вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Положення ст.ст.17, 171 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та Порядку №393 не створюють підстав для іншого висновку стосовно обчислення вислуги років заявника.
До того ж, суд зважає, що усупереч ч.5 ст.44, ч.2 ст.79, ч.4 ст.161 КАС України заявник у ході розгляду справи не подав до суду жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доброчесності та нездоланної вимушеності власної поведінки у межах спірних правовідносин, коли після звільнення від тимчасової окупації ворога частини території України, де знаходилось житло та місце мешкання заявника - заявник негайно та невідкладно не прибув до загальновідомого місця дислокації Адміністрації Державної прикордонної служби України з метою продовження виконання військового обов»язку, а натомість - вдався до непередбаченої законом комунікації та подав до суду позов лише - 09.04.2024р.
Суд відмічає, що у силу спеціального правила ч.6 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Однак, матеріали справи не містять об»єктивних даних, котрі б засвідчували існування правових підстав для поширення на спірні правовідносини за участі заявника дії ч.6 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і відповідно збереження права на включення означеного у цій нормі закону проміжку часу до арифметичного показника вислуги років.
Тому суд повторно наголошує, що на суспільні відносини з приводу реалізації відповідачем функцій суб"єкта владних повноважень повною мірою поширюється дія приписів ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст. КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тлумачення змісту ч.2 ст.19 Конституції України міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.12.2023р. у справі №160/7116/19, де указано, що "52. Водночас судова палата наголошує на тому, що одним із конституційних принципів, на якому повинна базуватися діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, є принцип, відповідно до якого ці органи, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
53. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
54. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.".
Чинний національний закон України не створював для суб»єкта владних повноважень жодних легальних приводів для включення періоду фізичної відсутності за місцем служби (а саме: 08.09.2022р.-23.01.2025р.) до вислуги років.
Тож, застосовуючи положення наведених норм права до установлених на підставі приєднаних до матеріалів справи доказів обставин спору, суд доходить до переконання про відсутність підстав для скасування наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.02.2025р. №157-ос.
Навпаки - чинність наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.02.2025р. №157-ос (про поновлення військової служби з 24.01.2025р.), наявність у рішенні суду від 17.12.2024р. у справі №520/9237/24 вказівки на поновлення військової служби заявника з дати набрання рішенням законної сили, відсутність факту постановлення відносно заявника виправдовувального вироку (що набрав законної сили), відсутність факту постановлення відносно заявника постанови про закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України унеможливлює задоволення усіх вимог заявника, пов»язаних із виплатою грошового забезпечення у спірних правовідносинах.
Доводи заявника з приводу існування правових підстав для включення періоду фізичної відсутності за місцем служби (а саме: 08.09.2022р.-23.01.2025р., а не з 23.08.2022р. як зазначає заявник у позові) до вислуги років суперечать дійсному змісту ч.4 ст.24 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" та п.п.1 п.72 Глави 12 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" у редакції Закону України від 21.11.2024р. №4087-ІХ, а тому підлягають кваліфікації у якості юридично неспроможних.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов»язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі дій стосовно невключення періоду фізичної відсутності за місцем служби (а саме: 08.09.2022р.-23.01.2025р.) до вислуги років, оформленої наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.02.2025р. №157-ос (про поновлення військової служби з 24.01.2025р.).
Саме означене управлінське волевиявлення суб»єкта владних повноважень є причиною виникнення даного спору.
Чинність наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.02.2025р. №157-ос (про поновлення військової служби з 24.01.2025р.) та наявність у рішенні суду від 17.12.2024р. у справі №520/9237/24 вказівки на поновлення військової служби заявника саме з дати набрання рішенням законної сили (дата набрання законної сили - 24.01.2025р.) є окремими і самостійними неспростовними та нездоланними юридичними перешкодами для задоволення усіх вимог заявника.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були з'ясовані із достатньою повнотою, зміст належної норми права був витлумачений вірно, реально вчинене управлінське волевиявлення не призвело до погіршення правового становища приватної особи як учасника суспільних відносин, бо за обставин чинності наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.02.2025р. №157-ос (про поновлення військової служби з 24.01.2025р.), наявності у рішенні суду від 17.12.2024р. у справі №520/9237/24 вказівки на поновлення військової служби заявника з дати набрання рішенням законної сили (дата набрання законної сили 24.01.2025р.), відсутності факту постановлення відносно заявника виправдовувального вироку (що набрав законної сили), відсутності факту постановлення відносно заявника постанови про закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України був позбавлений легітимної можливості прийняти рішення про включення періоду фізичної відсутності за місцем служби (а саме: 08.09.2022р.-23.01.2025р.) до вислуги років.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко