про повернення позовної заяви
Справа № 500/4542/25
25 серпня 2025 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Мандзій О.П., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Микулинецької селищної ради про стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Микулинецької селищної ради, в якому просить: стягнути з Микулинецької селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника з 13.03.2025 по 01.04.2025.
Ухвалою суду від 07.08.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення, до 10 (десяти) днів з моменту вручення даної ухвали. Позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням та доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду зазначено, що 10.06.2025 ОСОБА_1 отримала копію рішення №4123 від 02.04.2025 "Про скасування рішень Микулинецької селищної ради та поновлення на посаді ОСОБА_1 ". 05.06.2025 Микулинецька селищна рада видала рішення №4143 "Про припинення повноважень та звільнення із займаної посади старости Варваринецького старостинського округуг Микулинецької селищної ради". 11.06.2025 на банківський рахунок позивача надійшла заробітна плата. Як наслідок, ОСОБА_1 дізналася про те, що їй не виплачено середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 13.03.2025 по 01.04.2025. ОСОБА_1 не мас юридичної освіти та не обізнана з усіма процесуальними строками і порядком захисту своїх трудових прав. Після отримання заробітної плати за червень та з'ясування факту невиплати середнього заробітку за період з 13.03.2025 по 01.04.2025 ОСОБА_1 протягом певного часу намагалася самостійно з'ясувати, яким чином можна вирішити ситуацію, у тому числі шляхом звернень до бухгалтерії та керівництва. Ліпне після цього, усвідомивши необхідність правової допомоги, вона звернулася до центру безоплатної правничої допомоги, у результаті чого 09.07.2025 їй було видано доручення № 017/04.1/6273 для представництва її інтересів у справі про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
Вирішуючи питання чи є причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даними позовними вимогами поважними, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання дотримання строків звернення до суду, суддя враховує, що ч.3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
Установлений у ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст.122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в даному випадку, охоплюється спеціальною нормою ч.5 ст.122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч.1 ст.233 КЗпП України.
Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування ч.1 ст.233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування ч.5 ст.122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).
Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.07.2021 року у справі № 1340/4393/18:
"…Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п'ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України)".
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №500/3973/24 позов ОСОБА_1 до Микулинецької селищної ради про визнання протиправними та скасування рішень в частині, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення сорок восьмої сесії восьмого скликання Микулинецької селищної ради від 17 травня 2024 року № 2874 “Про внесення змін до рішення № 1613 від 12.11.2021 року “Про утворення старостинських округів на території Микулинецької селищної ради» в частині внесення змін до рішення № 1613 від 12 листопада 2021 року про утворення старостинських округів Микулинецької селищної ради в кількості 7 округів та утворення Струсівсько-Варваринського старостинського округу у складі сіл - Струсів (1396 жителів), Бернадівка (197 жителів), Варваринці (1483 жителів), (разом 3076 жителів). Визнано протиправним та скасовано рішення сорок дев'ятої сесії восьмого скликання Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області “Про припинення повноважень та звільнення старост» № 2889 від 19 липня 2024 року в частині: пункту 1 “Взяти до відома факт припинення достроково повноважень старости Варваринецького старостинського округу ОСОБА_1 , у зв'язку із ліквідацією Варваринецького старостинського округу»; пункту 2 “Звільнити ОСОБА_1 , старосту Варваринецького старостинського округу Микулинецької селищної ради, із достроковим припиненням повноважень, за скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП, 22 липня 2023 року»; пункту 5 (в оскаржуваному рішенні повторно вказаний як пункт 3) “Виключити ОСОБА_1 зі складу виконавчого комітету Микулинецької селищної ради»; пункту 6 (в оскаржуваному рішенні повторно вказаний як пункт 4) “ ОСОБА_1 передати закріплені за нею матеріальні цінності, печатки та штампи Микулинецької селищної ради, селищному голові з оформленням відповідних актів». Поновлено ОСОБА_1 на посаді старости Варваринецького старостинського округу Микулинецької селищної ради з 23 липня 2024 року. Зобов'язано Микулинецьку селищну раду внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 . Стягнуто з Микулинецької селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 липня 2024 року по 24 жовтня 2024 року у розмірі 77 725,36 грн з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 23 липня 2024 року на посаді старости Варваринецького старостинського округу Микулинецької селищної ради та стягнення з Микулинецької селищної ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 24003,42 грн звернуто до негайного виконання. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Микулинецької селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1937,92 грн.
З позовної заяви та долучених до неї документів видно, що Микулинецькою селищною ради Тернопільського району Тернопільської області винесено рішенням № 4123 від 02.04.2025 "Про скасування рішень Микулинецької селищної ради та поновлення на посаді ОСОБА_1 " та, в подальшому, рішення №4143 від 05.06.2025 "Про припинення повноважень та звільнення із займаної посади старости Варваринецького старостинського округуг Микулинецької селищної ради".
Позивач просить стягнути з Микулинецької селищної ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника з 13.03.2025 по 01.04.2025.
До суду з цим позовом позивач звернувся лише 30.07.2025 (цією датою сформовано позовну заяву в системі "Електронний суд"), що свідчить про недотримання ним встановленого місячного строку на звернення до суду.
Представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, однак будь-яких причин, які можна визнати поважними та об'єктивними причинами пропуску строку звернення до суду з цими позовними вимогами, подана заява не містить.
Суд зауважує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами; чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
У спірних правовідносинах отримання позивачем 11.06.2025 на банківський рахунок заробітної плати не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Звернення ОСОБА_1 до центру безоплатної правничої допомоги, у результаті чого 09.07.2025 їй було видано доручення № 017/04.1/6273 для представництва її інтересів у справі про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата також не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Особа, яка отримує заробітну плату, має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Відтак, наведені позивачем в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду обставини не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Позивач у встановлений законодавством строк до суду не звернувся, доказів наявності обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом суду не надав.
Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно з положеннями ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.
Пунктом 1 ч.4 ст.169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Таким чином, оскільки позивачем у встановлений суддею строк не наведено обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку, то позовну заяву слід повернути позивачу.
Керуючись ст.123, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд
У задоволені заяви представника ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Микулинецької селищної ради про стягнення коштів повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 25 серпня 2025 року.
Суддя Мандзій О.П.